Пригоди Шерлока Холмса. Том 2 - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 44
- Предыдущая
- 44/91
- Следующая
Як медик ви знаєте, Ватсоне, що немає жодної іншої частини людського тіла, яка була б такою різноманітною, як вухо. Кожне вухо зазвичай вельми своєрідне й відрізняється від усіх інших. У минулорічному «Антропологічному часописі» ви знайдете дві мої невеличкі розвідки з цього питання. Через те я оглянув вуха в коробці очима фахівця й уважно відзначив їхні анатомічні особливості. Уявіть собі мій подив, коли я, поглянувши на міс Кушинґ, зрозумів, що вухо її справді відповідає жіночому вуху, яке я тільки-но вивчав. Про збіг не могло бути й мови. Тут були така сама вкорочена раковина, такий самий широкий вигин у верхній частині, такий самий внутрішній хрящ. За всіма ознаками це було те саме вухо.
Звичайно, я одразу усвідомив величезну вагу цього спостереження. Зрозуміло, що жертва була якнайближчою родичкою леді. Я заговорив з нею про її родину, і ви пам’ятаєте, що вона одразу повідомила нам деякі найцінніші подробиці.
Насамперед, ім’я її сестри — Сара, і адреса її донедавна була та сама, тож зрозуміло, як сталася помилка й кому посилка призначалася. Далі ми почули про служника з пароплава, одруженого з третьою сестрою, й довідалися, що він деякий час був дуже близький до міс Сари, й та навіть переїхала до Ліверпуля, аби бути ближче до Бравнерів, проте згодом вони посварилися. Ця сварка перервала їхні взаємини на кілька місяців, тож якби Бравнер задумав надіслати міс Сарі посилку, то послав би її, безперечно, на стару адресу.
Тепер справа дивовижним чином почала з’ясовуватись. Ми дізналися про існування цього служника, людини запальної, пристрасної, — згадайте, як він покинув чудову, як на мене, роботу, аби бути ближче до дружини, — й до того ж гіркого п’яниці. Ми мали підстави вважати, що його дружину було вбито, й тоді ж загинув якийсь чоловік — очевидно, моряк. Причиною вбивства передусім, зрозуміло, були ревнощі. Але чому його докази мала одержати міс Сара Кушинґ? Мабуть, через те, що вона, мешкаючи в Ліверпулі, взяла певну участь у подіях, які призвели до трагедії. Зауважте, що пароплави цієї лінії заходять до Белфаста, Дубліна й Вотерфорда, отже, якщо припустити, що злочин скоїв Бравнер і що він одразу після того сів на свій пароплав «Травневий день», то Белфаст — перше місце, звідки він міг надіслати свою жахливу посилку.
Проте на цьому етапі можливий був інший розв’язок, і я, хоч і вважав його малоймовірним, вирішив перевірити себе, перш ніж посуватися далі. Містера й місіс Бравнер міг убити якийсь невдаха-коханець, і одне з вух належить її чоловікові. Проти цієї думки знайшлося багато серйозних заперечень, однак вона була цілком вірогідна. Я надіслав телеграму до свого друга Елґара з ліверпульської поліції, в якій спитав, чи вдома місіс Бравнер і чи відплив містер Бравнер на «Травневому дні». Тоді ми поїхали до Воллінґтона відвідати міс Сару.
Насамперед мені цікаво було придивитися, чи повторюється в неї родинне вухо. До того ж, звичайно, вона могла надати нам дуже цінні відомості, але навряд чи схотіла б, на моє переконання. Вона мала знати про те, що сталося напередодні, бо про це гомонів увесь Кройдон, і лише їй було зрозуміло, кому призначалася посилка. Якби вона хотіла допомогти правосуддю, то, напевно, зв’язалася б уже з поліцією. Будь-що треба було побачитися з нею, й ми поїхали. Ми дізналися, що звістка про надходження посилки — її хвороба почалася саме з тієї миті — так вразила жінку, що спричинила нервову гарячку. Таким чином з’ясувалося, що вона зрозуміла, що означає ця посилка, але так само було ясно й те, що нам слід трохи зачекати, перш ніж вона зможе стати нам у пригоді.
Проте ми обійшлися без її допомоги. Відповідь з Ліверпуля чекала на нас у поліційній дільниці, куди я просив Елґара переслати її. Ніщо не могло бути переконливішим. Будинок місіс Бравнер понад три дні стояв замкнений, і сусіди гадали, що вона поїхала на південь, у гості до родичів. У пароплавстві з’ясували, що Бравнер одплив на «Травневому дні», і я вирахував, що на Темзі він з’явиться наступного вечора. Коли він прибуде, його зустріне недоумкуватий, але рішучий Лестрейд, і я не маю сумніву, що ми дізнаємось про решту подробиць.
