Крізь час. Темна Вежа II - Кінг Стівен - Страница 32

• Предыдущая
• 32/95
• Следующая

По-моєму, тримаєшся ти чудово. Але не дозволяй цьому Балазарові знову повернути душевну рівновагу, Едді. Гадаю, він небезпечний.

Думаєш? Ну, на цьому я знаюся краще за тебе, друже. Я на сто відсотків упевнений, що він небезпечний. Дуже небезпечний, хай йому чорт.

Він знову подивився на Балазара і злегенька йому підморгнув.

— Тож якщо кому й слід зараз перейматися щодо федералів, то це вам, а не мені. Якщо вони приїдуть сюди з ордером на обшук, то може виявитися, що вас трахнуть, навіть якщо ви не розставите ноги, пане Балазар.

Балазар узяв дві карти, але руки зненацька затремтіли, і він відклав їх убік. Це тривало не довше миті, але Роланд помітив, і Едді побачив також. На його обличчі з'явився й одразу ж зник вираз нерішучості — можливо, навіть миттєвого страху.

— Тримай язика на припоні, коли розмовляєш зі мною, Едді. Стеж за своєю мовою і, будь ласка, пам'ятай, що мій час і моє терпіння щодо всіляких нісенітниць вже майже вичерпані.

Вираз обличчя Джека Андоліні став стривоженим.

— Та він з ними змовився, пане Балазар! Цей малий гівнюк здав їм кокс, і вони підкинули його сюди, поки вдавали, що допитують його!

— Тут нікого не було, — сказав Балазар. — Ніхто не зміг би підібратися до мене близько, Джеку, і ти це знаєш. Варто лише голубові на даху перднути, як спрацьовує сигналізація.

— Але…

— Навіть якби їм вдалося десь нас підставити, у нас все одно стільки людей у їхній організації, що через три дні їхня справа накрилася б мідним тазом. Ми б знали — хто, коли і як.

Погляд Балазара знову повернувся до Едді.

— Едді, у тебе в розпорядженні п'ятнадцять секунд на те, щоб припинити верзти цю хрінотінь. А потім я звелю Чимі Дрето зробити тобі боляче. Ще пізніше, трохи поробивши тобі боляче, він піде, і з сусідньої кімнати ти почуєш, як він робить боляче твоєму братові.

Едді весь напружився.

«Спокійно», — пробурмотів стрілець, а сам подумав: «Завдати йому болю — раз плюнути. Для цього тільки треба вимовити ім'я його брата. Це все одно що колупатися палицею у відкритій рані».

— Зараз я зайду до вашого туалету, — сказав Едді й показав рукою на двері в дальньому лівому кутку кімнати. Ці двері були настільки непомітні, що майже зливалися з обшивкою стін. — І зайду сам. А потім вийду з фунтом вашого кокаїну. Половиною партії. Ви його перевірите. Потім приведете Генрі сюди, щоб я на нього подивився. Коли я його побачу, переконаюся, що з ним усе гаразд, ви віддасте йому наш марафет, і він поїде додому з одним із ваших джентльменів. Поки він буде в дорозі, я і… — «Роланд» мало не сказав він, — я і решта чуваків, що, як нам з вами обом добре відомо, тут стовбичать, спостерігатимемо, як ви будуєте ту штуку. Коли Генрі буде вдома, в безпеці — тобто ніхто не нависатиме над ним, тримаючи біля скроні пушку, — він подзвонить і скаже одне слово. Це пароль, ми вигадали його, коли я їхав на завдання. Про всяк випадок.

Стрілець зазирнув у підсвідомість Едді, щоби перевірити, правда це чи блеф. Це була правда, принаймні Едді в це вірив. Роланд зрозумів, що Едді справді вірить, що його брат Генрі радше помре, ніж скаже це слово під дулом пістолета. Сам стрілець не був такий упевнений.

— Мабуть, ти гадаєш, що я досі вірю в Санта-Клауса, — сказав Балазар.

— Знаю, що не вірите.

— Клаудіо. Обшукай його. А ти, Джеку, йди до мого туалету. Обшукай там усе.

— Там є якийсь сховок, про який я не знаю? — спитав Андоліні.

Балазар замислився, не зводячи з Андоліні уважного погляду темно-карих очей. — На задній стінці аптечки є маленька відсувна панель, — нарешті сказав він. — За нею я тримаю кілька особистих дрібничок. Для фунта марафету там місця замало, але все одно краще перевір.

Коли Джек зайшов до маленької вбиральні, стрілець побачив спалах того самого холодного білого світла, що й у вбиральні повітряного диліжансу. Потім двері зачинилися.

Балазарів погляд блискавично метнувся до Едді знову.

