Богиня і Консультант - Ешкилев Владимир - Страница 22

• Предыдущая
• 22/59
• Следующая

З більярдної зали на верхні поверхи вели сходи. Одноокий обережно піднявся ними. Майданчик між поверхами освітлювало вікно. Тут теж була відеокамера. Крихітна, малопомітна, надійно вмонтована у бетонний виступ стіни, вона дивилася просто на майданчик. Оминути її не було можливості. Якщо десь у будівлі спостерігали за монітором охоронної системи, Яру б неодмінно побачили. Він знову повернувся до більярдної зали і став шукати інших шляхів до таємниць особняка.

У протилежному кінці зали були ще одні двері. Вузькі й броньовані. Але їхній замок виявився складнішим за вхідний. Кілька хвилин Одноокий безпорадно совав сталевий гачок вузькою щілиною, намагаючись не шуміти. Перед тим як здатися, замок зрадницьки клацнув. Яра завмер, прислухаючись. Але не почув ані голосів, ані кроків. Він вичекав ще кілька хвилин, потім прочинив двері. Щось майнуло перед окуляром нічного бачення, від сильного удару у голові Одноокого спалахнуло яскраве світло. Потім світло стало темрявою.

Коли його око знову змогло розрізняти навколишні предмети, він побачив над собою білу стелю більярдної зали. Тепер її освітлювали матові плафони. Він лежав горілиць. Обличчя стягувало щось липке. «Кров з розбитої балди», — вирішив він.

У голові, поряд із неприємною порожнечею, виникали й щезали острівці тупого болю. Він обережно, долаючи біль, підвів голову. Побачене його не втішило. Хтось — певне, нападник із засідки за дверима — примотав Яру до більярдного стола, не пошкодувавши при цьому клейової стрічки. Стрічки було так багато, що Одноокому спало на думку порівняння з мумією якого-небудь Рамзеса. Він спробував вивільнити руку. Йому вдалося трохи розтягнути стрічку. Коли він готувався сильним ривком звільнити зап'ясток, до зали хтось увійшов. Цей хтось стояв за його плечима, але він не міг повернути голову. Будь-яка спроба напружити шию спричиняла біль у потилиці.

— Дякую тобі за звільнення, — сказав молодий жіночий голос. — Якби не ти, я би здохла у тій коморі.

— Тобі тапки, дєвашка, — прохрипів у відповідь Яра.

— Ти, я так бачу, ще не ачухался, воїне, — у голосі невідомої Одноокий почув насмішку. — А, між іншим, де твоя волина[18]? Ти що, непереможний воїне, з одним ножичком сюди отак приперся? Та й ножичок такий собі. Китайська підробка.

— Тебе проткне.

— Нє нада хаміть. Тобі не пасує. Ми знаємо, хто ти. Ти слуга безнадійної справи.

— Я…

— Мовчи і слухай, воїне. Насувається велика битва. Таким, як ти, в ній нема місця. Та справа, якій ти себе намагаєшся посвятити, ґрунтується не на правдивій Традиції, а лише на випадковостях. На фуфлових збігах. Твій Наставник випадково натрапив на Жезл Сили. Ти випадково знайшов дівчинку-екстрасенса, яку самочинно вирішив зробити жрицею…

— А чи не забагато випадковостей, сучко?

— Слухай мене, не перебивай. Я знаю, що кажу. Знаю. Навіть якщо твоя дівчинка через років тридцять стане Старшою жрицею самочинного ковену[19], у вас немає для Заснування ані жерця-ягина, ані благословення Праматері. Ви — випадкові, нечинні сироти. Ваша Традиція померла чотириста років тому. Твій Наставник — вигнанець, приспаний[20] своїми Старшими. А Захід скоро пришле сюди Майстра Зброї. Він вас винищить, як його попередник винищив колись жриць ковену Курана і степових ягинів. Ти ж не тлук, ти маєш розуміти, про що я кажу!

— ОМ TAPE ТУТТАРЕ ТУРЕ СОХА'М!

— Ой-ой! ОМ TAPE! Не зображуй із себе фанатика Тари-Дролми. Ти ж не носій Традиції й не тибетський лама. Ти — блазень, учень ізгоя. Ти ж тепер от вирубився від одного мого удару. Від одного удару жінки! Воїнам Заходу можуть протистояти тільки справжні воїни Сходу. Навчені і благословенні. Третьої сили немає і бути не може. Ви лише підставите своїх людей під Майстра Зброї, і вони всі загинуть. Всі до одного. Майстер нездоланний. Він — машина смерті… Не сіпайся, не сіпайся. Що, правда очі коле?.. Шкода тільки твою дівчинку-телепатку. Краще віддай її нам. Ми надійно її сховаємо. Дамо їй знання. Згодом вона може стати справжньою жрицею у нашому ковені.

