Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Хаггард Генри Райдер - Страница 63
- Предыдущая
- 63/125
- Следующая
— Якщо ти зважився на це, Томасе, то про гроші нехай у тебе голова не болить, — сказав він. — Я б зробив це й сам, бо кров можна змити тільки кров’ю, але сили мої вже не ті. А потім мене дуже добре знають в Іспанії, і Святе судилище мене відразу знайде. Тож їдь, сину, і нехай буде з тобою моє благословення! Ти повинен це зробити будь-що, бо наш ворог вислизнув з твоєї провини.
— Атож, він повинен їхати, — підтакнув мій брат Джефрі.
— Ти це говориш тільки тому, що радий зайняти моє місце поряд із дівчиною! Що ж, спробуй, якщо совість тобі дозволяє! Але пам’ятай — підлість за моєю спиною не доведе тебе до добра!
— Дівчина дістанеться тому, хто зуміє її завоювати, — зухвало відповів Джефрі.
— Серце дівчини вже завойоване, братику. Ти можеш купити її у батька, але ніколи не отримаєш її прихильності, а це — незавидна здобич!
— Годі! — втрутився батько. — Ще тіло матері не охололо, а ви базікаєте про дівчат. Послухайте мене! Я розкажу вам про вашу матір і про іспанця. Раніше я мовчав, але тепер ви маєте знати усе.
І батько розповів:
“Коли я був юнаком, мені довелося з волі батька поїхати до Іспанії. Я потрапив до монастиря в Севільї, проте ченці і чернече життя не припали мені до душі, і я звідти втік. Рік я перебивався як міг, бо після втечі з монастиря боявся повернутися до Англії. Втім, жилося не так уже й погано, здобував я гроші різними випадковими заробітками, але переважно — соромно зізнатися! — азартними іграми, в яких мені завжди таланило. І ось одного разу вночі за гральним столом я зустрів Хуана де Гарсіа. Це його справжнє ім’я.
У ті часи де Гарсіа вже був гультяєм і розпусником, хоча був ще зовсім молодий. Але, ніде правди діти, був з біса вродливий і належав до знатного роду. Сталося так, що він виграв у мене в кості і, будучи в чудовому настрої, запросив до будинку своєї тітки, знатної севільської вдови. У неї була єдина дочка, і це й була ваша майбутня мати. Я дізнався, що дівчина, Луїса де Гарсіа, заручена зі своїм двоюрідним братом, хоча й не з власної волі, бо контракт про це був підписаний тоді, коли їй ледве виповнилося вісім років. Проте союз цей вважався законним і непорушним, оскільки в Іспанії такі заручини розглядаються мало не як освячені церквою. Жінки, зв’язані подібним словом, зазвичай не відчувають до своїх обранців жодної приязні, і так було з юною Луїсою. Правду кажучи, вона просто ненавиділа і боялася Хуана де Гарсіа, хоча він, я гадаю, по-своєму любив її. Під різними приводами вона добилася від Хуана згоди відкласти весілля доти, доки їй не виповниться двадцять років. Але що холоднішою вона ставала, то більше він палахкотів бажанням заволодіти нею, а заразом і її вельми значними статками. Подібно до всіх іспанців, він був шалений і пристрасний і, як усі безпутні гравці, завжди потребував грошей.
Скажу, не вдаючись у подробиці, що з першої ж зустрічі я і ваша мати покохали одне одного, і єдиним нашим бажанням стало зустрічатися якомога частіше. Це нам було неважко, бо мати Луїси теж боялася і недолюблювала свого племінника, і хотіла позбутися такого зятя. Скінчилося все це тим, що я відкрився в своїй любові, і ми тайкома змовилися тікати до Англії. Проте чутки про це дійшли до Хуана де Гарсіа, який мав у будинку своїх вивідачів і був ревнивий і мстивий, як справжній іспанець.
Спочатку він спробував позбутися суперника, викликавши мене на дуель, проте обставини примусили нас розійтися, навіть не оголивши шпаг. Згодом він заплатив найманим убивцям, щоб вони упоралися зі мною, коли я вийду вночі на вулицю. Але у мене під плащем була кольчуга, об яку зламалися кинджали бандитів, і я сам заколов одного з них. Двічі зазнавши невдачі, де Гарсіа, проте, не заспокоївся. Із дуеллю і вбивством не вийшло, отже залишався ще один найнадійніший засіб. Уже й не знаю, як він довідався про деякі подробиці мого життя, зокрема, про те, що я втік із монастиря, але з таким козирем на руках йому залишалося тільки видати мене Святому судилищу як єретика і віровідступника. Отож він так і зробив.
