Пригоди Шерлока Холмса. Том 3 - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 28
- Предыдущая
- 28/106
- Следующая
— Я не дуже розумію вас, ваша вельможносте.
— Я говоритиму відверто, містере Холмсе. Якщо про цей випадок ніхто, крім вас двох, не знатиме, то нема причин розводитися далі. Сподіваюся, дванадцять тисяч фунтів задовольнять вас, чи не так?
Холмс, усміхаючись, хитнув головою.
— Боюся, ваша вельможносте, що це не так легко залагодити. Хтось повинен відповідати за вбивство вчителя.
— Але Джеймс нічого не знав. Не можна звинувачувати його в убивстві. Це все — робота того мерзотника, до якого він мав нещастя звернутися.
— А я вважаю так, ваша вельможносте: коли людина вдалася до злочину, то вона морально винна в усіх можливих його наслідках.
— Морально, містере Холмсе. Тут, безперечно, ваша правда. Але перед законом — ні. Не можна засуджувати людину за вбивство, при якому вона навіть не була присутня, яке обурило її не менш, ніж вас! Почувши про вбивство, Джеймс не переніс докорів сумління й тут-таки признався в усьому мені. А потім негайно розірвав усі стосунки з убивцею. О, містере Холмсе, врятуйте його, врятуйте! — Втративши самоконтроль, герцог зі спотвореним обличчям забігав кабінетом, вимахуючи в повітрі руками. Згодом він опанував себе й знову сів за стіл. — Я вдячний вам, що ви насамперед прийшли до мене, — провадив він. — Врешті-решт ми можемо порадитись, як пом’якшити цей ганебний скандал.
— Гаразд, — відповів Холмс. — Тоді, ваша вельможносте, нам треба бути щирими один з одним до кінця. Я допоможу вам, чим лише зможу, але тільки тоді, коли знатиму всі деталі тієї пригоди. Як я зрозумів, ваші слова стосувалися містера Джеймса Вайлдера. Отже, вбивця — не він.
— Так, убивця втік.
Холмс скромно всміхнувся:
— Ваша вельможність, мабуть, не знає про мої невеличкі заслуги в цій справі, інакше ви не подумали б, що від мене так легко втекти. Вчора, об одинадцятій вечора, містера Рюбена Гейза було заарештовано в Честерфілді за моєю вказівкою. Сьогодні я одержав телеграму від начальника тамтешньої поліції — якраз перед тим, як іти до вас.
Герцог глибше поринув у крісло й здивовано поглянув на мого друга.
— Чи є межі ваших можливостей? — промовив він. — То Рюбен Гейз заарештований? Я радий це чути, але чи не окошиться це на долі Джеймса?
— Вашого секретаря?
— Ні, сер, мого сина.
Тепер настала Холмсова черга дивуватись:
— Правду кажучи, ваша вельможносте, це для мене щось нове. Поясніть, будь ласка, все до ладу.
— Я нічого від вас не приховуватиму. Я згоден з вами, що тільки цілковита щирість, хоч яка болюча для мене, може полегшити це жахливе становище, у яке ми потрапили через Джеймсові шалені заздрощі. Замолоду, містере Холмсе, я кохав так, як кохають один раз у житті. Я посватався до коханої, але вона мені відмовила, бо побоювалась, що такий шлюб може зруйнувати мою кар’єру. Якби вона була жива, то я ні з ким би, крім неї, не одруживсь. Але вона померла, залишивши мені єдиного сина, якого я плекав, про якого піклувався заради її пам’яті. Я не міг відкрито визнати своє батьківство, але мій син дістав найкращу освіту, а коли виріс, то завжди мешкав зі мною. Вій випадково дізнався про мою таємницю й відтоді користався, як міг, зі своїх синівських прав, щоразу залякуючи мене викриттям. Його життя в моєму домі призвело до того, що я порвав з дружиною. І найголовніше — він з першого дня люто ненавидів мого маленького сина, мого законного спадкоємця. Ви, звичайно, спитаєте: чому я далі, незважаючи на всі ці обставини, тримав Джеймса в себе? Що ж, відповім: через те, що в ньому я бачив миле обличчя його матері й терпів усе це заради її дорогої пам’яті. Він нагадував мені кожну її рису, кожну її звичку. Я не мав сили розлучитися з ним. Але врешті-решт почав боятися, що він завдасть шкоди Артурові, тобто лордові Солтайру, і віддав хлопчика до школи доктора Гакстейбла.
