Чорна Рада. 1663 - Сорока Юрій В. - Страница 13

• Предыдущая
• 13/21
• Следующая

А тим часом у Москві призначили дату козацької ради, рішення якої нарешті дозволили б царському уряду міцніше стати принаймні в східній частині України, — тієї самої ради, що стала чорною для Гетьманщини. Цією датою стало 17 червня 1663 року. На раді мали бути присутніми представники Московського царства — окольничий князь Д. Великий–Гагін, стольник К. Хлопов, думний дяк І. Фомін і ще кілька десятків менш значних царських урядовців. Порядок під час проведення ради повинні були забезпечувати вісім тисяч царських ратників. З боку козацької старшини мав прибути «гетьман кошовий» Іван Брюховецький, наказний гетьман Яким Сомко й ніжинський полковник Василь Золотаренко. Також на раді мали бути присутніми інші полковники, сотники, декілька тисяч простих козаків, запорожців, міщан і поспільства.

Одразу після прибуття до Ніжина Брюховецький заходився активно листуватися з Москвою. Відомо, що 8 червня він писав цареві: «Згідно з указом вашої найсвітлішої царської величності, добродійника нашого милостивого, прийшов я з військом на раду під Ніжин і стою в Нових Млинах, тому що полковники і чернь просять, щоб я очікував на них». З представниками Московського царства, як це видно з доносу Брюховецького, листовно спілкувався і Василь Золотаренко. Напередодні ради він писав до князя Великого–Гагіна, прохаючи в окольничого дозволу розпочати переслідування черні, що масово прибувала до Ніжина на підтримку Брюховецького. Очевидно, Золотаренко вже тоді зрозумів, чим для нього й Сомка може обернутись загальна рада козацької черні. Як пише Брюховецький далі, Золотаренко «не любить чернь, яка хоче йому в очі говорити і оголошувати його зраду, що він із Сомком дійшов згоди відкластися від царської величності, для чого і міста всі укріпили, і дзвони на гармати перелили».

Чи справді Сомко з Золотаренком готувались у разі обрання гетьманом представника їхньої партії підняти бунт проти Москви, чи це лише провокація Брюховецького, достеменно невідомо. Можемо припустити, що, маючи досвід минулого від Переяславської ради 1654 року часу, коли Україна за будь–якої нагоди й усіма силами намагалась вирватися з кігтів майбутньої імперії, в Москві просто «на воду дули», тож лист Брюховецького викликав там значний резонанс. І цей факт підтвердився згодом жорстокістю розправи над партією Сомка і Золотаренка, яка, безумовно, була санкціонована у Москві. Але про це трохи згодом. Не менш цікавим, аніж сам текст листа Брюховецького до царя, є підпис, поставлений майбутнім гетьманом під доносом. Цей підпис проголошував: «Верный холоп и нижайшая подножка пресветлого престола». Саме так цитує С. Соловйов автограф Брюховецького. Що це, видумка імперського історика чи справжній вияв сутності людини, що волею долі мала стати гетьманом Лівобережної України?

Нарешті раду в Ніжині було скликано. Натовпи козацької черні й поспільства, які прибували сюди з полкових і сотенних міст, наводнили місто, приєднуючись до військового табору московитів і пишних кавалькад козацької старшини. Ударили, за козацьким звичаєм, довбиші у великі військові литаври, затріпотіла на вітру малинова хоругва Війська Запорозького.

Першим слово взяв окольничий князь Великий–Гагін. Він виступив наперед на підвищенні, де стояв в оточенні власної охорони й козацької старшини, й заходився читати царський указ про призначення гетьмана. Відзначмо, що вже сам цей указ був досить брутальним порушенням козацького звичаю, згідно з яким гетьмана обиралося демократично, вільними голосами, а не за монаршим указом нехай союзної, але іноземної держави. Про це порушення на весь голос і заявило козацтво в своїй звичній манері: не дослухавши княжого читання, козаки почали викрикувати імена своїх кандидатів. Одні спершу кричали: «Брюховецький!», інші: «Сомко!», після чого сторони перейшли до більш активних дій. Але козаки все ж спромоглися здивувати представників Олексія Федоровича Романова, звиклих до авторитарної влади, проявами тогочасної козацької демократії. На майдані, де відбувалась рада, розпочалась масштабна бійка, що кожної секунди могла перерости в озброєну битву. Утім, цього не сталося. Запорожці, яких було значно більше і яким допомагала звичка до таких рад, швидко захопили ситуацію у свої руки й почали наступ на підвищення для представників старшини, московських послів і гетьманських клейнодів. Наступ січового лицарства закінчився тим, що бунчук наказного гетьмана Сомка попав під ноги козакам і його зламали, а з наказного оточення гетьмана навіть було вбито кількох козаків. Розуміючи, що ситуація стає для нього критичною, Яким Сомко змушений був шукати порятунку в шатрі царського воєводи, який надійно охоронявся ратниками, готовими будь–якої миті стати до бою з козаками.

