Выбери любимый жанр

Гіркий дим. Міст - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 35


Изменить размер шрифта:

35
Гіркий дим. Міст - i_007.jpg

— Слава тобі, господи, — перехрестився Богдан, — з благополучним закінченням вас, пане Йосипе.

— Не забудь завтра вранці зателефонувати Кочмареві.

— Не забуду. З нього ще тисяча марок, а за тисячу марок я будь-кому горло перегризу.

— Ну, до цього не дійде, він людина поважна й завжди розраховується точно.

— За виконану роботу, — додав Богдан.

— А ми своє діло зробили… — Йосип для чогось обтер руки об шорти й попрямував до «мерседеса».

Про загибель Мартинця на станції погомоніли день — два й забули: не треба водити машину п’яним, особливо гірськими дорогами.

Ніхто не сумнівався в офіційній версії — нещасливий випадок, крім Рутковського. Але Максим мовчав. Мовчав на роботі, нічого не сказав і поліцейському інспекторові, котрий вів розслідування.

Кочмар кілька днів поглядав на Максима підозріливо, але Рутковський нічим не виказав себе, поводився, як і належить у таких випадках: сумував, проте не дуже — хіба можеш у молоді роки до кінця усвідомити всю трагічність смерті? Тим більше, що нарешті до Мюнхена повернулися Юрій з Іванною, і Максим був заклопотаний списками Лакути.

Лодзен приїхав до Сенишиних разом з Рутковським у перший же вечір після їхнього повернення. Курив одну за одною сигарети й був явно збуджений.

— Списки — це чудово! — повторював він. — Дехто з інформаторів погодився працювати з нами, і справа ця перспективніша, ніж уявлялося. Молодець, пане Сенишин, ми не забудемо вас.

Юрій з Іванною пішли до кухні, і Рутковський, скориставшись з цього, сказав Лодзену:

— Списки що в Лакути… І невідомо…

— Нічого, будуть у нас. — Полковник посерйознішав. — Увечері зв’яжіться з Луцькою, нехай попередить Лакуту. Завтра треба зустрітися з ним. Ви почали цю справу, вам і кінчати. — Нагнувся до Максима, сказав тихо, ніби його могли почути з кухні: —Вранці з’ясуємо деталі…

Увечері Рутковський подзвонив не тільки Луцькій, а й Олегові. Вони зустрілися в раніше визначеному і досить сумнівному ресторанчику Швабінга й розробили точний план завтрашньої операції.

Наступного дня, ледь Максим устиг сісти за свій стіл, до кімнати зазирнула Катря Кубійович і, округливши очі, повідомила:

— Вас, пане Рутковський, просить містер Лодзен.

У кімнаті запала тиша, і Максим відчув, як усі погляди схрестилися на ньому: співробітники радіостанції знали, що вранці полковник займається поштою або вирішує найважливіші справи, і якщо викликає когось, то не заради того, щоб дати звичайну вказівку…

Рутковський підвівся повільно, поправив краватку, умисно недбало знизав плечима. Навіть запитав у Катрі нахабно:

— Не казав чого?

Очі Кетхен ще більше округлилися, вона замахала руками, й Максим вийшов з кімнати, знаючи, що всі розмови тут точитимуться тепер лише навколо цього дивного виклику.

Полковник Лодзен дістав із сейфа невеличкий плаский портфель, відімкнув його й поклав на стіл. Підкликав Рутковського, відкрив портфель.

— Тут шістдесят дві тисячі доларів, — сказав буденним тоном, ніби йшлося про чергову зарплатню Рутковського. — Але візьмете розписку з цього шахрая за сімдесят п’ять. — Лодзен гостро зиркнув на Рутковського, той збагнув, що до чого, однак нічим не виказав ані свого здивування, ані збентеження.

— Слухаюсь, пане полковнику, — тільки й відповів. Найважче лишилося позаду, і Лодзен одразу повеселішав.

— Де призначено зустріч? — запитав.

— Там же, в «Регіна-Паласт».

— О котрій годині?

— О дванадцятій.

— Поїдете самі?

— Вважаю, так буде краще.

— О’кей, — швидко погодився полковник, і Рутковський ще раз пересвідчився, що Лодзен, звичайно, не випустить готель з поля зору.

Максим узяв портфель, полковник дружелюбно поплескав його по плечу, попередив:

— Чекаю на вас не пізніше першої.

— Я не затримаюсь.

Рутковський пішов, помахуючи портфелем. Мав надію, що агенти із служби охорони станції ще не взяли його під свій нагляд саме зараз, коли до зустрічі з Лакутою лишалося три години і є час розкрутити все так, як домовилися з Олегом.

