Сушко Р., Левицький М. - Хроніка нищення української мови. - 2012 - Сушко Роман - Страница 13

• Предыдущая
• 13/19
• Следующая

Максим Рильський, Микола Бажан, Олесь Гончар, Андрій Малишко. Воля Хрущова була сильнішою від голосів совісті нації'.

У статті 9-й прийнятого закону було сказано, що навчання в школах УРСР здійснюється рідною мовою учнів. Проте в школу з якою мовою навчання віддавати своїх дітей вирішують батьки. Вивчення однієї з мов народів СРСР, якою не проводиться викладання в даній школі, здійснюється за бажанням батьків і учнів при наявності відповідних контингентів. Тобто вивчення української мови в школах України було оголошено необов'язковим. На "вимогу батьків і дітей" зменшено кількість шкіл з українською мовою викладання, ігноровано вивчення української мови й літератури в російських школах, скорочено кількість годин викладання української літератури й мови в середніх спеціальних навчальних закладах.

За перші сім років дії того закону кількість українських шкіл в Україні зменшилася майже на дві тисячі. Тому прийняття цього закону викликало хвилю протестів.

1959—1960 - Масові репресії' - переслідування на роботі, звільнення з робити, арешти під різними надуманими приводами тих, хто знаходив у собі відвагу заявити протест проти абсурдного закону про право не знати в Україні української мови. У літературі вказується, що в зв'язку з мовними протестами було заарештовано до 60 осіб.

1959 - За діяльність на захист прав (у тому числі мовних) українців на багаторічне ув'язнення засуджений Петро Рубан. Загалом він карався у в'язницях та концтаборах 23 роки й був насильно депортований на Захід.

1960 - Колоніальна адміністрація під назвою «ЦК компартії' України» (це був час Підгорного й Кальченка) вимагає від комуністів активізації' у вихованні українців «у дусі любові й глибокої поваги до великого російського народу», тобто, виходячи з норм міжнародного права, до окупанта, і в ненависті до свого, українського, «вести непримириму боротьбу особливо проти українського буржуазного націоналізму».

1960—1980 - Закриття українських шкіл у Румунії' в час режиму Ніколае Чаушеску.

1960—1990 - Складні процеси відбуваються в українському середовищі в Словаччині - на Пряшівщині, хоч українці споконвіку живуть там на рідній землі. Словаки, як чисельно невелика нація, взяли курс на асиміляцію всіх, кого тільки можна асимілювати. З іншого боку їм підкидається ідея політичного русинства, що породжує конфлікти в середині української спільноти. По третє, багато хто, бачачи зухвалу русифікацію, яку здійснював комуністичний режим в Україні, утрачав сенс боротися за українську ідентичність у окремо взятому анклаві. Ті складні процеси узагальнені у виданій українською мовою книжці Миколи та Олександра Мушинків «Народна меншина під загрозою».

1961 - 22-й з'їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що по суті означало тотальне знищення всіх націй радянської імперії'. «Треба з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків», тобто звичаї, мову, культуру поневолених народів, - давалася настанова до виконання ідеологічним та каральним органам СРСР.

1961 - За спробу створення Української робітничо-селянської спілки, що прагнула на марксистських засадах, відповідно до конституції' СРСР, сприяти виконанню «права» України на вихід із Союзу, було засуджено на кару смерті Левка Лук'яненка (згодом смертну кару замінено 15 роками ув'язнення). Далі, у 1977 році, був новий вирок за участь у діяльності Української Гельсінської групи, до якої увійшов у 1976 році. Група інформувала світ про мовні і політичні утиски Української нації в імперських обіймах «старшого брата». Загалом Л. Лук'янко провів у неволі (у концтаборах та в тюрмах) 27 років.

1962 - ЦК компартії' України зобов'язує комуністів та місцеву адміністрацію «рішуче виступати проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків буржуазного націоналізму», найшкідливішими з яких, на думку колонізаторів, було знання рідної мови, потяг до вивчення своєї історії та культури.

1963 - Підпорядкування національних Академій Наук союзних республік Всесоюзній Академії' Наук СРСР.

