Выбери любимый жанр

Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Хаггард Генри Райдер - Страница 37


Изменить размер шрифта:

37

Гуд іще раз міцно потиснув нам руки і пішов. Потім до нас наблизився Інфадус і провів сера Генрі в призначене для нього місце в першому ряду Сірих. А я з похмурими думками подався разом з Ігнозі й зайняв своє місце в полку, який мав іти в атаку в другу чергу.

Розділ XIV

ОСТАННІЙ БІЙ СІРИХ

Через кілька хвилин полки, які отримали завдання атакувати супротивника з флангів, безшелесно рухалися під прикриттям горбистих схилів, щоб приховати свій маневр від гострозорих очей розвідників Твали.

Через півгодини полки зайняли свої позиції, утворивши “роги”, або фланги, армії. Тим часом Сірі разом із підкріпленням у складі полку, відомого під назвою Буйволів, стояли нерухомо. Це було основне ядро армії, яке повинно було прийняти на себе головний удар супротивника.

Обидва ці полки були зовсім свіжими і у повному складі. Вранці Сірі були в резерві, а в сутичці з атакуючими частинами, що прорвали нашу лінію оборони, коли я, б’ючись в їх рядах оборони, одержав у винагороду оглушливий удар по голові, вони втратили дуже мало людей. Що ж до Буйволів, то вони вранці утворювали третю лінію оборони на лівому фланзі, і, оскільки атакуючим не вдалося прорвати в цьому пункті другу лінію, їм зовсім не довелося брати участі в бою.

Інфадус був досвідчений старий воєначальник. Він чудово знав, як важливо підняти бойовий дух воїнів перед такою гарячою сутичкою. Тому він скористався цим півгодинним затишшям, щоб звернутися до свого полку Сірих із промовою. Барвистою мовою він роз’яснив воїнам, яка величезна честь їм випала, адже їх посилають битися на передовій лінії, та до того ж із білим воїном, який спустився із зірок, в їхніх рядах. У разі ж, якщо військо Ігнозі здобуде перемогу, він обіцяв усім, хто уціліє в бою, багато худоби, а також підвищення у званні.

Я оглядів довгі ряди чорних плюмажів, що розвівалися, і суворі обличчя воїнів і зі смутком подумав, що всього лише через якусь годину якщо не всі, то більшість із цих чудових воїнів-ветеранів, кожному з яких було не менше сорока, лежатимуть мертвими або конатимуть. Інакше не могло бути — вони були присутні при читанні свого вироку, винесеного з тією мудрою зневагою до людського життя, яка притаманна великому воєначальнику. Це часто допомагає йому зберегти свої сили і здійснити завдання — він іде на загибель певної кількості людей, щоб забезпечити решті своєї армії успіх у боротьбі за досягнення поставленої мети. Сірі були приречені на смерть і знали це. Завдання їхнє полягало в тому, щоб стати до бою з полками армії Твали упродовж того, як ті один за одним виходитимуть на вузьку зелену смугу рівнини, затиснуту між відрогами пагорба. Вони мали битися до повного знищення супротивника або ж доти, доки фланговим частинам не випаде слушна нагода для атаки. Все це було їм відомо, однак вони ні хвилини не вагалися, і я не помітив ні тіні страху на їхніх обличчях. Вони стояли перед нами — люди, що йдуть на вірну смерть, готові от-от назавжди розлучитися з благословенним світлом дня, без трепету чекаючи здійснення свого вироку. Попри напруженість моменту, я не міг не порівнювати стійкість їхнього духу з моїм власним, який був далеко не спокійним, і у мене вирвалося мимовільне зітхання заздрості й захоплення. Ніколи раніше мені не доводилося зустрічати такої повної відданості обов’язку і такої повної байдужості до його гірких плодів.

— Ось ваш король! — закінчив свою промову старий Інфадус, показуючи на Ігнозі. — Йдіть, щоб битися і полягти за нього — така доля хоробрих. Тож нехай буде навіки прокляте і зганьблене ім’я того, хто боїться померти за свого короля, того, хто тікає від ворога! Ось ваш король, вожді, воєначальники і воїни! А зараз ви присягнете священному знаку змії, а потім підете за нами — Інкубу і я покажемо вам шлях в самісіньку серцевину військ Твали.

Запало хвилинне мовчання. Потім раптом рядами щільних фаланг, що стояли перед нами, прокотився легкий шум, як віддалений гуркіт моря: це руків’я шести тисяч списів почали тихо стукати по щитах. Поступово цей шум посилювався, ніби розширюючись, поглиблюючись і наростаючи, поки нарешті не перетворився на оглушливий гуркіт, відлуння якого, посилене горами, здавалося гуркотом грому і заповнило простір важкими хвилями звуків. Потім шум став спадати і нарешті зовсім завмер. У раптовій тиші прогримів гуркотливий королівський салют.

