Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 60
- Предыдущая
- 60/80
- Следующая
— Ох-ох! Навіщо це? Не треба! Дурний гобіт, так-так, дурний! Не треба цього!
— Чого не треба? — не зрозумів Сем.
— Цих бридких пекучих язичків! Вогонь! Вогонь! Це небезпечно! Він обпікає, його здаля видно, так-так! [236]
— Не думаю, — заперечив Сем. — Якщо не класти вогкі дрова, диму не буде і все обійдеться. Та й взагалі, заради доброї справи варто'ризикнути. Мені ж треба приготувати кроликів!
— Навіщо готувати на вогні? — зарепетував Горлум. — Навіщо псувати гарне м'ясо? І навіщо Смеагорл вам їх віддав, бідний, голодний Смеагорл? Ай-яй-яй, дурний гобіт! Кролики молоді, ніжні, соковиті, їх треба їсти просто так, сирцем!
Він схопив випотрошену тушку і притис до грудей.
— Та годі тобі, - мовив Сем. — Що одному всмак, іншому отрута. Тобі наші коржики поперек горлянки, а нам — сире м'ясо. Ти мені кролика подарував, отже, я його можу готувати, як мені заманеться. Я ж не змушую дивитися, як ми будемо обідати! Злови собі іншого і ковтай хоч зі шкурою, аби не в мене на очах. Ти не побачиш вогню, а я — тебе, і обом буде приємно. Втім, я намагатимусь не надимити.
Горлум, тихо буркочучи, сховався в папоротях, «Гобітові, крім м'яса, потрібна ще і зелень, — подумав Сем, — мені б сюди якогось коріння або картопельки, не кажучи вже про свіжий хліб. Добре, обійдемося приправами…»
— Гей, Горлуме! — неголосно покликав він. — Ще робота є.
Горлум висунувся з-під листя, неприязно скривившись.
— Пару лаврових листочків, трошки чебрецю, шавлії — і все, але мені треба це пошвидше, поки вода не закипіла.
— Ні, - кинув Горлум, — це Смеагорлові зовсім не подобається. Смеагорл не їсть ані трави, ані корінців, ніколи, мій дорогесенький, поки не вмирає з голоду або не занедужає, бідний Смеагорл…
— Я Смеагорла в цьому казанку зварю живцем, якщо він не зробить того, про що його чемно просять! Я особисто тебе покладу в окріп, мій дорогесенький! Не сезон, а то б я ще послав бідного Смеагорла за ріпою та морквиною. Готовий битися об заклад, тут ростуть усякі дикі овочі. А дорого б я дав за десяток барабольок…
— Смеагорл не піде, ні, мій дорогоцінний, зараз не піде, — запхикав Горлум. — Смеагорл жахливо втомився, гобіт злий, бридкий! Смеагорл не буде копати корінці, моркву і картоплю. А що це таке — бараболя? [237]
— Бараболя — по-науковому картопля, — пояснив Сем, — улюблена страва мого старого і найкращий спосіб набити порожній шлунок. Зараз її не знайдеш, тож я тебе і не змушую. Будь добрий, нарви пучечок зелені, я буду про тебе тоді кращої думки. Якщо будеш слухняним, при першій же оказії так почастую — пальчики оближеш! Смажена картопля і риба — спеціальність фірми «Сем Гемджи»!;
— Псувати смачну рибку на сковорідці! — не вгамовувався Горлум. — Дай мені сиру рибу, а свою картоплю можеш їсти сам!
— Ну що з тобою зробиш! — зітхнув Сем. — Марна трата слів… Йди собі спати!
Довелося обійтися без Горлума; на щастя, все необхідне знайшлося під рукою. Сем накришив зелені і присів стерегти, поки закипить вода. Час минав, день був тихий та теплий, роса на траві і листі висохла. Незабаром кролики вже тушкувалися за всіма правилами в обох казанках. Сем дрімав, не забуваючи час від часу тикати м'ясо виделкою — чи м'яке, — і пробувати ложкою соус.
Нарешті все було готове. Сем зняв казанки з вогню і подався будити Фродо.
— Га? Що? Що таке, Сем? — запитав той, розплющивши очі. — Чому ти не спиш? Котра година?
— Десь дві години по світанку чи близько того. Зараз я почастую вас тушкованим м'ясом і супом, це вам на користь піде. Правда, немає ані цибулі, ані картоплі, та й їсти доведеться просто з казанка: у мене з собою, на жаль, ні серветок, ні порцеляни…
Фродо потягнувся і зітхнув.
— Чи тобі вдалося поспати? — суворо спитав він. — І не треба було розпалювати вогонь. Але я дуже голодний. Гм… Що це так пахне?
— Смеагорлів подарунок, — засміявся Сем. — Пара кроленят. Горлум, здається, вже шкодує про свою щедрість! На жаль, на гарнір нічого, крім зелені.
