Крах чорних гномів - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 29
- Предыдущая
- 29/67
- Следующая
Кілька днів тому Кремера покликав до себе фон Вайганг. Вони пили в його кабінеті каву, курили, і групенфюрер розповідав про нові сорти квітів, які збирався вирощувати. Сердився на англійців та американців: відкрили Другий фронт і перешкодили фон Вайгангу одержати з Голландії якісь незвичайні тюльпани. Що б це були за тюльпани! Групенфюрер підсунув Карлові альбом з кольоровими фотографіями. Гортаючи його, Кремер непомітно слідкував за фон Вайгангом. Адже ж не для того, щоб побалакати про тюльпани, запросив його сюди групенфюрер.
Передчуття не обмануло Кремера. Фон Вайганг зітхнув і мовив конфіденціально:
— Квіти квітами, а справи справами. Ти не забув нашої розмови?
Карл нахилив голову.
— У мене весь час таке відчуття, — одповів, — ніби сиджу на вокзалі й чекаю поїзда. Не звик бити байдики…
— Саме це я й сподівався почути. — Волохаті пальці фон Вайганга сплелись. Карл відчув: групенфюрер нервує, і насторожився. Якщо фон Вайганг хвилюється, треба бути спокійним — у цьому його перевага.
— Я чекав повідомлень від одної довіреної особи, — почав групенфюрер, — і вчора одержав їх. Тобі слід негайно виїхати до Швейцарії.
Чого-чого, а такої пропозиції Карл не чекав. Та жодним рухом не виказав ні здивування, ні зацікавлення.
— Тобі не по серцю така поїздка? — запитав групенфюрер.
— Я ділова людина, — відказав Карл, — і хотів би знати, що криється за вашою пропозицією.
— Звичайна комерція, — постукав той кінчиками пальців по столу, — вірніше, незвичайна, та, зрештою, все ж комерція. Настав час розкрити тобі карти, мій хлопчику, — мовив тепло, хоч дивився загрозливо, а руки нервово сіпались. — Ти знаєш, що наступ росіян на Пруссію примусив нас дещо евакуювати звідти. Насамперед архіви служби безпеки та інші секретні папери, патенти, технічну документацію… Я не вдаватимуся в деталі, але повинен сказати, що в моїх руках є зараз кілька е-е… технічних паперів, котрими дуже цікавиться одна англійська фірма. Мені відомо: за ці папери фірма згодна заплатити солідну суму. Її представник перебуває зараз у Цюріху. Тобі слід зустрітися з ним, домовитись про оплату і, в разі згоди, передати папери.
Кремер не ворухнувся, обмірковуючи пропозицію. Фон Вайганг сприйняв його мовчанку по-своєму.
— Ми розмовляємо віч-на-віч, — підкреслив. — Мені не хотілося б повторюватись, але мушу нагадати: в умовах, що склалися, найбільш далекоглядні люди починають думати про майбутнє. І не лише про своє, — багатозначно клацнув пальцями, — а й про вищі інтереси. Не сьогодні-завтра розпочнеться наступ росіян на наші східні кордони, і ми повинні, я підкреслюю це, повинні подбати, аби німецькі духовні цінності не потрапили до рук комуністів. Ось чому наші патенти, наші винаходи, все, над чим багато років трудився геній німецької технічної думки, повинні бути в надійних руках. Сподіваюсь, ти погоджуєшся зі мною?
Карл автоматично кивнув. От, значить, у яку авантюру хоче затягти його групенфюрер. Продавати технічну інформацію та патенти англійським фірмам. Розрахунок точний: капітал на цьому можна нажити досить солідний. Та й ідейна платформа підведена — єдиний, так би мовити, античервоний фронт.
Швидко прикинув: що буде, коли він відмовиться. По-перше, повний розрив з фон Вайгангом. По-друге, групенфюрер, який довірив йому і так уже багато, знайде спосіб, аби сховати його туди, де мовчать. І, нарешті, — фон Вайганг безперечно знайде когось, хто допомагатиме йому не за страх, а за совість.
Якщо ж погодитись?
Перше. Ставши фактично правою рукою групенфюрера, Карл зможе досить легко дізнатися про характер документів, зібраних канцелярією Шрікеля, — адже фон Вайганг проговорився, що там зберігаються архіви служби безпеки. Більше того, він непомітно впливатиме на роботу канцелярії і зможе дістати секретні папери, креслення тощо. Кажуть, на саксонських заводах виготовляється багато точних приладів для ракет!.. Уже інша справа, куди і як він переправлятиме їді папери. Звичайно, не англійським ділкам…
Секунду — другу Карл сидів з закам’янілим обличчям. Коли почав говорити, сам здивувався з сухості і діловитості свого тону:
— Варто митному чиновнику зазирнути в мій портфель, і мені не минути суду. Я вже не кажу про агентів гестапо та людей Шелленберга, які, здається, проявляють хворобливу цікавість до всіх, хто виїздить за кордон. Чи не забагато їх на одного мене?
