Выбери любимый жанр

Пригоди Незнайка і його товаришів - Носов Николай Николаевич - Страница 11

Изменить размер шрифта:

— О! — вигукнула Синьоочка. — То ви вже, мабуть, давно не спите?

— Ні, я тільки на хвилинку розплющив очі, а потім знову заснув.

— Неправда, неправда! — похитала головою Синьоочка й насупила брови. — Отже, ви вважаєте, що я не зовсім гарна?

— Ні, що ви! — злякався Незнайко. — Ви теж гарна!

— Котра ж з нас красивіша: я чи вона?

— Ви… й вона. Ви обидві дуже гарні.

— Ви жалюгідний брехунець, але я вам прощаю, — відповіла Синьоочка. — Вашу красуню звуть Сніжинкою. Ви її ще побачите. А тепер досить. Вам не можна багато розмовляти. Лежіть смирно і не подумайте вставати з ліжка. Зараз я покличу Медуницю.

— А хто це Медуниця?

— Медуниця — наш лікар. Вона буде лікувати вас.

Синьоочка вийшла. Незнайко схопився з ліжка й почав шукати свою одежу. Йому хотілось якнайшвидше втекти, бо він знав, що лікарі люблять пригощати своїх хворих касторкою і мазати їх йодом, від якого страшенно пече тіло. Одежі ніде не було видно, але його увагу привернула лялька, що сиділа на маленькому ослінчику, притулившись спиною до стіни.

Пригоди Незнайка і його товаришів - i_056.png

Незнайкові закортіло розламати ляльку й подивитись, що там у неї всередині — вата чи тирса. Він забув про одежу й кинувся шукати ножа, але в цей час побачив себе в дзеркалі. Кинувши ляльку на підлогу, вій почав корчити перед дзеркалом різні гримаси, вдивляючись у своє обличчя. Надивившись як слід, він сказав:

— Я теж гарний, і обличчя в мене не дуже кругле.

Тут за дверима почулися кроки. Незнайко шмигнув у ліжко й накрився ковдрою. До кімнати ввійшла Синьоочка й ще одна малючка в білому халаті й білій хустинці, з невеличкою коричневою валізкою в руках. У неї були пухленькі, рум'яні щічки. Сірі очка строго дивилися через круглі рогові окуляри. Незнайко зрозумів, що це і є та Медуниця, про яку йому говорила Синьоочка.

Медуниця присунула до ліжка Незнайка стілець, поставила на нього свою валізку й, похитавши головою, сказала:

— Ой, ці мені малюки! Завжди вони щось вигадають! Ну, скажіть, будь ласка, чого ото вам заманулось летіти на цій повітряній кулі? Мовчіть, мовчіть! Знаю, що ви скажете: я більше не буду. Всі малюки кажуть це, а потім знову витворяють різні штуки.

Пригоди Незнайка і його товаришів - i_057.png

Медуниця відкрила валізку, і в кімнаті одразу запахло не то йодом, не то іншими якимись ліками. Незнайко боязко зіщулився. Медуниця повернулась до нього й сказала:

— Встаньте, хворий.

Незнайко почав вилазити з-під ковдри.

— Не треба вставати, хворий, — строго сказала Медуниця. — Я ж наказала вам сісти.

Незнайко знизав плечима й сів у ліжку.

— Не знизуйте плечима, хворий, — зауважила Медуниця. — Покажіть язика.

— Навіщо?

— Покажіть, покажіть. Так треба.

Незнайко висолопив язика.

— Скажіть «а».

— А-а-а, — акнув Незнайко.

Медуниця дістала з валізки дерев'яну трубочку й приставила до грудей Незнайка.

— Дихайте глибше, хворий.

Незнайко засопів, як паровик.

— Тепер не дихайте.

— Ги-ги-гп! — затрясся од реготу Незнайко.

— Чого це вам смішно, хворий? Здається, я нічого смішного не сказала!

— Як же я можу зовсім не дихати? — спитав Незнайко, продовжуючи хихикати.

— Зовсім не дихати ви, звичайно, не можете, але на хвилинку затримати дихання можна.

— Можна, — погодився Незнайко й перестав дихати.

Закінчивши огляд, Медуниця сіла за стіл і виписала рецепт.