— Вивчите? У тій вашій лесбійській школі? Йдіть на хер!

— Жадоба влади затьмарює твій розум.

— Сука ти… Хто вбив Роберта?

— А хіба ти не знаєш? Воїни Заходу.

— Хто саме? Тамплієри?

— Тобі їх не дістати.

— Я хочу знати.

— Зайве знання обтяжує і дратує.

— Вони мої вороги.

— І що з того?

— Я маю право знати ім'я ворога.

— У цій війні в тебе не має ніяких прав. Ти — ніхто.

— Ти кажеш, що я приречений. Можливо. Але я буду битися і маю право знати.

— Книжок начитався?

— Той, хто не поважає прав іншого, сам не вартий поваги.

— Який ти нудний. У житті все не так. Але, якщо тобі вже так треба, нехай. Офіційно вони працюють на контору.

— На «Острів» чи на «Ліс»?[21]

— Антитерористичний спецпідрозділ «Агат-Т». Але ж, кажу, тобі їх не дістати ніколи. Цих пацанів кришують серйозні політики, генерали. Серед їхніх людей є жерці-телепати і висвячені лицарі. Там все по-дорослому, без жартів. Краще віддай дівчинку і поможи нам. Тебе згодом приймуть до Кола. Але відразу тобі кажу: до Колегії Ягинів тебе не приймуть ніколи.

— Дякую. Ти така добра. Але буде так, як має бути. Буде вам третя сила. Я знайду реліквію, і ми відновимо нашу власну Традицію. Вона була, і вона буде знову. ОМ TAPE!

— «Буде, буде», — передражнила Одноокого його невидима суперниця. — Сам себе переконуєш? Але ж ти не хочеш мене послухати… Нехай Правічна Мати прояснить тобі розум до того, як тебе вб'ють! Прощавай, сину Аратти.

— Я не «син Аратти». Аратта означає «безвладдя».

— Означає «місце безвладдя»… Ізгой тебе дечого таки навчив.

— Багато чого навчив. Він Великий Обраний!

— А знаєш, яке справжнє ім'я твоєї землі?

— Ти мене випробовуєш?

— Може, й так.

— Я знаю.

— То скажи. Тут немає тлуків.

— Астрашана.

— Майже вгадав.

— Я не вгадую, я знаю. ОМ TAPE!

— ОМ! Все одно, прощавай, всезнаючий сину Уастрешани.

— Розв'яжи мене!

— Сам розв'яжешся. Твій ніж, до речі, лежить отут, на кріслі. Викинь цей фальшак, тобі такий не личить. А от «Nicon Monarch» я забираю. Це — вєщь. Як пишуть у твоїх улюблених романах-фентезі: беру за правом переможця… І ще до твого відома — на другому поверсі спить хазяйка цієї хатинки. Спить, хропить і трошки пердить. Певно, буха й обдовбана.

— Спить? — Яра шарпнувся. — Де її охорона?

— А біс її знає. Нагорі, окрім неї, немає нікого. Я перевірила. Чисто.

— Вони якось зв'язані з тим «Агатом»?

— Качаєш інформацію?

— Тобі шкода?

— Ні, мені смішно.

— А у підвалі тобі теж було смішно? Якби не я…

— О, мій визволителю, колись я тебе ніжно-ніжно поцьомаю, обіцяю.

— Сучка.

— Вони — тлуки, раби нижніх чакр. Їх усіх грають втемну. Вони навіть не зрозуміли, кого впіймали. Забирайся звідси, поки ці гобліни не повернулися. ОМ TAPE!

Він почув, як невідома виходить надвір, і різким ривком звільнив свій зап'ясток.

За кілька хвилин він видряпався з клейового кокона, знайшов ніж і вийшов із будинку. Небо світлішало, десь заспівав півень. Тепер йому здавалося, що він втратив останні сумніви щодо свого Шляху. Його Шлях лежав перед ним — ясний, зрозумілий і щедро освітлений Батьком-Сонцем.

Кав'ярня «Кімбо» відчинялася о восьмій ранку. Почеконіус прийшов раніше і тепер переминався біля дверей, час від часу дивлячись на годинника. Рівно о восьмій він мав зустрітися з представником замовника. Сам замовник шифрувався, але його представника Почеконіус добре знав. У колі політтехнологів цього огрядного добродія позаочі називали Свинопотамом. Офіційно він очолював регіональну аналітичну агенцію і добре платив за компромати.

• Предыдущая
• 22/59
• Следующая