Крах чорних гномів - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 33
- Предыдущая
- 33/67
- Следующая
— Якщо вам і вдасться щасливо викрутитись, все одно пляма залишиться. Гестапо не спускатиме з вас очей, а про виїзд за кордон годі й думати. Коли ж ми надішлемо до Берліна копії з вашого портфеля, я не позаздрю не лише вам, а й усім вашим родичам — близьким та далеким…
“А він грає в безпрограшну лотерею, — подумав Карл. — До речі, Карл Кремер уже давно б погодився на будь-які пропозиції. Цікаво, звідки в них ці відомості?”
— Але що ви хочете від мене, містер Хокінс? — запитав.
— О-о! Я з задоволенням відповім на це запитання, — весь насторожився той. — Правда, це не така вже й коротка розмова. — Потягся до столика з пляшками. — Віскі чи ром?
— Російської горілки!
— У вас прекрасний смак! — Брови Хокінса вигнулись крутими дугами. — Російська горілка — це… — поцілував кінчики пальців.
Кремер зробив ковток і зручніше вмостився в кріслі.
— Групенфюрер фон Вайганг, — почав Хокінс, — має можливість концентрувати в себе деякі важливі креслення, патенти, технічну документацію на прилади, що виготовляються на саксонських заводах. Сподіваюсь, ви розумієте, про які документи йдеться. Нам відомо, що на заводах “Сіменса” роблять деталі для Фау-2. Далі: нові цейсівські оптичні приціли… Ви не технік, та повинні розуміти, яку цінність має така інформація. Ми повинні мати технічну документацію і креслення цих речей, — у голосі Хокінса з’явились металеві тони. — Врахуйте, комуністи не сидять склавши руки, ось-ось розпочнеться російський наступ, і хтозна, де зупиняться вони! Здається, я розмовляю з тямущою людиною, котра не має жодних ілюзій відносно справжнього становища Німеччини? — запитав раптом.
Карл кивнув.
— З вами приємно бесідувати, — підлестив Хокінс і продовжував: — На жаль, обставини складаються так, що червоні можуть першими увійти до Дрездена. Ваше й наше завдання — приготуватись, до нього: жоден цінний документ не повинен потрапити до їхніх рук — я повторюю це і повторюватиму! Передайте фон Вайгангові, що я раджу йому довести ці слова до відома декого з саксонських промисловців, зокрема керівників Дрезденського банку. Вони зацікавлені у майбутньому Німеччини і зрозуміють, в чому полягають їхні справжні інтереси. У вирішальний момент ми простягнемо їм руку допомоги, бо американські концерни зацікавлені у відродженні німецького економічного потенціалу не менше, ніж ваші.
Карл згадав напучення фон Вайганга. “Заспівали на один голос”, — подумав. Справді, представник Америки і гестапівський генерал говорили одне і те ж — хіба що різними словами. “Союзнички! — ледь не вилаявся. — Ось що у вас на думці!”
— Налийте мені ще горілки, — попросив, аби приховати гнів, що ладен був прорватися. Примружився, глянув у скляні очі Хокінса. Той не витримав і відвів погляд.
— Наскільки я зрозумів, — почав Кремер, — ви пропонуєте мені домовитися з фон Вайгангом про передачу вам патентів, креслень, технічної документації та інших паперів, які мають військове значення?
Хокінс нетерпляче махнув рукою, та Карл не звернув на це уваги. Дивлячись просто у вічі американцеві, запитав різко:
— Скільки ви можете заплатити?
Очі в Хокінса ще більше округлились. Підскочив у кріслі, ляснув Карла по плечі.
— У вас американський гарт! — вигукнув. — Ти чуєш, Джоне?
Квадратнолиций не відповів. Заховав пістолет, підійшов до столика, налив півсклянки віскі.
— За успіх! — тільки й сказав, вихиливши за одним духом.
Кремер недбало кинув портфель на підлогу. “Чорт забирай цих американців, — вирішив, — за їх спиною можна почати велику гру. Я відіграюсь за сьогоднішню поразку сто разів!” Патенти в принципі не цікавили його (звичайно, крім тих, що мали військове значення), та можна використати пропозицію Хокінса як димову завісу і дістати найсекретніші документи служби безпеки. Ознайомитись з архівом прусського СД — про це можна було лише мріяти!
Нахабно розлігся в кріслі:
— Я не чую ваших пропозицій, панове…
Американці перезирнулись.
— Усе залежатиме від цінності інформації, містер Кремер, — почав невизначено Хокінс.
