Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань - Жадан Сергій - Страница 14
- Предыдущая
- 14/47
- Следующая
Зараз вона тішиться сама з себе, розглядає свої стопи з поперечними слідами від шкарпеток трохи вище від кісточок, адже на вулиці нині тепло й панчохи вона не носить. Сліди від шкарпеток їй не подобаються, вона ліниво підіймає ноги над водою і розглядає пофарбовані нігті. В цей час приймач починає шипіти, Анна-Марія підіймає ногу ще вище і легенько стукає нею по темному корпусу приймача, приймач раптом обривається зі шворки і ляпається просто у воду, боляче стукнувши Анну-Марію по литці.
Анна-Марія лякається, чорт, каже, боляче як, і дивиться що там, з литкою, в неї там невеличкий і ледь помітний опік ще з дитинства, коли вони з друзями гралися в партизанів Тіто й робили якусь вибухову речовину в підвалах біля залізничного вокзалу, речовина жахливо смерділа, але всі терпіли, діти все-таки, що ти їм скажеш, Анна-Марія завжди була в центрі уваги учнів і вчителів, тож коли якийсь пришелепкуватий партизан необережно підірвав їхню вибухівку прямо в підвалі, не дивно, що Анна-Марія опинилася зовсім поруч, себто в центрі, їй обпекло литку, батьки боялися, що опік залишиться, проте все швидко минулось і тепер уже нічого не було видно, хіба що волосся там майже не росло, тому Анні-Марії не потрібно було її — цю литку — голити.
Анна-Марія недовірливо торкнулася рукою вдареного місця і виставивши ногу з води, обдивилась її ще раз. Їй було двадцять з чимось років, усе, що могло сформуватися на її тілі, вже сформувалося, розвиватися вона почала швидко і завжди з цього користала, в неї уже в середніх класах була м’яка тьмяна шкіра і довгі повнуваті ноги, за що її всі й любили, як вона сама потім розповідала, перший секс в неї був теж у школі, тоді ж вона вперше закохалася, кохання було нещасливим, її обранець виявився гомосексуалом, і Анна-Марія збиралася накласти на себе руки, знайшла батькову бритву і порізала ліве зап’ястя, відтоді у неї там шрам, але його взагалі-то також не видно. Ще в молодших класах вона почала співати, ходила у хор, займалася в музичній школі, на неї спеціально приходили подивитись курсанти військової академії і просто випадкові збоченці, вона була невисокого зросту й мала довге русяве волосся, вже коли поступила в університет, волосся підстригла, але співати не перестала, в університеті її запросили до справжнього хору, їхній керівник збирав фолк, який вони потім виконували, грошей це, звісно, не давало, на якийсь час після університету Анна-Марія влаштувалась офіціанткою в барі, але роки зо два тому їхні старі записи почули в Німеччині, попросили переслати фонограми, ще через рік в Берліні, на лейблі «Акула», що спеціалізується на ворлд-музиці, вийшов подвійний диск під пафосною назвою «Балканський блюз», там було кілька записів їхнього хору, диск був резонансний, в об’єднаній Європі дивувалися — дивися, ми їх бомбили-бомбили, а вони й далі співають, горді піонери Тіто, і їх запросили до Німеччини виступити на великому фолковому фестивалі, вони виступили, і половина з них, ясна річ, залишилися в Німеччині, але Анна-Марія встигла знайти у Відні якусь стипендію, вирішила далі вивчати фолк, приїхала, пожила кілька тижнів у гуртожитку, потому відшукала в місті давню приятельку своєї мами, та здала їй одну зі своїх квартир, і от Анна-Марія пережила у Відні зиму, й успішно переживала весну, відвідувала час од часу якісь заняття, сумувала за Белградом, посилала мамі листівки і щодня, набравши повну ванну гарячої води, залазила туди й наспівувала фолк. В кімнаті вогко і темно, над водою літають метелики, котрі невідомо як сюди потрапили, Анна-Марія виловлює врешті-решт з води свій приймач і викидає його на підлогу, мов мокру жабу.