Леонід Брежнєв (1964 — 1982)

1964 - Агент КДБ Віктор Погружальський пересипав фосфором і підпалив Публічну бібліотеку АН УРСР, що в Києві по вулиці Во-лодимирській, 62. У ній зберігалися україністичні зібрання. На прилеглій до книгозбірні території заздалегідь була відключена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години після підпалу. Вогнем було знищено понад 600 тисяч томів цінних архівних українських документів.

1964 - Інструкції голови Державного комітету з преси СРСР П. Романова підлеглим чиновникам з союзних республік про потребу обмеження видання літератури мовами народів республік, відповідно до проголошеного комуністичною партією курсу на «прискорення створення в СРСР єдиної соціалістичної нації», мовою якої, звичайно, мала бути російська.

1965 (2 вересня) - У Москві, на засіданні Президії' ЦК КПРС, ставилося питання про те, що в Україні ще дуже багато осіб розмовляє українською мовою.

1965 - Хвиля політичних процесів проти українських громадських діячів - Михайла та Богдана Горинів, Опанаса Заливахи, Святослава Караванського, Валентина Мороза, Михайла Осадчого, Анатолія Шевчука та інших. За відмову свідчити проти них було засуджено журналіста В'ячеслава Чорновола.

1965 - У Харкові за протести проти закриття українських шкіл було заарештовано науковця Анатолія Здорового.

19 67 (22 травня) - Міліція розігнала учасників зібрання біля пам'ятника Тарасу Шевченку, арештувавши 4-х із них. Таким чином брутально була перервана більше як на два десятиліття відновлена на початку 60-их років традиція покладання квітів до могили Кобзаря в день його перепоховання.

1967 (листопад) - Рішення львівського суду про запроторен-ня до концентраційних таборів, відомого вже на той час у світі українського журналіста й громадського діяча, автора праці «Правосуддя чи рецидиви терору?», ініціатора протесту в київському кінотеатрі «Україна» проти арештів української інтелігенції В'ячеслава Чорновола.

1969, 1979 - Серія загадкових пожеж у відділах україністики в бібліотеках Академії Наук, музею «Софія Київська», Видубицького монастиря в Києві, медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та музею українського мистецтва у Львові.

Аналогічні «загадкові» пожежі в цей час сталися в національних бібліотеках інших республік СРСР (Тарту, Самарканд, Ашхабад). 1970 - Суд над авторами «Листа творчої молоді Дніпропетровська». Це було адресоване голові Ради міністрів УРСР Володимиру Щербицькому, кандидатові в члени Політбюро ЦК КПУ Федору Овчаренку та секретареві Спілки письменників України Дмитру Павличку звернення-протест патріотичних дніпропетровців до керівництва УРСР, викликане погромницькою кампанією проти роману Олеся Гончара «Собор» та русифікації' навчальних закладів Придніпров'я.

Хоч написаний у серпні 1968 році документ у самвидаві ходив як анонімний, його авторами були поет Іван Сокульський та журналіст Михайло Скорик.

1970 - У Києві за невідомих обставин було вбито відому українську художницю, діячку дисидентського руху Аллу Горську.

1970 - Наказ Міністерства освіти СРСР про написання й захист усіх дисертацій лише російською мовою. Тим указом затвердження дисертацій відносилося до виключної компетенції Москви.

1972 (30 березня) - Керівник уряду РРФСР Михайло Соломен-цев на засіданні політбюро ЦК КПРС говорив про недопустимість того, що в Україні багато товарів рекламуються українською мовою і є багато вивісок українською мовою.

1972 - «За недостатню боротьбу з націоналістичними проявами» Кремль усунув від партійного керівництва Першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. Тоді ж звільнили з Вищої партійної школи при ЦК КПУ 34 викладачі, включно з її директором, заборонили книги майже сотні авторів, усунули чверть секретарів з ідеологічних питань на всіх партійних рівнях, піддали чистці ряд наукових установ, а також Київський та Львівський університети. У Харкові знесли хату, де мешкав, працюючи в Харківській духовній колегії, видатний український філософ і просвітитель Г. Сковорода. Почалося знищення цвинтаря, де було поховано багато визначних діячів української науки та культури. Така ж доля була «писана» історичними цвинтарям у всіх містах України.

• Предыдущая
• 13/19
• Следующая