Сушко Р., Левицький М. - Хроніка нищення української мови. - 2012 - Сушко Роман - Страница 3

• Предыдущая
• 3/19
• Следующая

1677 - Наказ Московського Патріарха Іоакима, відомого тезою «когда будет много языков, то великая смута пойдет по земле», видерти з українських книжок аркуші, «не сходные с книгами московскими».

70-ті роки XVII сторіччя - У статуті для проектованої Московської академії', виробленому за царя Федора Олександровича Патріархом Іоакимом, було заборонено приймати вчителями українців «того ради, что прежде таковіи являются якобы совершенно благочестивые, а потомъ по малу развратныя словеса в?р? вс?вати и оныя непорочности ц?лость терзати начинають»⁶.

Іван Олексійович* (1682 — 1696)

Петро І⁷ — кривавий (1682 — 1725)

1685 - Скасування автономної української церкви (у 1620 році було визнано відновлення підпорядкування київської митрополії' Константинопольському патріарху) і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, а й над освітою та культурою України.

Ця фатальна подія в житті українського народу та історії' української цивілізації' сталася під час правління на лівобережжі Івана Самойловича, який, попри ряд поступок Москві, був оголошений «зрадником Москви», скинутий з гетьманства та запроторений на сибірське заслання. Як і більшість московських дій, повне підпорядкування Москві київської митрополії' відбулося підступно й нахабно⁸.

1687 - Міждержавний договір, укладений за примусом Москви на річці Коломак на Харківщині між новообраним гетьманом України Іваном Мазепою й козацькою старшиною з одного боку та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією з другого, відомий історії' як Коломацькі статті. Вони стали наступним кроком на шляху не лише обмеження державних прав Гетьманщини, а й знищення української суті. У 19-й статті того договору перед гетьманом і старшиною ставилось питання про необхідність тісного державного об'єднання Гетьманщини з Московською державою і ліквідації' національної окремішності українського народу за допомогою шлюбів «малоросійського» народу з «великоросійським» народом та інших можливих дій. А нині, не моргнувши оком, пробують українцям втовкти, що глибоке зросійщення України - природній процес, що ніхто на нікого не тиснув, ніхто нікого до нічого не примушував...

1689 — Київській лаврі було заборонено друкувати книги без дозволу московського патріарха: «...к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...»⁹.

1690 — Указ Московського Патріарха Йоакима проти «польскіе и литовскіе печати книгь». Тим указом, який був виданий в останні дні земного шляху патріарха, а відтак був його своєрідним заповітом для нащадків, глава Московської церкви заборонив мало не все тодішнє церковне письменство українське, не спиняючись навіть перед таким стовпом православія, яким був св. Димитрій Ростовський. Перший том «Четій-Миней» його авторства спалено, а дальші видання поправлено «по великороссійской грамати-ке» так, що й не пізнати автора-українця.

В Історії' українського письменства Сергія Ефремова¹⁰ сказано (стор. 157), що за часів Петра І московське духовенство почало було агітацію, щоб «на Москві не было игумена и архимандрита отъ козацкаго рода». Для них вони були «ляшенки» і «черка-сишки», котрі «ни кь чему негодницы». Агітація проти ігуменів з козацького роду дуже швидко переросла у вимоги, щоб «Моско-витяне были и въ козацькой землі» на всяких церковних урядах.

1690 - «Сугуба, трегуба і многогуба» «анафема» Московського собору на книжки великих тогочасних учених та церковних діячів, тісно пов'язаних з Києво-Могилянською академією - С. Полоцького¹¹, П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Л. Барано-вича, А. Радивиловського, Є. Славинецького.

1693 - Заборона Московського Патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

1693 - Лист Московського Патріарха Андріана до Києво-Печерської лаври про заборону друку будь-яких книг українською мовою.

1696 - Ухвала сейму Польщі про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України на заміну української.

1708 - Нечуване раніше жорстоке руйнуваннея гетьманської столиці - Батурина російським військом під проводом Меншикова. Під час тої вакхналії було спалено унікальні бібліотеки гетьмана Івана Мазепи та генерального писаря Пилипа Орлика.

1708 (18 грудня) - Цар Петро І (кривавий) провів адміністративну реформу, критиковану зокрема істориком Сергієм Соловйовим. Він запровадив поділ тоді ще Московщини на губернії. Особливістю того поділу було утворення на території' де-юре автономного гетьманського краю, де-факто окупованого московитами, Київської губернії¹². При правлячому гетьмані в Києві появився підпорядкований цареві намісник. Це був підступний і руйнівний крок.

1709 - Указ Петра І (кривавого) про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з московським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

1709 - Петро І (кривавий) примусив скоротити число студентів Києво-Могилянськоі академії' з 2000 до 161¹³.

1713 - Московія наказом Петра І (кривавого) привласнює собі нашу назву РУСЬ-РУСІЯ-РОСІЯ. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі тисячолітню історичну та духовну спадщину української нації'.

1718 - Спалення, як вважають дослідники, за наказом царської влади архівів та книгозбірні Києво-Печерського монастиря (книги збиралися понад 700 років), які витримали навали монголів, поляків, татар¹⁴.

1720 - Наказ царя Петра І (кривавого): «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать. старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было».

1720 (20 грудня) - Петро І (кривавий) дав наказ київському губернатору князю Петру Голіцину (відомий в істори' тим, що за наказом Петра І підписав смертний вирок царському сину Олексію, хоч особисто розділяв погляди царевича), щоб «.во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма, оригинальные,

а. также книги исторические, рукописные и печатные».

1721 - Наказ¹⁵ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки «не во всем с великороссийскими сходные».

1724 - Московська цензура наклала тисячу* рублів штрафу на ар-химандрита Києво-Печерської лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» (богослужбова книга-пісенник) «не совсем с великороссийским сходная». А чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.

1726 - Розпорядження Синоду про заборону друкувати ті книжки, що раніше не друкувалися Санкт-Петербурзькою або Московською синодальною друкарнею.

1726 - Москва дає дозвіл Києво-Печерській лаврі на друк «Акафіста Св. Варварі» за умови, що він має бути перекладений на «великоруську» мову.

Петро II (1727 —1730)

1729 - Наказ Петра ІІ (внука Петра І) переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

Анна Іванівна (1730 — 1740)

1734 (26 січня) - Після смерті гетьмана Данила Апостола (у січні 1734 року) царським указом було відправлено до Києва князя Олексія Шаховського для формування «Правління гетьманського уряду», яке в російській літературі зветься канцелярією малоросійських справ, що була у віданні Сенату. Хоч очолюване Шаховським Правління (канцелярія) складалося з трьох росіян та трьох українців, проте саме він був фактичним правителем України, бо за указом цариці саме на нього покладалося завідування «усіма справами».

• Предыдущая
• 3/19
• Следующая