Це сталося напередодні того дня, коли ми мали сісти на корабель і відплисти з Іспанії. Луїса, її мати і я сиділи в їхньому севільському будинку, аж раптом до кімнати увірвалися шестеро людей із каптурами на головах і без жодного слова схопили мене. Коли я запитав, чого вони хочуть, вони замість відповіді ткнули мені в обличчя розп’яття. Я відразу зрозумів, у чому суть. Жінки відсахнулися, захлинаючись риданнями. Потім мене таємно доставили в башту Святого судилища.
Я не розповідатиму про те, чого мені довелося скуштувати. Двічі мене катували на дибі, потім припікали розжареним залізом, тричі батожили канчуками і весь час годували такими помиями, які у нас в Англії ніхто б не запропонував і собаці. А коли моя “злочинна” втеча з монастиря та інші так звані “святотатства” були остаточно доведені, мене засудили до смерті на вогнищі.
І ось, коли після цілого року тортур і жахів я вже втратив останню надію і приготувався до смерті, несподівано прийшов порятунок. Увечері останнього дня (на ранок мене повинні були спалити живцем на вогнищі) до темниці, де я лежав знесилений на соломі, заявився мій головний мучитель. Він обійняв мене і сказав, щоб я кріпився, бо церква зглянулася на мою молодість і вирішила повернути мені свободу. Спочатку я нестямно розреготався, вважаючи, що це було тільки новим випробуванням, і не повірив жодному слову. Лише коли з мене зняли лахміття, одягнули в пристойний одяг і вивели опівночі за ворота в’язниці, я увірував, що Бог здійснив це чудо. Змучений і вражений, стояв я біля воріт, не знаючи, куди мені бігти, аж тут до мене наблизилася закутана в чорний плащ жінка і прошепотіла: “Ходи за мною!” То була ваша мати. З хвалькуватого базікання Хуана де Гарсіа вона дізналася про мою долю і поклала собі мене врятувати. Тричі всі плани її зазнавали краху, але, нарешті, при допомозі спритного посередника золото зробило те, в чому мені відмовило правосуддя і милосердя. За моє життя і свободу їй довелося заплатити неймовірну суму.
Тієї ж ночі ми повінчалися і втекли до Кадіса. Проте мати Луїси не змогла поїхати слідом за нами, бо на той час була хвора і не вставала з ліжка. Отож заради мене ваша кохана матінка кинула все, що залишалося від її посагу після викупу, сплаченого за моє життя, і полишила назавжди свою сім’ю і батьківщину — отака дивовижна любов жінки!
Усе було підготовлено напередодні. У Кадісі стояв на якорі англійський корабель з Брістоля, “Мері”, за проїзд на якому було вже заплачено. Проте штормовий вітер затримав нас у порту. Він був такий шквальний, що, попри бажання нас врятувати, капітан не наважувався вивести “Мері” у відкрите море. Ми провели в гавані два дні і ще одну ніч, страхаючись усього на світі, а все ж таки щасливі нашою любов’ю. І боялися ми не без підстав. Той, хто запроторив мене до в’язниці, здійняв тривогу, запевняючи всіх, що я втік за допомогою диявола, і мене шукали по всьому узбережжю. Окрім того, виявивши, що його наречена зникла, Хуан де Гарсіа здогадався, що ми сховалися разом. Загострене ненавистю і ревнощами чуття допомогло йому простежити наш шлях крок за кроком, і врешті-решт він нас знайшов.
На ранок третього дня лютий вітер ущух, якір підняли і “Мері” рушила в путь. Але коли матроси приготувалися підняти вітрила, до борту підійшов човен із двома десятками солдатів. Ще два човни поспішали за першим. З човна капітану наказали кинути якір, бо за велінням Святого судилища корабель має бути затриманий і обшуканий. Випадково я з’явився на палубі і вже збирався спуститися в трюм, щоб сховатися, аж тут хтось у човні схопився на ноги і закричав, що я і є той єретик, якого вони шукають. У цій людині я відразу упізнав Хуана де Гарсіа,
Напевно, капітан видав би мене, злякавшись, що його корабель затримають, а його самого з усією командою запроторять до в’язниці. Але я у відчаї зірвав з себе одяг і, оголивши страшні рани, що вкривали все моє тіло, закричав до матросів: “Англійці, невже ви віддасте свого земляка цим чужоземним дияволам? Погляньте, що вони зі мною зробили!” І я показав на ще не загоєні шрами від розжарених щипців. “Якщо ви мене видасте, ви приречете мене на ще страшніші тортури, бо я буду спалений живцем! Згляньтеся хоч над моєю юною дружиною, якщо вам не жаль мене! А якщо у ваших серцях немає жалощів, дайте мені шпагу, щоб я міг померти і врятуватися від тортур!”
- Предыдущая
- 63/125
- Следующая