Вони сіли серед папороті і заходилися їсти, користуючись по черзі єдиною виделкою і ложкою; заїли шматочком хлібця. Давно вже не доводилося їм так розкошувати!
— Егей, Горлуме! — тихенько свиснув Сем. — Ходи-но сюди. Хвилина на роздуми! Ще залишилося трохи м'яса, хочеш? [238]
Відповіді не було.
— Та грець із ним, — сказав Сем. — Пішов, мабуть, сире м'ясо добувати. Ми і без нього впораємося!
— А потім ти поспиш, — додав Фродо.
— Тільки цур ви тоді не засніть! Я до Смеагорла довіри не маю. Сидить у ньому Падлюка і знову, схоже, ворушитися починає. їй-бо, він при першій-ліпшій нагоді мене ж першого і задушить… Ми з ним не пара, Смеагорл не любить Сема, дорогесенький мій, зовсім не любить…
Вони доїли все до крихти, і Сем подався до струмка мити посуд. Впоравшись з роботою, він розігнув спину й поглянув у бік лаврового гаю. На тлі темної зелені вилося тоненьке пасмо блакитного диму, дуже помітне здаля: диміла забута польова кухня.
— Оце так штука! Відкіля стільки диму? — зойкнув Сем і помчав до місця події. На бігу йому здалося, ніби хтось свиснув. Може, це птахи? Свист долинав від озерця. Потім знову свиснули, вже з іншого боку. Сем побіг щодуху. Виявилося, що від тліючої гілки зайнялася суха листяна підстилка, а від неї — свіжа трава. Сем похапцем затоптав багаття, розкидав попіл, прикрив вигоріле місце сирим дерном. Потім поспішив до Фродо.
— Чули, начебто свистіли зараз? — запитав він. — Може, то птахи лісові, або хтось їх наслідував. Розумієте, я там надимив трохи. Якщо помітять, ніколи собі не пробачу! Хоча в мене і можливості такої не буде…
— Тихо! — шепнув Фродо. — Здається, я чую розмову.
Гобіти зав'язали, закинули за спину свої торби на випадок втечі, заповзли поглибше під буйнолистату папороть і залягли. Сумнівів не залишалося: людські голоси, приглушені, але виразні, чулися дедалі ближче.
— Тут! — сказав хтось. — Звідси йшов дим. Тут ми їх і впіймаємо, мов кролика в сильце. З'ясуємо, хто такі.
- І порозпитуємо, — додав інший голос.
Четверо чоловіків з чотирьох боків увійшли в зарості. Ані бігти, ані ховатися вже не можна було. Сем і Фродо підскочили, спина до спини, і вихопили мечі. Те, що вони побачили, їх дуже здивувало, однак люди здивувалися куди більше. То були високі молодці, усі з мечами в піхвах, [239] двоє мали важкі списи, а у двох інших були луки на повний їхній зріст; у сагайдаках постукували довгі стріли з ясно-зеленим оперенням. Тканина одягу — зелена і бура, різних відтінків — напевно, дозволяла крастися лісом непоміченими. Навіть руки були прикриті зеленими рукавичками, а голови — каптурами та масками; тільки світлі серйозні очі дивилися з прорізів. Фродо мимоволі згадав Боромира.
— Знайшли, але не тих! — здивовано сказав один. — Але кого, власне?
— Вони не орки, — сказав інший, відпускаючи рукоять меча, за яку був схопився, коли блиснуло Жало.
— Ельфи? — з сумнівом припустив третій.
— Які там ельфи, — заперечив четвертий, мабуть, ватажок. — Ельфи давно покинули Ітіліен. До того ж, ельфи, як розповідають, напрочуд гарні собою.
— Отже, ми особливою красою не відзначаємось, так я зрозумів? — образився Сем. — Дякую за комплімент. Коли обговорите нашу зовнішність, будьте ласкаві повідомити, хто ви такі і чому порушуєте відпочинок втомлених мандрівників?
Той, що здавався ватажком, сумно посміхнувся:
— Я — Фарамир, капітан прикордонної сторожі Гондору. Тут нині не подорожують заради задоволення, а бувають лише слуги Білого або Чорного Замків.
— Ми нікому не служимо, — відрізав Фродо. — Ми дійсно прості мандрівники, хоча Фарамир, здається, не вірить цьому?
— Тоді назвіться і відповідайте, що вам тут потрібно, — сказав Фарамир. — У нас є свої справи, розпатякувати нам ніколи. І, до речі, куди подівся третій?
— Третій?
— Так, той, що ховався над струмком, тільки ніс стирчав. Здаля видно — недобра тварюка! Чи то нова порода орків, чи їхній прислужник? Він вислизнув від нас, як лис.
- Предыдущая
- 60/80
- Следующая