Джеймс був управителем моїх маєтків і так познайомився з Гейзом — одним з моїх орендарів. Цей чоловік був простим розбишакою, проте вони з Джеймсом якимось дивовижним чином затоваришували. Щоправда, Джеймса завжди вабило лихе товариство. Коли він надумав викрасти лорда Солтайра, то скористався послугами цього негідника. Пам’ятаєте, як я написав Артурові лист напередодні його втечі? Отож Джеймс розпечатав цей лист і поклав туди записку, в якій просив Артура зустрітися з ним у гаю «Косий Клин», неподалік від школи. Хлопчик прийшов туди, бо записку було надіслано начебто на прохання герцогині. Того вечора Джеймс приїхав у гай на велосипеді, в чому він потім сам признався мені, й запевнив Артура, що мати сумує за ним, що вона тут, у долині, й коли він прийде до гаю опівночі, на нього чекатиме провідник із конем. Бідолашний Артур потрапив до цієї пастки. В призначений час він прийшов до гаю й побачив там Гейза, що вів за собою поні. Артур сів у сідло, й вони вирушили. Потім з’ясувалося, — Джеймс дізнався про те лише вчора, — що за ними була гонитва, але Гейз ударив переслідувача кийком по голові, і той помер від рани. Гейз привіз Артура до свого заїзду «Бойовий півень» і зачинив у горішній кімнаті, примусивши дивитися за ним місіс Гейз — жінку лагідну, але вкрай залякану своїм лютим чоловіком.
Отакою, містере Холмсе, була ситуація два дні тому, коли я вперше побачив вас. Я знав тоді про це не більше, ніж ви. Можливо, ви спитаєте мене, що підштовхнуло Джеймса до цього вчинку. Я відповім вам, що в його ненависті до мого сина було щось сліпе, божевільне. Він гадав, що має право успадкувати всі мої маєтки, незважаючи на те, що законним чином це було неможливо. Проте ним керувала не лише ненависть, але й тонкий розрахунок. Він думав, що я можу піти проти закону й залишити йому в спадщину всі свої маєтки. Цього він і вимагав, обіцяючи натомість повернути мені Артура. Він чудово знав, що я ніколи не донесу на нього поліції. Такі були його наміри, та здійснитися їм не судилось, бо події розгорталися так швидко, що він не мав часу на виконання цих намірів.
Ви поклали край цим лихим задумам, коли знайшли тіло вбитого Гайдеґера. Джеймс, почувши цю новину, жахнувся. Ми дізналися про це вчора, сидячи тут у кабінеті. Нам принесли сюди телеграму доктора Гакстейбла. Джеймс був такий приголомшений, так бідкався, що здогад, який увесь цей час мучив мене, перетворився на впевненість, і я кинув докір просто йому в обличчя. Він в усьому зізнався, але попросив мене зачекати днів зо три, щоб дати своєму спільникові змогу врятувати своє мерзенне життя. Я погодився, як і завжди погоджувавсь, і Джеймс кинувся до «Бойового півня», щоб попередити Гейза й допомогти йому втекти. Піти туди вдень, не викликавши чуток, я не міг, тож дочекався вечора й поспішив до свого любого Артура. Він був живий і здоровий, але його страшенно перелякало вбивство, що сталося на його очах. Пам’ятаючи про свою обіцянку, я залишив Артура в заїзді, в місіс Гейз, іще на три дні: адже розповісти про все поліції, не виказавши вбивці, було неможливо, а арешт його згубив би мого бідолашного Джеймса. Ви наполягали на щирості, містере Холмсе, тож дозвольте мені зловити вас на слові: зараз я розповів вам усе, нічогісінько не приховавши. Будьте й ви так само щирі зі мною.
— Гаразд, ваша вельможносте, — відповів Холмс. — Насамперед я скажу вам, що перед очима закону ваше становище — якнайсерйозніше. Ви приховали злочин, допомогли вбивці втекти, бо я не маю жодного сумніву, що гроші на його втечу Джеймс Вайлдер узяв з гаманця вашої вельможності.
Герцог мовчки схилив голову.
— Отже, становище вельми прикре. Але, як на мене, ваша вельможносте, ви повелися ще злочинніше зі своїм молодшим сином. Ви залишили його серед цього збіговиська на три дні.
— Мене щиро запевнили...
— Хіба можна покладатися на запевнення цих людей? Ви певні, що його не запроторять кудись іще? На догоду старшому синові-злочинцеві ви завдали шкоди безневинній дитині! Такий вчинок ніколи не матиме виправдання.
Гордовитий власник Голдернес-Холла не звик вислуховувати такі докори в своєму герцогському палаці. Високочоле обличчя спалахнуло кров’ю, однак сумління примусило його промовчати.
- Предыдущая
- 28/106
- Следующая
