Полонені Білої пустелі - Моует Фарлі - Страница 8

• Предыдущая
• 8/41
• Следующая

— Наші справи кепські, — промовив Джеймі.

Авасінові теж зробилося моторошно, але він не виказав цього.

— Почекаємо, доки розвидніє, а тоді побачимо, — сказав він.

Вони повернулися до каное, перепочили трохи, а прокинувшись, зібрали кілька жмень моху та сухої лози й зварили чай. Попиваючи гарячу рідину, хлопці дивились, як прокидається довколишній світ.

Краєчок сонця вигулькнув з-за далекого гірського пасма, і світло залило темну рівнину, мов лавина жовтого металу. Небо, доти криваво-червоне, зблякло до жовтого кольору, а потім зробилося яскраво-зеленим. Коли воно набрало кольору трави, в ньому з'явилася, важко лопочучи крилами, самотня гуска, й її тужливий гелгіт розлігся лупою над світом, що прокидався.

Зграї морянок поспішно знялися з тундрових боліт і полинули до великих озер. Ранок настав.

Насилу розгинаючи задерев'янілі ноги, хлопці підвелися і знов пішли до свого нічного спостережного пункту. Тепер картина прояснилася: вони побачили високу скелю, яка встромила свій тупий ніс у спінений потік. Річка в тому місці звужувалася й на відрізку з півмилі завдовжки збігала вниз крутими скелястими сходами — нестримна, навальна й несамовита, мов стадо охоплених панікою диких буйволів.

Хлопці уважно оглянули бистрінь. Перед порогами вода немовби напружувалася, готуючись до стрибка вниз, у величезну вирву, і тут, власне, й починався фарватер. Вузька смужка бурхливого потоку — розірвана стрічка темної води — звивалася й петляла між спіненими хвилями, шалено вируючи в крутіжах.

— Он де наш фарватер! — вигукнув Джеймі, намагаючись голосом своїм перекрити гуркіт.

Авасін і сам уже простежував маршрут очима, обмірковуючи, як вони долатимуть кожен його етап, і зважуючи їхні шанси на успіх.

— Можна було б обійти ці пороги суходолом, Джеймі, але ми вже й не з такими справлялися, а до того ж тут весь берег в мочарах і нести на собі каное було б дуже важко. Отож, мабуть, спустімося-таки водою. Найнебезпечніше місце буде коло он того великого чорного валуна — напівдорозі, бачиш? Там треба буде зробити різкий поворот назад, проти течії, бо інакше нас понесе через поріг.

— Гаразд, — відказав Джеймі бадьорим голосом, хоч у цю мить його пройняв дрож.

Вони й справді долали пороги, страшніші за ці, але то було в лісовій місцевості. Там аварія й втрата каное була б не страшна — в гіршому разі їм довелося б пройти десяток-другий миль пішки до найближчого індіянського селища. Інша річ — коли це станеться тут. Один неправильний рух, секундна неуважність — і якщо вони не потонуть, то опиняться віч-на-віч з незнайомим Барренлендом, за сто миль на північ од лісів. Ні, на річці Казон не можна було помилятися.

Коли вони відштовхнулись од берега, Джеймі аж занудило із страшного напруження. За мить каное рвучко завернуло. в тісне гирло бистріні. Невидимою рукою річка вхопила човен, як кіт хапає мишу. Береги наче зірвалися з місця й з запаморочливою швидкістю помчали назад, а каное пірнуло вперед, назустріч хаосові з каміння й води.

Джеймі, який стояв навколішках, упираючись п'ятами в поперечку човна, забув про все — дике збудження витіснило всі інші його почуття. Йому здавалося, що він мчить галопом на неосідланому коні крутим кам'янистим схилом. Наче звідкись здалеку долинув до нього хрипкий Авасінів вигук:

— Ось той поворот — стережися!

Джеймі наліг на весло, відчайдушно намагаючись завернути ніс каное. Каскад бризок і піни поглинув човен, заступивши грізний поріг, що лежав попереду. Тепер Джеймі наосліп молотив веслом по воді, відчуваючи, як терпнуть м'язи спини. Нараз з піни виросла скеля — виросла й легесенько торкнулася борта каное — як торкається землі зірваний з дерева лист. Каное сковзнуло боком. Джеймі миттю сунув лопать весла між скелею й човном і щосили потягнув на себе держак. Лопать беззвучно відломилася, і хлопець мало не полетів за борт. Поки він борсався, відновлюючи рівновагу, річка раптом уповільнила біг — наче виснажила всю свою лють — і каное тихенько випливло в спокійне плесо. Страшні пороги залишилися позаду.