Фон Вайганг нахилився до Кремера, мовив так сердечно, що Карл подумав — не вистачало лише, аби групенфюрер погладив його по голівці:
— Невже ти гадаєш, що я не в курсі всіх цих прикордонних ускладнень? Я зацікавлений в успіху справи не менше, ніж ти, і забезпечу тобі на кордоні зелену вулицю.
“А коли щось трапиться, — подумав Карл, — спокійно наплюєш на мене і навіть сприятимеш, аби Карла Кремера швидше повісили на першому-ліпшому сучку”.
Наче у відповідь на його думки, групенфюрер продовжував, як і раніше, м’яко, та самий тон напрочуд не гармоніював з його словами:
— Сподіваюсь, ти розумієш, що трапиться, коли лише думка про зраду народиться в твоїй голові! Я знайду тебе…
— Для чого ж так, гер генерал, — неввічливо обірвав його Карл, — з цієї хвилини ми компаньйони і, наскільки я розумію, процвітання фірми залежатиме від добросовісності нас обох. Тим більше, що й мене, і вас навряд чи задовольнять якісь крихти…
Карл поворухнувсь, і крохмальні простирадла зашурхотіли. Вже засинаючи, всміхнувся задоволено: групенфюрер таки вміє влаштовувати справи — на кордоні ніхто не доторкнувся до Кремерової шкіряної валізи.
Намацав під подушкою портфель з паперами й заснув.
Прокинувшись на світанку, Кремер насамперед розкрив портфель і ознайомився з його вмістом. Упевнившись, що креслення і технічна документація не мають військового значення, а стосуються окремих вдосконалень у текстильній промисловості, зайнявся туалетом. Лише тепер відчув, що востаннє їв ще вчора вранці — ледь дочекався сніданку.
Виходячи з готелю, Кремер за звичкою озирнувся і перехопив пильний погляд лисого чоловіка в модному темно-сірому костюмі. Чоловік дивився на Карла немигаючим поглядом — вивчаюче і з цікавістю. А може, це лише здалося Кремерові, бо лисий одразу ж утупив очі в газету, яку тримав у руках.
Карл зробив вигляд, ніби забув щось розпитати в портьє, проминув незнайомця, ледь не зачепивши його, пробачився. Той не підвів очей, лише пробуркотів у відповідь щось невиразне.
Розмовляючи з портьє, Кремер стояв так, аби бачити кожний рух лисого. Певно, Карлові щось приверзлося, бо незнайомець уважно читав газету. Виходячи, Карл знову непомітно озирнувся, — лисий не звертав на нього жодної уваги.
І все ж почуття тривоги не залишало його. Звернув у провулок, югнув до незачиненої брами. Постояв, непомітно визираючи. Провулок безлюдний, лише якась жінка з дитиною переходить дорогу.
Кремер полегшено зітхнув. “У страха очі по яблуку”, — подумав. Та попрямував не людним проспектом, а довго кружляв завулками і нарешті сам заплутався в незнайомому місті. Таксі, яке раптом виринуло з-за рогу, стало якраз у нагоді — Карл попросив шофера повозити його по Цюріху і лише біля дванадцятої виліз на центральнім майдані.
Готель, де Карлові призначили зустріч, був за рогом. У холі назустріч йому підвівся чоловік з квадратним обличчям.
— Гер Кремер, коли не помиляюсь? — запитав. — Містер Гарленд уже втратив надію зустрітись з вами.
Погляд чоловіка зупинився на шкіряному портфелі під пахвою у Кремера, і квадратне обличчя видовжилось. Мабуть, це означало усмішку, бо губи розтяглися і чоловік зарохкав, як ситий кнур.
— Прошу вас сюди, — ввічливо підтримав Карла за лікоть, навертаючи до сходів.
— Звідки ви знаєте мене? — здивувався Карл.
— Ми були б погані комерсанти, якби не знали тих, з ким збираємося мати справу, — ухильно відповів чоловік.
— Але ж я не знаю вас… — Карл рішуче зупинився на сходах.
— Ви не знаєте також містера Гарленда і все ж ідете до нього…
Це було логічно, Карл не міг не погодитись з квадратнолицим. Зрештою, хіба не все одно, хто супроводить його?
- Предыдущая
- 29/67
- Следующая