— Навіщо вся ця маячня божевільного, Едді? — мало не з сумовитим виразом промовив він. — Я вважав тебе розумнішим.

— Скажіть, що я брешу, просто мені у вічі, — тихо мовив Едді.

Балазар виконав його прохання. Він довго не відводив погляду. Потім відвернувся, засунувши руки в кишені так глибоко, що стало помітним заглиблення між половинками його селянської дупи. Всім своїм виглядом він демонстрував жалість — співчуття до блудного сина, — але перед тим, як він знову відвернувся, Роланд встиг вловити на його обличчі вираз, що аж ніяк не можна було назвати співчуттям. Те, що Балазар побачив у очах Едді, не спонукало його сумувати, а навпаки — викликало сильне занепокоєння.

— Роздягайся, — наказав Клаудіо, наставивши на Едді пістолета.

І Едді почав знімати одяг.

«Мені це все не подобається», — розмірковував Балазар, чекаючи, поки Джек Андоліні вийде з туалету. Йому було страшно, він раптом почав пітніти — не тільки під пахвами і в паху (в цих місцях він пітнів навіть у найлютіші морози), — а весь вкрився потом. Коли Едді їхав, то виглядав як наркаш — хай навіть розумний, але все одно наркаш, жалюгідна істота, яку можна заманити будь-куди, підчепивши за яйця риболовним гачком героїну, — а повернувся зовсім іншим… яким же? Так, наче він певним чином змінився, змужнів.

Так, наче хтось влив йому в горло дві кварти додаткового зухвальства.

Так. У цьому вся суть. І в наркоті. В цій довбаній наркоті. Джек перевертав догори дригом все в туалеті, Клаудіо з заповзяттям тюремника-садиста проводив особистий огляд Едді. Коли він, чотири рази харкнувши на ліву долоню, розтер змішану з соплями слину по правій руці й засадив її в гузницю Едді аж по самий зап'ясток і дюйми на два-три далі, Едді сприйняв це так незворушно, з такою стійкістю, яка, на думку Балазара, раніше не була притаманна йому чи будь-якому іншому нарколизі.

Наркоти не було ні в туалеті, ні на Едді, ні у нього всередині. Ніякого товару ні в одязі, ні в куртці, ні в дорожній сумці Едді. Отже, це все блеф і нічого, крім блефу.

Скажіть, що я брешу, просто мені у вічі.

Він і подивився. Побачене змусило його нервуватися. Балазар зрозумів, що Едді Дін ні на йоту не сумнівається: він зайде до туалету і вийде з половиною Балазарової партії товару.

Балазар і сам уже ладен був у це повірити.

Клаудіо Андоліні витяг руку. Його пальці вийшли з анального отвору Едді Діна зі звуком «плям». Клаудіо так скривив рота, що той став схожим на риболовну волосінь із зав'язаними на ній вузлами.

— Швидше, Джеку! У мене рука замащена лайном цього наркаша! — сердито крикнув Клаудіо.

— Якби я знав, що ти там проводитимеш дослідження, Клаудіо, я б після останнього срання підтерся ніжкою стільця, — лагідно сказав Едді. — Твоя рука вилізла б чистішою, а мені не довелося б стояти тут із відчуттям, ніби мене щойно зґвалтував бик Фердинанд.

— Джеку!

— Спустися на кухню й помий руку, — тихо наказав Балазар. — Ми з Едді не маємо жодних причин шкодити один одному. Правда ж, Едді?

— Саме так, — погодився Едді.

— Все одно він чистий, — сказав Клаудіо. — Ну, не те щоб чистий. Просто у нього нічого немає. Будьте певні. — І вийшов, з огидою несучи перед собою руку, наче дохлу рибу.

Едді спокійно дивився на Балазара, а той знову почав думати про Гаррі Гудіні, Блекстоуна, Дага Генінґа і Девіда Копперфільда. Всі казали, що виступи штукарів — це така ж сива давнина, як і водевіль. Але ж Генінґ був суперзіркою, а малий Копперфільд — від того у глядачів взагалі зірвало дах, коли Балазар один-єдиний раз бачив його шоу в Атлантик-Сіті. Балазар обожнював фокусників відтоді, як уперше побачив одного на розі вулиці: той заробляв собі дріб'язок, показуючи фокуси з картами. А що насамперед роблять усі фокусники перед тим, як показувати фокус, — щось таке, від чого в усієї публіки перехопить подих, а потім вона шалено зааплодує? Що вони завжди роблять, так це запрошують когось із глядачів переконатися, що місце, звідки незабаром з'явиться кролик, чи голуб, чи красунечка з оголеними грудьми, абсолютно порожнє. Більше того: пересвідчитися, що потрапити туди, всередину, аж ніяк не можливо.

• Предыдущая
• 32/95
• Следующая