Все ще тремтячи від збудження, Джеймі оглянувся на свого друга. Авасін сміявся. Він вказав пальцем на уламок весла, що його Джеймі й досі затискав у руці, й вигукнув:

— Чи ти, бува, не хотів розламати навпіл оту скелю?

Джеймі всміхнувся й відхилився назад, аби витягти з-під речей, що лежали на дні каное, запасне весло.

— Ну, що не кажи, а ми таки впоралися! — сказав він. — І, мабуть, сам Деніказі на нашому місці зробив би це не краще за нас!

Авасін спритно зачерпнув своїм веслом воду, хлюпнув нею Джеймі в обличчя і, сміючись, проказав:

— Я даю тобі нове ім'я! Віднині тебе зватимуть Ломискеля!

На цей час сонце зійшло вже досить високо, стояв погожий, ясний ранок. Хлопці несквапно гребли, пливучи далі за течією, аж доки човен винесло на широкий розлив, де течія поступово завмирала й нарешті зовсім зникла. Їхня поява на цій схожій на озеро заплаві сполохнула зграю крехів, і вони з плескотом кинулися навтіки по воді. Знятися в повітря птахи не могли, бо саме був час літнього линяння, і вони втратили махове пір'я. Несамовито лопочучи крилами, крехи ковзали по поверхні, немов маленькі гідроплани.

Джеймі й Авасін були голодні, а тому миттю почали переслідування. Охоплені жахом птахи повитягували свої довгі шиї й наддали ходи — тепер вони вже не пливли, а просто бігли по водяній поверхні.

Коли каное майже наздогнало зграю, всі крехи, наче по команді, зникли. Тільки брижі залишилися на тих місцях, де вони пірнули під воду.

Хлопці швиденько завернули каное назад, бо знали, що в таких випадках крехи завжди пливуть проти течії. Вони енергійно налягли на весла. Минула хвилина, і ось пташині голівки почали вигулькувати з води, немов маленькі перископи. Одна з них з'явилася на відстані якогось ярда від каное; побачивши переслідувачів, птах так злякався, що знов пірнув, не встигши вдихнути повітря.

Джеймі помітив видовжену, схожу на риб'ячу тінь втікача під водою — щосили працюючи перетинчастими лапками, він мчав, наче мініатюрна торпеда. Джеймі вказав на те місце веслом, і Авасін скерував туди каное. Коли крех вигулькнув удруге, човен мало не наїхав на нього.

Ця гра — трагічна для птаха — тривала ще хвилин п'ять, аж доки жертва почала задихатись од браку повітря. І коли крех, важко дихаючи, на якусь часточку секунди забарився на поверхні, Джеймі вправно накрив його своїм веслом…

За мить хлопець уже витяг убитого птаха з води.

— Непогано пополювали, — зауважив Авасін. — А тепер нумо мерщій готувати сніданок.

Поки Авасін гріб до берега, Джеймі обскубував свою здобич.

Вони причалили до кам’яного виступу перед улоговиною, в захистку якої росла миршава карликова верба. Джеймі хутко розпалив багаття, і поки він патрав креха, Авасін зійшов на невисокий пагорб — оглянути місцевість.

На північному сході бовваніла висока гора, яку вони бачили і з Різниць. Це була Ідтен-сет — Оленяча гора. Авасін подумав, що Деніказі, можливо, вже полює на карібу під її далекими схилами.

Він уважно оглянув північний обрій. Ген там, у долині, річка Казон, здавалось, зникала, розгалужуючись на цілий лабіринт вузьких проток між маленькими голими острівцями. Жодних ознак людського життя там не видно було. Ні диму, ані ескімоських каяків. Відчуваючи полегшення, Авасін повернувся до Джеймі, який уже закінчував готувати сніданок.

Вительбушивши креха, Джеймі поздовжнім розрізом розчленував тушку на дві половини і закріпив її за кінці крил на двох кілках. Потім третім кілком проштрикнув тушку навскіс і нижній кінець його встромив у рінь, щоб птах висів під кутом до вогню. Жир з вгодованого креха капав у багаття, шипів і здіймав білі язички вогню й чорний дим. Авасін здалеку почув запах смаженого м'яса, і в нього аж слинка потекла.

• Предыдущая
• 8/41
• Следующая