220 днів на зорельоті - Мартынов Георгий Сергеевич - Страница 2

• Предыдущая
• 2/41
• Следующая

Мені відкрила двері Серафима Петрівна Камова. — Сергій Олександрович чекає вас, — сказала вона, коли я назвав своє прізвище.

Я ввійшов у кабінет знаменитого зореплавця.

Мені не доводилося раніше зустрічатися з Камовим, але я одразу впізнав його, коли він підвівся мені назустріч із-за письмового стола. Він був такий, яким я і уявляв його з численних фотографій. Досить високий на зріст, з широкими плечима, трохи дебелою постаттю. Рухи неквапливі і впевнені. У всьому образі було щось владне, відчувалося, що це людина сильного характеру і непохитної волі. Найбільше мене вразили його очі. Зовсім чорні, і тому, здавалося, бездонно глибокі, вони були повні якогось незвичайного спокою. М'яке волосся сталевосірого кольору відтіняло високий лоб. Його обличчя не можна було назвати красивим. Цьому заважали надто густі брови і трохи завелика нижня щелепа. Найточніше було б назвати його обличчя мужнім.

Він міцно потиснув мені руку і сказав:

— Радий вас бачити, товаришу Мельников. Запропонувавши мені глибоке крісло, сам сів напроти.

— Давайте познайомимося, — сказав він. — Найперше, — скільки вам років?

— Двадцять сім.

— На вигляд я не дав би вам більше, ніж двадцять п'ять, — сказав Камов. — Де ви так загоріли? В порівнянні з обличчям ваше волосся здається зовсім білим.

Я розповів йому про свою двомісячну подорож по Казахстану, з якої повернувся два дні тому.

— І одразу хочете вирушити в нову експедицію? — посміхнувся він. — Ви твердо вирішили летіти з нами? А чи добре ви продумали це рішення? Ви ж знаєте, куди ми вирушаємо.

— Це правда, — сказав я. — Мета експедиції мені не відома, але саме ваше прізвище говорить за те, що її треба шукати за межами Землі. Якщо ви погодитеся взяти мене з собою, я не зміню рішення.

— А як у вас із здоров'ям? Вам доведеться пройти дуже суворий медичний огляд.

— Щодо цього я певен, товаришу Камов. Минулого року я проходив комісію, перед тим як брати участь у південній полярній експедиції, і лікарі не знайшли в мене жодної вади. Я абсолютно здоровий.

Він взявся рукою за підборіддя. Я багато разів бачив потім цей, властивий йому жест.

— Дивлячись на вас, — сказав він, — легко цьому повірити. Ну що ж! Якщо так, то я дуже радий. Отже, нас, як і раніше, буде четверо. Коли було вирішено про нашу експедицію, ми думали взяти тільки наукових працівників. Крім мене, їх було троє. Всі вони були давно відібрані і близько року проходили спеціальну підготовку. Але місяць тому трапилося нещастя, і ми втратили одного з своїх товаришів…

Він замовк і пильно подивився на мене. Потім схвально посміхнувся.

— По вашому обличчю непомітно, — сказав Камов, — що мої слова справили на вас погане враження. Ви могли подумати, що людина загинула від чого-небудь, зв'язаного з підготовкою до експедиції.

— Я саме так і подумав.

— І це вас не злякало? Я знизав плечима:

— Я добре усвідомлюю, що ваша експедиція не прогулянка для розваги.

— Наш товариш, — сказав Камов, — загинув під час автомобільної катастрофи. Машина, якою він їхав, упала з високої кручі. Ми втратили одного з учасників майбутнього польоту. Замінити його іншим науковим працівником ми не можемо, — залишилося дуже мало часу. Для наукової роботи в умовах космічного польоту потрібна тривала підготовка.

— І ви тоді вирішили замінити його журналістом?

— Ні, не зовсім так, — сказав Камов. — Це моя ідея поєднати в одній особі журналіста, фотографа і кінооператора. Головне завдання полягало в тому, що на кораблі повинен бути спеціаліст з астрономічної зйомки. Наш загиблий товариш пройшов курс цієї справи, і якщо можна ще обійтися без астронома, то без фотографа і кінооператора — ніяк. Ось чому ми запрошуємо вас.

— Але ж я не маю поняття про астрономічну зйомку.

— Ми вас навчимо. Саме тому ми й просили дати нам людину, яка має досвід. Навчити вас спеціальних прийомів астрономічної зйомки буде не так уже й важко. А те, що ви досвідчений журналіст, теж пригодиться. Після повернення треба буде розповісти народам про політ.

