Ранок дня не визначає - Райнов Богомил Николаев - Страница 31

• Предыдущая
• 31/63
• Следующая

— Бачите, дорогий мій, усі грабунки, різанини, війни, перш ніж втілитися в життя, розігрувалися в чиїйсь уяві. Якщо вони не визріють як задум, то навряд чи переростуть у дію. Суд намагається встановити: умисний злочин чи ні. В політиці таке дослідження зайве. Будь-яке політичне злодіяння умисне, і перш як ста! и злочинним актом, воно було злочинною думкою. Якщо в даний момент десь у світі виникає криза чи воєнна сутичка, можете битися об заклад, що цей, здавалося б, випадковий інцидент був добре продуманий президентом і його найближчим оточенням, скоріш за все під час недільної літургії, коли мозок найменш завантажений.

— Мені здається, що ви трохи відхилилися від маршруту, — зауважую я й тягнуся до склянки.

— Навпаки, я йду просто до мети, — заперечує гість, також беручи свою склянку. — Еволюція зброї може статися не кількісним нагромадженням, а засвоєнням нової якості. Людина діє не м'язами, а думкою, отже, й зброю теж треба спрямувати проти думки. Розумієте?

— Анітрохи.

— Дух — ось сфера нової зброї, дорогий мій. Дух! — з пафосом виголошує Франк.

— Спрайт! — підтверджую я, беручи пляшку. І, осяяний раптовим здогадом, додаю: — Операція «Спрайт»!

— Вам і про це відомо! — з ноткою розчарування в голосі каже червонощокий. Але, щоб показати мені, що й він теж трохи в курсі, уточнює:

— До вашого відома, це не операція, а ціла програма.

— Я щось чув, — проваджу я, — однак, як ви самі кажете, нам жити не століття…

— Програма не розрахована на століття. Власне, юна вже виконується.

— Ви мене лякаєте, Франку.

— Чому? Що ж страшного в моїх словах?

— А те, що це означає кінець загальновідомої зброї. А кінець загальновідомої зброї…

— … Означає кінець бізнесу, — завершує гість. — Нічого подібного, дорогий мій. Ви даремно боїтеся за свій бізнес. Йдеться не про легку зброю, а про широкі операції. Легку зброю й надалі виготовлятимуть на всіх парах, тому вам нема чого боятися.

— Це добре, Франку, що після холодного душу ви щоразу пускаєте й трохи теплої води.

— Не знаю, чи не краще все-таки холодний душ у такий жаркий день, як сьогодні, — каже червонощокий, поглядаючи на годинник. — Мод дуже запізнюється. Поки вона прийде, можна взяти ще трохи цієї вашої суміші…

Він робить знак кельнеру, красномовно піднімаючи вгору два пальці, й невдовзі наші склянки знову наповнюються. Цей черевань, здається, хоче підпоїти мене. Дідька лисого! Я помічаю, що він сам уже не дуже впевнено почуває себе в часі й просторі.

— Я гадав, що всі ті нервово-паралітичні гази вже давно знищені, — пускаю пробну кулю.

— Знищені? — зводить ріденькі брови червонощокий. — Фірма «Шольцбергер» у Гамбурзі й досі виробляє їх. Скільки тонн табуну чи фосгену вам треба?

— Це товар не для мене.

— Тільки, дорогий мій, ви помиляєтесь, коли думаєте, що до програми «Спрайт» включено подібні примітивні артикули. Так, примітивні, бо вони також створені за старими критеріями.

Він робить великий ковток розведеного лимонадом скотчу, прицмокує й повторює:

— Саме за старими критеріями. Коли кілька років тому було виготовлено горезвісний ЛСД-25, деякі мудреці з Пентагону вирішили, що відкрили нову зброю. Та потім виявилося, що препарат цей неймовірно дорогий для того, щоб розпочати його масове виробництво. Тоді раптом з'явився ще горезвісніший «Бізет», і генерали вхопилися за нього. Випробовували навіть у В'єтнамі. Фантастичний ефект! Але й це все старі критерії.

Він знову відпиває з чарки й повторює:

— Так, старі критерії. Тому що цю зброю знову ж таки треба доставляти і скидати з літаків. Це означає початок війни. А якщо розпочнеться війна, то ніхто не чекатиме, поки ви обкурюватимете його своїм «Бізетом». Злетять ракети — і готово!

— В такому разі я зовсім не розумію тієї вашої операції «Спрайт».