— Я не ризикуватиму з-за дрібниць, — відрубав Карл, — і повинен знати суму, заради якої підставлятиму голову.
Хокінс назвав цифру.
— І це за систему управління Фау? — розсміявся Кремер. — Панове розуміють, що мають справу не з дурником?
— Ви починаєте все більше подобатися мені, — задумливо сказав Хокінс. — З вами можна робити бізнес.
Відразу підвищив суму в п’ять разів, і вони швидко домовились.
— Але ж, — застеріг Кремер, — останнє слово лишається за фон Вайгангом.
Хокінс погойдав носком черевика. Рубонув повітря долонею і поморщився.
— Ви передасте йому, — почав, — що по війні групенфюрер СС фон Вайганг повинен бути виданий радянським властям і судитиметься за злочини, заподіяні ним у Західній Україні. Зараз усе залежить від самого групенфюрера. Він — вдумлива людина, уміє оцінити перспективу і все зрозуміє. У нас знайдеться багато приводів для того, щоб не віддати його до рук червоних.
Карл нахилив голову на ознаку згоди.
— Передавати такі речі, — усміхнувся ледь помітно, — не дуже приємна місія. До того ж, які я матиму докази? Фон Вайганг просто не повірить мені. В нього вже зав’язані стосунки з містером Гарлендом, і потрібні вагомі причини, аби розірвати їх. Кажуть же росіяни, що краще мати синицю в жмені, ніж цього… як його… здається, павича в небі…
Хокінс ковтнув віскі, на мить замислився.
— Ми чекали від вас на таке заперечення, — зізнався, — і заздалегідь підготувались… Певно, ви здогадуєтесь, — пожартував, — що фон Вайганг не завжди був групенфюрером СС? Раніше він займав досить відповідальну посаду у фірмі “Сіменс” і, думаю, не забув своїх колег по “Дженерал електрік”. — Хокінс витяг свою фотографію, написав на звороті кілька слів, простяг її Карлові. — Ось це передасте фон Вайгангу. Колись ми зустрічались, і в нього нема підстави не довіряти мені. Скажете групенфюреру, що акції “Дженерал електрік” пішли вгору, і він, вірніше, — поправився, — ви обидва, можете зробити послугу компанії. Маю на увазі патенти і технічні новинки “Сіменса”. На цьому можна заробити не менше, ніж на приладах для Фау. Це я пропоную офіційно, як представник “Дженерал електрік”…
— Скажіть, будь ласка, — єхидно запитав Кремер, — які ще фірми ви представляєте?
Хокінс не зміг не оцінити дотепу і голосно зареготав.
— Шкода, що ви живете не в Америці, — мовив крізь сміх, — ми б потоваришували. Які фірми, питаєте? Ми продамо будь-який документ, що коштує хоча б пару доларів. Не гребуйте малим, мій друже, од малого до великого, не пам’ятаю, хто це сказав, один крок… — Квадратнолиций прошепотів йому щось на вухо. — Ти маєш рацію, Джоне, зараз ми вирішимо й це питання. — Враз посерйознішав. — Мій друг Джон Селлерс нагадує, що в групенфюрера можуть бути інші документи. Скажімо, списки есесівського керівництва, агентів гестапо, копії таємних циркулярів тощо. Зверніть увагу й на це.
— Одна справа, — заперечив Карл, — технічна інформація… Тепер ви пропонуєте мені звичайнісіньке шпигунство…
— Не все одно? — примружив очі Хокінс.
— Але ж, — не здавався Карл, — є ще і моральний бік справи…
Інтуїція підказувала Кремерові, що не слід відразу приймати пропозицію Хокінса. Він — рядовий німецький обиватель і, не розуміє, не хоче розуміти, що продаж технічних таємниць — також звичайнісіньке шпигунство.
— Коли вже йдеться про моральний бік справи, — іронічно всміхнувся Хокінс, — то врахуйте: ви допомагаєте тріумфу священних ідеалів демократії!
— Не люблю гучних слів, — поморщився Кремер. — Вони нагадують мені фальшиві брильянти.
— Я з вами згоден, — нахилив голову Хокінс. — Моральний бік справи ніколи не турбував мене. Особливо, — мовив багатозначно, — коли я відчував приємну перспективу винагороди. Ви — ділова людина, і мене дивує такий погляд…
— Мені здавалося, — всміхнувся Карл, — що ви зрозумієте мене. Моральний бік справи цікавить мене остільки, оскільки і він стає іноді, так би мовити, одним з вирішальних компонентів угоди, а коли казати більш ясно, — предметом купівлі та продажу.
- Предыдущая
- 33/67
- Следующая