— У вашого хворого на плечі синяк, — сказала вона Синьоочці. — Підіть в аптеку, там вам дадуть медовий пластир. Відріжте клаптик пластиря і прикладіть до плеча хворого. І не дозволяйте йому вставати з ліжка. Якщо він встане, то переб'є у вас тут весь посуд і розіб'є кому-небудь лоба. З малюками треба поводитись якнайсуворіше.

Медуниця сховала у валізку свою трубку і, ще раз глянувши строго на Незнайка, пішла.

Синьоочка взяла із стола рецепт і сказала:

— Чули? Вам треба лежати.

У відповідь на це Незнайко скривився, наче розкусив кислицю.

— Нічого гримаси корчити. І не намагайтеся шукати своєї одежі. Вона у мене добре схована, — сказала Синьоочка й вийшла з кімнати з рецептом у руках.

Розділ дванадцятий

НОВІ ЗНАЙОМІ

Коли Синьоочка вийшла, Незнайко полежав трохи, потім згадав, що йому хотілось подивитися, з чого зроблено ляльку, і вже зібрався встати, але тут за дверима знову пролунали кроки й почувся чийсь шепіт.

— Де він?

— Там.

— Що він робить?

— На ліжку лежить.

— Мертвий?

— Ні, здається, живий.

— Дай поглянути.

— Підожди.

Незнайко зиркнув на двері й помітив, що хтось підглядає в шпарину замка.

— Ну, пусти, жаднюго! Мені теж кортить подивитись, — почувся знову шепіт.

— От і не пущу, коли жаднюгою обзиваєш.

За дверима зчинилася метушня.

— Ти не штовхайся? Не штовхайся! — почулося сердите шипіння. — От штовхни ще раз, я тобі все волосся вирву!

— А я тобі коси вискубу та ще й ногою піддам.

Незнайкові захотілось подивитися, хто там свариться. Вій зіскочив з ліжка й швидко розчинив двері. Двері об щось глухо стукнулись, і Незнайко побачив перед собою двох малючок. Вони одскочили вбік, схопившись за лоби руками, й з острахом дивилися на Незнайка. В однієї малючки на фартушку був вишитий зелений зайчик, а в другої червоненька білочка. Обидві вони, як по команді, закліпали очима, заплакали і, повернувшись, подибали по вузеньких дерев'яних східцях, що були праворуч від дверей.

Пригоди Незнайка і його товаришів - i_058.png

— А-а-а! — голосно ревіла малючка з коротенькими кісками, що стирчали на потилиці в різні боки.

— У-у-у! — вторила їй друга, з великим голубим бантом на самій маківці.

Незнайко почухав потилицю і буркнув собі під ніс:

— От історія! Здається, сильно я їх дверима тріснув.

Боячись, щоб не накоїти ще чогось у чужому домі, Незнайко заліз у ліжко й вирішив подрімати, але в коридорі знову почулися кроки. Двері відчинились, і в кімнату заглянула нова малючка. В неї було волосся кучериками, веселі задерикуваті очка й лукаве личко з гостреньким носиком.

— Малюк! — крикнула вона. — Забіяка!

Пригоди Незнайка і його товаришів - i_059.png

Незнайко аж підскочив на ліжку від несподіванки. Двері вмить зачинилися, почулось, як хтось швидко віддаляється. Незнайко знизав плечима і пробурчав з презирством:

— Чванулька!

Він опустив голову на подушку й навіть почав дрімати, але тут двері знову розчинились, і в кімнату що раз заглянула малючка в кучериках.

— Забіяка! — закричала вона. — Ха-ха-ха!

Двері в одну мить зачинилися. Незнайко зіскочив з ліжка й метнувся у коридор, але там нікого вже не було.

— Гаразд! — пробурчав Незнайко з погрозою.

Він узяв з письмового стола дерев'яну лінійку й сховався за дверима. Чекати довелося недовго. В коридорі знову почулись кроки. Незнайко підняв лінійку. Двері розчинилися. У кімнату ввійшла Синьоочка, і Незнайко згарячу луснув її лінійкою по лобі.

— Ой!

Синьоочка вхопилася рукою за лоба.

— Ви чого б'єтесь лінійкою? — закричала вона. — Тепер у мене на лобі синець вискочить!

— Може, ще й не вискочить, — зніяковів Незнайко, крутячи лінійку в руках.

— Ні, вискочить! Вискочить! Ви знаєте, яка я тендітна? Ви до мене корком доторкніться, і вже буде синець.