Та все ж ужиті заходи безпеки не допомогли уникнути деяких утисків і самому князю Великому–Гагіну. Той самий С. Соловйов повідомляє, що запорожці з партії Брюховецького негайно після втечі Сомка скинули князя з підвищення, на якому той стояв, і почали голосно скандувати ім'я Брюховецького. При цьому вони не давали Великому–Гагіну покинути козацьке коло й вимагали від нього визнання гетьманом саме Брюховецького. Зібравшись на дусі, московський посланець відмовився підтверджувати обрання Брюховецького на посаду гетьмана «за волею царя Олексія Михайловича». За свідченням російських джерел, позначилося те, що перед цим Сомко висловив князю незгоду з рішенням козаків і заявив, що обрання Брюховецького гетьманом є проявом насильства з їхнього боку. Та, дозвольмо собі не погодитися з такою точкою зору. Найпевніше ж, князь Великий–Гагін мав, вагаючись, приймати волю козаків чи ні, якісь приховані мотиви або вказівки з Москви. Тож підтвердити повноваження Брюховецького, принаймні тоді, він відмовився. Натомість, щоб хоч якось розрядити обстановку, князь закликав козаків розпустити раду й призначити нову наступного дня для більш виваженого рішення. Так і було зроблено.

Але другого дня, коли військові литаври вдруге покликали тисячі козацької черні до кола, примусивши напружитись восьмитисячний табір московського війська, симпатії козаків геть відвернулись від наказного гетьмана Якима Сомка. Майже всі колишні прихильники Сомка перейшли на бік Брюховецького й почали вимагати негайно передати гетьманську булаву кошовому отаману запорожців. В обозах Сомка, Золотаренка та їхніх прихильників почалися заворушення, і голота з табору Брюховецького, довершуючи політичну поразку наказного гетьмана, почала грабувати старшинські вози.

Якими ж були причини такої раптової переміни настрою значної частини прихильників партії Сомка й Золотаренка? С. Соловйов, посилаючись на невідомого українського літописця, повідомляє, що до цього призвела непостійність, споконвіку притаманна українцям. Однак дозвольмо собі не погодитись і з таким дещо категоричним твердженням. Звичайно, ту саму сумнозвісну непостійність зовсім відкидати не слід, але варто й звернути увагу на той неймовірний обсяг роботи на ниві інтриг, що її виконав Брюховецький, готуючись до Чорної ради. Тут і загравання з черню, яка була силою, потужнішою за не дуже численний табір козацької старшини, і ставка на підтримку Запорозької Січі. А можливо, й десятки листів до царя Олексія Михайловича, і те саме «верный холоп и нижайшая подножка пресветлого престола»? Чи не ця позиція допомогла Брюховецькому домогтись перемоги на Лівобережжі, де станом на 1663 рік, як ми могли пересвідчитись, емісари Московського царства змогли пустити корені досить глибоко?

Проте факт залишається фактом: булава гетьмана перейшла до Івана Брюховецького, створивши таким чином прецедент на офіційному рівні. Відтепер не було єдиної Гетьманщини з гетьманом Павлом Тетерею на чолі. Відтепер діяли два офіційно обраних гетьмани, а отже, стало дві України — та, що була під владою Москви, і та, яка змогла уникнути васальної залежності від неї, заграючи з владою Речі Посполитої.

Після того, як 18 червня князь Великий–Гагін, вкотре демонструючи, «хто в домі хазяїн», урочисто вручив гетьманську булаву Івану Брюховецькому, у Ніжині почалася справжня вакханалія беззаконня. Підконтрольні новому гетьману запорожці розпочали масові вбивства прихильників Сомка й Золотаренка. На звільнені таким чином посади полкової старшини невідкладно призначалися люди з табору Брюховецького, закріплюючи таким чином успіх і швидко поширюючи свій вплив на регіони, у яких раніше Брюховецький не мав значної підтримки. Старшина і значні козаки з табору прихильників Сомка тепер просто ховалися, рятуючи свої життя. За свідченнями історичних джерел, вони, скинувши багаті кармазинові каптани, вбиралися в простий селянський одяг, кидали майно й тікали світ за очі.

• Предыдущая
• 13/21
• Следующая