Червоний «фіат» був припаркований з самого краю стоянки: Рутковський приїхав сьогодні трохи раніше, щоб зайняти саме це вигідне місце.

Максим рвонув машину, озирнувшись, чи не рушив хтось навздогін. Одразу повернув праворуч. Маршрут цей він вивчив дуже добре, знав усі круті й несподівані повороти і переслідувачів помітив би негайно.

— Здається, ніхто не сів йому на хвіст…

Поворот ліворуч, потім праворуч у завулок, знову праворуч — позаду нікого…

Рутковський зупинився біля таксофону, набрав номер і почув Стефин голос.

— Доброго ранку, люба, — мовив, — як ся маєш?

— Щось трапилося? — Голос Стефи був тривожний.

— Ні, все нормально, тільки ось що: зателефонуй Лакуті — зустріч переноситься в готель «Зелений папуга».

— Чого?

— Береженого й бог береже.

— Можливо, це й правильно.

— П’ятдесят сьомий номер.

— Час той же?

— О дванадцятій.

— Гаразд.

Рутковський зітхнув з полегкістю: тепер списки не пройдуть повз його руки. Він згадав, як подивився на нього Лодзен, коли наказав узяти з Лакути розписку на сімдесят п’ять тисяч. Отже, пан полковник збирається покласти до кишені тринадцять тисяч доларів. Тому й робить усе нишком, тому й доручив йому, Максимові, одержати списки: упевнений в його відданості, та й, зрештою, хто повірить якомусь жалюгідному емігрантові, якщо він насмілиться виступити проти полковника розвідки?

Тепер сам бог велів і йому взяти з пана Лакути свої п’ять процентів комісійних. Приблизно три тисячі доларів, вони на дорозі не валяються, і ніхто тут ні за що б не відмовився від таких грошей.

Рутковський поїхав до «Зеленого папуги». П’ятдесят сьомий номер йому порадив узяти Олег. Кімната якраз на розі, виходить вікнами на дві вулиці, з балкону проглядаються всі підходи до готелю. Та й коштує не так уже й дорого, разів у п’ять дешевше, ніж у «Регіна-Паласт».

Максим присунув стільця до вікна, зайняв зручну позицію за шторою й закурив. Тепер найголовнішою його зброєю було терпіння. Тепер усе йшло своїм звичаєм, і він ніби став деталлю відлагодженого й накрученого механізму.

Першою приїхала Луцька, і Рутковський віддав належне діловому сприту й пунктуальності панни Стефи. Щоправда, в пунктуальності він міг переконатися й раніше, про діловий сприт теж чув, але не думав, що саме Луцька контролюватиме їхню сьогоднішню зустріч з Лакутою.

Гіркий дим. Міст - i_008.jpg

Стефанія поставила машину не на стоянці навпроти готелю, а на бічній вулиці, й Рутковський що раз оцінив Олегову передбачливість: одне з вікон номера виходило якраз туди, й він міг стежити за діями Луцької. Власне, поки що вона не виявляла активності: не виходила з «фольксвагена», сиділа й курила, бо з вікна автомобіля йшов дим.

Так минуло чверть години.

Пів на дванадцяту Луцька вийшла з машини й зупинилася біля газетного кіоска. Купила газету, почала переглядати її, і тут до Стефанії підійшов високий і кремезний чоловік у темно-сірому костюмі.

Рутковський одразу впізнав його: есбіст Богдан! Це він разом з Йосипом закручували зашморг на його шиї. Тепер Максим пригадав: Богдан був і в «Регіна-Паласт» — метнувся від сусіднього номера, коли Рутковський із Стефою виходили від Лакути.

Отже… Отже, Богдан і Йосип — поплічники Луцької, і, певно, це вона влаштувала йому перевірку зашморгом!

Стефанія перемовилася з Богданом кількома словами й пішла до готелю. Богдан сів біля кіоска на лавку, удав, ніби читає журнал.

Максим гадав, що Луцька підніметься до нього на п’ятий поверх, проте час минав, а ніхто не стукав. Виходить, чекає на Лакуту в холі.

Пан Зіновій приїхав о дванадцятій годині і п’ять хвилин у старому «форді». Приїхав з шофером, той поставив машину неподалік від входу, а Лакута зайшов у готель.

Рутковський лічив хвилини. Ось пан Зіновій побачив Луцьку; один чи разом ідуть до ліфта, ось ліфт піднімається на п’ятий поверх.

35
Перейти на страницу:
Мир литературы