— Я зроблю все, що тільки зможу, — сказав я. — Та мені хотілося б знати, куди ви вирушаєте?

— Бажання цілком законне, — відповів Камов. — Взагалі ми не робимо таємниці з наших намірів, але не опублікували час старту. Річ в тому, що, коли ми досягли Місяця, деякі з наших зарубіжних «друзів» розлютувалися, що їх випередили…

— Ви говорите про Хепгуда?

— Так, про нього. Нам відомо, що його зореліт майже готовий, і він, певно, захоче взяти реванш і першим досягти однієї з планет. Наша експедиція має не спортивну, а суто наукову мету, але все ж ми не хочемо поступатися і першістю, — він посміхнувся. — Вам я обов'язково скажу, хоча б тому, що ви повинні знати, на що йдете.

Він замовк і досить довго дивився на мене своїми навдивовижу спокійними очима.

— Медичні вимоги, — повільно сказав він, — які ставляться до учасників польоту, відрізняються від загальноприйнятих. Можливо, що вас не допустять…

Він знову замовк, потім продовжував уже звичайним тоном:

— Але якщо це трапиться, то ви, безперечно, збережете таємницю. Ви знаєте, що мій перший політ був пробний і літав я сам. Корабель облетів навколо Місяця і повернувся на Землю. Другий політ я здійснив разом з. астрофізиком Пайчадзе. Ми сіли на поверхні Місяця і пробули на ньому декілька годин. Обидва польоти показали, що матеріальна частина працює бездоганно, і тоді вирішили здійснити третю експедицію — досягти планети Марс і по дорозі оглянути Венеру. Вас це не лякає?

— Анітрохи! — відповів я цілком щиро. — Тепер мені ще дужче хочеться взяти участь в польоті, але бентежить малий обсяг тієї роботи, яка мені призначена. Чи виправдає вона мою участь?

— А звідки ви знаєте, що обсяг вашої майбутньої роботи малий? — спитав Камов.

Я відчув, що червонію.

— Мені здається…

— А хай вам не здається, — перебив Камов. — Ваше завдання дуже відповідальне. Вивчення тих знімків, які ви зробите, має для науки велике значення, і наші вчені дадуть вам чимале завдання. У вільний час ви допомагатимете мені керувати кораблем.

Я подивився на нього здивовано.

— Не дивуйтесь! — посміхнувся Камов. — Це не так страшно. Керування космічним кораблем в польоті нескладне. Інша річ — підйом, спуск або політ поблизу великих планет. В цих випадках справа ускладнюється. Наша «рульова рубка», якщо можна її так назвати, обладнана чудовими приладами. Ви з ними освоїтеся в перші ж дні польоту.

— Скільки часу триватиме експедиція?

— А як ви думаєте?

— Я гадаю, що років два-три. Камов засміявся.

— Атомна техніка, — сказав він, — розвивається швидко. Якщо польоти на Місяць тривали у нас — перший два, а другий один день, то з того часу ми далеко пішли вперед. Вся експедиція розрахована на двісті двадцять п'ять днів, тобто на сім з половиною місяців.

— Так мало!..

— За ці сім з половиною місяців, — говорив далі Камов, — ми пролетимо відстань трохи більшу ніж півмільярда кілометрів. Середня швидкість корабля становитиме сто дві тисячі шістсот кілометрів за годину.

— Це як у казці!.. Камов похитав головою.

— Ця швидкість не така велика, як вам здається, — сказав він. — Техніка йде по шляху досягнення швидкостей, достатніх для вільного польоту на будь-яку планету, незважаючи ні на які терміни, а наш корабель змушений суворо дотримуватися графіка, бо його швидкість менша, ніж швидкість Землі по її орбіті. Догнати Землю ми не змогли б.

— Мені здається, що і сто дві тисячі шістсот кілометрів страшенно багато. Ви за три години будете біля Місяця. Через дві секунди вашого корабля вже не видно буде з Землі.

— Ні! — сказав Камов. — Коли б ми здумали почати політ одразу з такою швидкістю, то корабель далі мчав би з мертвим екіпажем. Людський організм не може витримати такого прискорення. Ми почнемо політ відносно повільно і тільки через двадцять три хвилини сорок шість секунд корабель досягне своєї максимальної швидкості — двадцять вісім тисяч п'ятсот метрів на секунду¹.

• Предыдущая
• 2/41
• Следующая