Шерлок Холмс не помилився в своєму очікуванні. Двома днями пізніше він одержав грубий конверт із коротким листом від детектива й друкованим на машинці документом обсягом у кілька великих аркушів паперу.
— Лестрейд упіймав його. Все гаразд, — мовив Холмс, поглянувши на мене. — Вам, певно, буде цікаво послухати, що він пише.
«Дорогий містере Холмсе!
Згідно з планом, який ми склали заради перевірки наших припущень (яке чудове це «ми», Ватсоне, хіба ні?), я вирушив учора о шостій годині вечора до Альбертського доку й ступив на борт пароплава «Травневий день», що ходить на лінії Ліверпуль — Дублін — Лондон і належить Пароплавній поштовій компанії. Розпитавши, що треба, я довідався, що служник на ім’я Джеймс Бравнер перебуває на судні і під час рейсу поводився так дивно, що капітан мусив звільнити його від обов’язків. Зійшовши вниз, я побачив, що він, обхопивши голову руками, сидить на скрині й похитується. Це здоровий, дужий хлопець, чисто поголений і смаглявий, — схожий на Олдріджа, що допомагав нам у справі з фальшивою пральнею. Бравнер підхопився, коли почув, що мені треба, і я підніс до уст свисток, щоб покликати з-за дверей хлопців з річкової поліції, проте, на мій погляд, він був такий знесилений, що без жодного спротиву дозволив одягти на себе наручники. Ми відрядили його до дільничної в’язниці й прихопили з собою скриню, сподіваючись знайти в ній ще якісь докази; але, крім великого гострого ножа, який має багато хто з моряків, не знайшли нічого, що було б нам винагородою за наші клопоти. Проте виявилося, що нам не потрібні жодні докази, бо він, коли його привели до інспектора, волів дати свідчення, які записав наш стенографіст. Ми віддрукували три примірники, один з яких я надсилаю вам. Справа виявилась, як я й гадав, дуже простою, проте я вельми вдячний вам за Вашу допомогу в розсліді. З сердечним привітом, щиро ваш
Дж. Лестрейд».
— Еге ж! Розслід справді був дуже простий, — зауважив Холмс, — але навряд чи Лестрейдові здавалося так спочатку, коли пін звернувся до нас. Отож погляньмо краще, що каже сам Джім Бравнер. Ось свідчення, що він їх подав інспекторові Монтґомері з шедвельської поліційної дільниці, — на щастя, їх застенографовано.
* * *
«Чи маю я що сказати? Авжеж, багато чого. Все чистісінько розповім. Можете повісити мене чи відпустити, — мені байдуже, що ви вчините. Кажу вам, що я відтоді ані на хвилину не можу заснути; якщо й засну тепер, то хіба навіки. Буває, бачу перед собою його лице, але частіше — її. Щоразу так. Він дивиться понуро, люто, а вона — з таким подивом на обличчі. О, бідолашна овечка, як їй було не здивуватися, коли вона побачила смерть в очах, що досі дивились на неї тільки з любов’ю!
Та все це Сарина вина, і нехай прокляття згубленого чоловіка впаде на неї, й закипить кров у її жилах! Ні, я не хочу виправдовуватись. Так, я знову почав пити, справжнісінькою звірюкою став. Але Мері пробачила б мені; вона линула до мене, як линва до блока, якби Сара не переступила наш поріг. Адже Сара Кушинґ кохала мене — отож-бо й воно, кохала, поки її любов не обернулась на отруйну ненависть, коли вона дізналася, що один слід моєї дружини важить для мене більше за все Сарине тіло й душу.
Їх було троє сестер. Найстарша — просто добра жінка, середня — чорт, а молодша — ангел. Сарі було тридцять три, а Мері — двадцять дев’ять, коли я одружився. Ми зажили разом і щасливі були кожного дня, і на весь Ліверпуль не було жінки, кращої за мою Мері. А потім ми запросили Сару на тиждень, і тиждень перетворився на місяць, і так — місяць за місяцем, поки вона зовсім не оселилася в нас.
Я тоді був непитущий, ми відкладали трохи грошей і жили собі, мов у раю. Боже мій, хто б міг подумати, що скоїться отаке? Кому це могло спасти на думку?
Я звичайно приїздив наприкінці тижня додому, а часом, коли пароплав довго вантажили, мав цілий вільний тиждень, тож частенько бачив свою зовицю Сару. Вона була гарна, ставна жінка, чорнява, моторна й запальна, з гордо піднесеною головою, а в очах її палахкотів вогонь, мов від кресала. Але я навіть і не думав про неї, коли маленька Мері була зі мною, Богом присягаюся!
- Предыдущая
- 44/91
- Следующая