— Я вже казав, що це не операція, а ціла програма, дорогий мій. І, щоб зрозуміти її, треба міркувати трохи інакше. Уявіть собі якісь там еманації, промені, хвилі чи щось у такому дусі, які, торкнувшись людини, позбавляють її можливості мислити, тямити, реагувати. І уявіть собі, що цю невидиму безшумну зброю буде непомітно націлено на кого треба й коли треба. Так, уявіть собі, що вона почне діяти проти прикордонників, чи проти персоналу на ракетних майданчиках, чи проти військових і політичних штабів. Тепер вам ясно чи ні? Ніхто нічого не підозрює, ніхто нічого не відчуває, не вдарила жодна гармата, а війну вже виграно, бо в противника паралізоване те, без чого людина не є людиною — думку.

— Ви мене засмучуєте, Франку. Я не припускаю, що ви всерйоз вірите в цю фантастику.

— Все, перш ніж ми його реалізували, було фантастикою, — спокійно відповідає гість. — Саме тому я й намагаюся втовкмачити вам, що все створюється людським мозком…

— Людський мозок… думка… Ви геть загрузли в проблемах філософії, — лунає приємний голос Мод.

Дама непомітно з'явилася в нашій затишній ложі й майже розчулено дивиться на нас.

— Ми могли б загрузнути і в інших науках, якби ви прийшли ще пізніше, люба, — бурчить Франк, невдоволений, що йому не дали поговорити.

Я теж не дуже задоволений несподіваною появою дами в фіолетовому вбранні. Хоч, щиро кажучи, не припускаю, що червонощокий міг би викласти мені конкретні деталі програми «Спрайт», — навряд щоб хтось увів його в курс справи.

— Ви не голодні? — запитує Мод.

— Ваше запитання звучить досить дивно, якщо взяти до уваги те, що вже майже друга година дня, — відповідає Франк, підводячись. — Сподіваюсь, у вас є хоч якісь міркування з приводу того, де ми будемо обідати.

— Я могла б запропонувати «Діонісі». Це якраз навпроти.

— Учора я, нарешті, зустрівся з нашим можливим клієнтом, — повідомляє Франк під час кави в «Діонісі». — Мені здалося, цього разу він виявив певний інтерес до пропозиції.

— Що саме вам здалося? — запитує дама.

— Не ловіть мене на слові. Ви знаєте, що я висловлююсь трохи театрально. Якщо кажу «мені здалося», це не означає, що я спав.

Він невдоволено замовкає, потім провадить далі:

— Конкретніше: наш можливий клієнт готовий до переговорів.

— Це справді звучить конкретніше, — киває дама.

Франк піднімає руку:

— Тільки не зразу. Готовий, але не зразу. Каже, доведеться зачекати місяць-два.

— Чому?

— Я вважав, що нечемно вимагати від нього пояснень.

Мод не заперечує, неуважливо дивиться у вікно, за яким не видно нічого цікавого, крім фасаду готелю «Європа».

— Ви знаєте: я не належу до оптимістів, — підхоплює знову червонощокий, — але в мене таке передчуття, що справа вигорить. Коли я йому сказав, що йдеться про великі партії, це його справді зацікавило.

— Дякую вам, Франку.

— Бачу, вам не хочеться чекати, але цей товар за місяць-два не запліснявіє.

— Дякую вам, Франку, — повторює дама.

Вона вимовляє це таким крижаним тоном, що черевань дивиться на мене й скрушно розводить руками: мовляв, спробуй догодити цій жінці!

Прощаємося з ним біля ресторану й рушаємо в готель.

— Я б хотів поспати, якщо не заперечуєте, — доповідаю службовій особі.

— Трохи здорового сну вам справді не зашкодить, — погоджується Мод. — Любовна ніч та ще й ранкова пиятика…

— Не треба перебільшувати. Ми просто трішки випили.

— Знаю, знаю. Бачила рахунок. Мене тільки дивує, про що ви могли так довго розмовляти з таким типом, як Франк.

— Про людину й людський мозок, хіба ви не чули?

Заходжу до кімнати, кидаю на стіл сумку, лягаю на ліжко й починаю міркувати. Репліки в «Діонісі» цілком ясні. Завдання червонощокого, очевидно, пов'язане з першим варіантом задуму Сеймура: встановити прямий зв'язок з Райєном. Свого часу Франк не зміг виконати цього завдання, й тому перший варіант відпав. Однак тепер виявляється, що Франк усе-таки може виконати його, але згодом, — через місяць-два. Це на той випадок, якщо Уїльям настроєний чекати і якщо варіант з Томасом не пройде. Але хай цим займається Сеймур — у мене інші плани.

• Предыдущая
• 31/63
• Следующая