Я подумав, що Ігнозі нині мав право відчувати неабияку гордість — напевно, жодного з римських імператорів не вітали так гладіатори, роковані на смерть.

Ігнозі висловив свою вдячність за цей грандіозний вираз пошани тим, що здійняв свою бойову сокиру. Потім Сірі вишикувалися, утворивши три колони, кожна чисельністю близько тисячі воїнів, не рахуючи командирів, і попрямували до своїх позицій. Коли остання колона пройшла близько п’ятисот ярдів, Ігнозі став на чолі Буйволів, які також вишикувалися в три колони. За його командою ми рушили вперед. Чи треба говорити про те, що я цієї миті якомога найгарячіше молився, щоб Бог врятував мою шкуру і мені вдалося вирватися з цієї халепи. Загалом-то я бував у бувальцях, але в таку халепу вскочив уперше. Ніколи мої шанси на порятунок не були такі мізерні.

Коли ми досягли краю плато, Сірі здолали вже половину шляху, спустившись схилом пагорба. При його підніжжі починався зарослий травою клин, що врізався у центр підкови, яку утворювали відроги пагорба. Цей клин був схожий на стрілку в кінському копиті, що з’єднується з підковою.

У таборі Твали, на рівнині, було помітно пожвавлення. Полки один за одним виходили швидким кроком, затим бігцем поспішали до зеленої галявини, щоб обігнати атакуючі частини.

Цей клин, що занурювався сотні на три ярдів углиб біля підошви, був не більше трьохсот п’ятдесяти кроків завширшки, а у найвужчому місці — ледве чи дев’яносто кроків. Спустившись із узвишшя, Сірі вийшли до верхів’я зеленого моріжку однією колоною, але там, де галявина розширювалася, знов вишикувалися в три ряди і завмерли на місці.

Тоді ми — тобто Буйволи — також спустилися до верхів’я галявини і зайняли позицію в резерві, приблизно за сто ярдів позаду останньої лінії Сірих і трохи вище них. Скориставшись тимчасовою бездіяльністю, ми спостерігали, як уся армія Твали швидко рухалася нам назустріч. Очевидно, з часу уранішньої атаки встигли підійти підкріплення, і зараз, попри втрати, армія налічувала не менше сорока тисяч чоловік. У міру того як передні полки наближалися до основи зеленого морогу, виникло сум’яття, адже лише один полк міг проникнути в ущелину між відрогами пагорба. Окрім того, на відстані приблизно сімдесяти ярдів від входу в ущелину стояв уславлений полк Сірих, краса і гордість кукуанської армії, готовий перегородити їм шлях, подібно до того, як колись троє римлян утримували міст проти тисяч атакуючих. Напасти на Сірих можна було тільки з фронту, оскільки з обох флангів їх захищали високі схили пагорба, покриті валунами. Наступаючі завагалися і нарешті зупинилися. Очевидно, вони не дуже прагнули схрестити свої списи з цими похмурими, мужніми воїнами, вишикуваними в три лінії й готовими стати до бою. З лав наступаючих раптом вибіг якийсь високий воєначальник в традиційному головному уборі із страусячого пір’я, у супроводі кількох вождів і ординарців — схоже на те, це був сам Твала. Він віддав наказ, і перший полк з криком кинувся в атаку на Сірих, які стояли непорушно і безмовно, поки атакуючі не опинилися на відстані ярдів сорока від них і град толл не обрушився із дзвоном на їхні ряди.

Аж тут Сірі з бойовими вигуками кинулися вперед, здійнявши свої списи, і обидва полки змішалися в навальній рукопашній сутичці. Наступної миті брязкіт щитів, що стикалися у бою, схожий на гуркіт грому, долинув до наших вух, і вся рівнина, здавалося, запалала зблисками сонячного сяйва, яке віддзеркалювали бойові списи. Маса людей, що вражали одне одного, коливалася, наче морські хвилі, розгойдуючись з одного боку в другий, але це продовжувалося недовго. Раптом лінії атакуючих почали помітно рідшати, і потім повільною, довгою хвилею Сірі прокотилися по них, зовсім так само, як морська хвиля наростає і перекочується через підводну скелю. Мету було досягнуто — полк нападаючих був повністю знищений, але і від Сірих залишилося тепер тільки два ряди. Вони втратили третину полку.

37
Перейти на страницу:
Мир литературы