Метеликам, мабуть, жарко, Анні-Марії теж, але вилазити вона не збирається
— Ну, що, — питаю я її, — чому ти мовчиш? Я був одним із перших її знайомих у Відні. Власне, спочатку вона поселилась поряд зі мною, ми були сусідами, я допоміг їй оформити папери в банку і поліції, навіть годував її кілька днів бульйонами на спільній кухні, адже бабок у неї тоді не було і жерти вона теж нічого не мала, словом, ми друзі, в хорошому значенні цього слова, себто без сексу, без усієї цієї тягомотини, буває інколи і так, просто вона ось така прибабахана, сидить собі у ванні, телефонує звідти — з ванної — своїм друзям, ось мені зателефонувала годину тому, попросила прийти, порадити, як їй далі бути, в неї, мовляв, серйозні проблеми. Я, звичайно, приходжу, вона відкриває мені двері і біжить назад до лазнички, вже звідти кричить мені проходь, не стій там, я заходжу до лазнички, сідаю на стілець і розглядаю метеликів над водою і розкислий загроблений приймач, що дохриплює собі на підлозі. Анна-Марія сидить по горло у воді, печально на мене дивиться, курить розмоклі цигарки і мовчить. І тут я її питаю: — Ну, що, чому ти мовчиш? — У мене проблеми, — починає вона і нервово затягується
— Вибач, звичайно, що я тебе витягла
— Нічого. Вибач, що я не скидаю черевиків. У тебе тут вода
— Так, вибач, тут приймач впав у воду
— Хочеш, щоб я його відремонтував? — Ні-ні, розумієш, у мене проблеми з твоїм знайомим
— З яким таким знайомим? — Ну, з твоїм компатріотом. З Аліком
— А які з ним можуть бути проблеми? — Він у мене закохався
— Він же комп’ютерник, — чомусь сказав я
— Ну, то й що — в мене не може закохатися комп’ютерник? — закашлялась Анна-Марія
— Хороший комп’ютерник — ні. Вони егоцентричні, їм не до того
— Значить, Алік — поганий комп’ютерник, — поважно сказала Анна-Марія
— Він мій приятель, — заперечив я
— І земляк
— Ви з ним поруч живете? — Так. Наші міста поруч. П’ятсот кілометрів, розумієш? — Він вчора зателефонував і сказав, що кохає мене. Що тепер робити? З нею завжди такі проблеми, вона весь час скаржилася, їй то контролери в трамваї освідчуються, то старенькі панянки в опері, вона, зрештою, мила жінка, з наївним обличчям і гарними грудьми, ось і мій приятель Алік щось собі надумав, я їх, до речі, сам і познайомив зовсім недавно, ми сиділи в якомусь клубі, зібралися просто увечері, сиділи, пили, вони з Аліком швидко набралися, почали щось співати, ну ось, а я тепер маю все це вислуховувати
— Ну, — питаю, — а він тобі подобається? — Не знаю, — говорить Анна-Марія, — у нас був секс, і мені не сподобалось
— У вас був секс? — Так, розумієш, я не надто й хотіла, але так сталось
— І що? — Ось про це я й хотіла з тобою поговорити. Розумієш, мені це не зовсім сподобалося
— Це що — був твій перший секс? — Ні, я про інше. Розумієш, він весь час ритмічно так дихав. Я його питаю «що ти робиш?», а він говорить, що відтягує, значить, свій оргазм і для цього намагається контролювати дихання
— Цікаво, ніколи про таке не чув
— Та почекай. Ну, в нього дихання, окей. А мені, як ти думаєш — приємно? — Не знаю, — чесно сказав я
— Таке враження, — веде вона далі, — що займаєшся самбо. Тільки без одягу
— Без одягу, мабуть, незручно
— Що незручно? — Ну, самбо займатись
— Ось. І я не знаю, що мені тепер робити
— А ти, — говорю я, — не пробувала йому сказати, аби не дихав? — Ну, як я це зроблю? Що, я йому скажу: «Не дихай»? В мене таке вперше
— Слухай, — намагаюсь я її підтримати, — врештірешт, Алік хороший хлопець. Комп’ютерник. Він тобі може яку-небудь програму зробити. Сайт
— Мені не потрібен сайт, — Анна-Марія топить бичок у воді й одразу розпалює нову цигарку
— Я його боюся. Раптом він якийсь божевільний. У вас в країні там всі божевільні
— Звичайно, — погоджуюсь я, — починаючи з президента
— Слухай, ти маєш з ним поговорити, — тихо, майже пошепки каже вона
— Ти знаєш його, ти знаєш мене, він тебе послухає
— І що я маю в нього спитати? Чому він контролює своє дихання? — Ні, взагалі поговори з ним, чого він взагалі від мене хоче. Поговориш? — Гаразд, — погоджуюсь я, — якось при нагоді обов’ язково. Зачиниш за мною двері? — Чекай, — кричить вона і хапає мене за руку, оббризкуючи теплою піною, — не йди. Ти маєш поговорити з ним просто тепер! — Він що — під водою чи що? — Він зараз прийде
- Предыдущая
- 14/47
- Следующая
