Выбери любимый жанр

Фб-86 - Беркеши Андраш - Страница 18


Изменить размер шрифта:

18

Коцка сперся ліктями на стіл і задумався. Картина ще не була ясна. Залишалось багато нез'ясованих моментів.

«Думай спокійно і логічно, — наказував собі. — Були в тебе й складніші справи».

Він підвівся, підійшов до вікна і притиснувся гарячим лобом до шибки. Так ніби проходив біль в очах від недоспаних ночей.

На площі грались діти, неквапливо проходили, притулившись одне до одного, пари закоханих. По тротуару кудись поспішали заклопотані люди.

«Добре було б піти додому, спочити. Вже цілий тиждень майже не заглядав до своїх. Като цілком законно нервує. На чому я спинився? Так, так. З аргументами Челеї можна погодитись. Краснай випадково вплутався в справу». — Старший лейтенант відійшов од вікна й почав повільно ходити по кабінету. Він мимохіть рахував кроки…

«Один, два, три… чотири… п'ять… П'ять кроків. Якби в мене була кімната довжиною п'ять метрів, Като була б рада. В інших уже є добра квартира, а в нас немає… Знову думки блукають не там, де слід, — картав він себе. — Я стомлений, оце б виспатися. Хоч раз. Так. Повернімося до Фреді. Звідки відомо, що це реальна особа? Ми виходимо з донесення агента Б-19. Можна з ним погодитися? Так, можна».

Він підійшов до сейфа, взяв папку. Знайшовши донесення, почав читати.

«Мені вдалося встановити, що керівником однієї з розвідувальних груп, що діють у Будапешті, є якийсь Фреді. Це, певно, кличка. Його заслано у Будапешт після визволення. Бездоганно володіє угорською мовою. І цілком можливо, що за походженням він угорець. Встановлено, що в нього вища освіта. Підтримує зв'язок з дівчиною, яку звуть Єва Шоні».

Коцка перегорнув ще кілька сторінок. В одному з донесень говорилося про те, що Фреді зайнятий виключно військовою розвідкою. Ось у донесенні мовиться, що, крім Єви Шоні, членом шпигунської банди Фреді був Ференц Вільдман. Вільдмана вони знали й раніше. Він повернувся в Угорщину також у 1945 році. Довгі роки жив на Далекому Сході і працював проти німців.

До рук Коцки потрапила записка, яку він знайшов у сорочці Вільдмана. Вона була написана на блідо-зеленому папері. Коцка уважно розглянув літери, послідовність викладу і прийшов до висновку, що Фреді багато пише. Про це свідчили зв'язуючі лінії між окремими літерами, спрощення літер, пропуск надбуквених знаків. Але що мав на увазі Челеї, коли говорив про записку? Ясно, що її автор освічена людина. Він подивився крізь аркуш на світло — може, є водяні знаки. Їх не було. Папір не угорського виробництва, — вирішив Коцка. — На угорському папері такої якості завжди є водяний знак».

Він поклав папку в сейф і взяв капелюх, залишений невідомим у моргу. Біля вікна почав уважно розглядати знахідку в лупу. Капелюх був майже новий, 56-го розміру. Раптом тихо свиснув. Підійшов до столу і пінцетом поклав на аркуш білого паперу чотири волоски. «Русяві, — дивувався він. — Значить, капелюх належить не Фреді. В нього, наскільки я встиг помітити, темнокаштанове, мало не чорне волосся. Брови теж чорні» Старший лейтенант зморщив чоло. Волосся він поклав у конверт. «Потім переглянемо в лабораторії», — вирішив. Одягнувся, замкнув двері кабінету і вийшов на вулицю.

Спокійно, не кваплячись, Коцка попрямував по бульвару Святого Стефана. На вулиці Пожоні назустріч йому мало не біг Іштван. Старший лейтенант на мить зупинився, глянув йому вслід. «Ні, не піду за ним, — вирішив він. — Але що з ним сталося? В нього такий переляканий вигляд!» Він помітив, як хлопець на розі вулиці завернув на бульвар. Коцка пішов далі. Дійшовши до набережної, непомітно оглянувся і попрямував до скверика. Сів на лаву біля маленького кремезного чоловіка, витяг з кишені газету і почав читати.

— Що нового? — спитав Коцка через деякий час сусіду.

— Хлопчина ще там, у неї, — одказав той. — Дівчина теж не виходила. В квартирі горить світло.

Коцка глянув наверх. В одній з квартир третього поверху справді горіло світло, хоч сонце тільки-но сховалось за пасмом гір, що височать над Будою, забарвивши в криваво-червоний колір хмари над обрієм.

Коцка стежив за вікном. У ньому з'явилась постать дівчини. Вона наполовину опустила жалюзі, постояла ще трохи і зникла.

— Вийшла осічка, — озвався Коцка.

Сусіда запитливо глянув на нього.

— Хлопчина вже давно пішов.

— Це неможливо!

— Я тільки що зустрів його по дорозі. Прогавили. Іди у відділ і скажи Рожі, щоб прийшла сюди.

— Вона поруч, у кафе.

— Ще краще. Зайди до неї, — наказав Коцка. — А Шарді передай, що вночі доведеться працювати. Нехай почекає мене.

— Зрозуміло. — Чоловік піднявся і пішов.

Через десять хвилин до лави підійшла вродлива брюнетка і сіла біля старшого лейтенанта. Той прихилився до неї.

— Тепер нам доведеться грати роль закоханих, зрозуміли? — тихо засміявся Коцка.

— Так.

— Коли у вікні третього поверху з'явиться хтось, обніміть мене.

— В такому разі було б краще, якби там ніхто не з'являвся.

В наступну мить дівчина палко обняла Коцку. Той теж обхопив її за стан, а сам обережно глянув у вікно. За фіранкою стояла Єва і якийсь високий чоловік, його обличчя не можна було розгледіти.

— Дужче обніміть мене, — шепнув Коцка. — Здається, ми натрапили на вірний слід.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Іштван не міг заснути. Чужий дім, чуже ліжко, чуже оточення, неспокійні думки, страх — усе це відганяло сон. Юнак лежав навзнак на пружному дивані і крізь вікно дивився у зоряну ніч. Блякле місячне сяйво малювало на стіні дивовижні тіні. Він ліг годину тому, після розмови з Лайошем Паппом. Слова цього сорокарічного чоловіка, колишнього офіцера хортівської авіації, а тепер службовця лісництва, все ще лунали в його вухах.

— Ні, друже, — засміявся Лайош Папп і смачно позіхнув, — цієї ночі вже не варто братися за справу.

— Але для мене дуже важливо втекти негайно, — наполягав Іштван. — Мені щохвилини загрожує арешт.

— Все одно. Завтра день посидите в кімнаті, а я тим часом усе підготую, — казав Папп. — Я не хочу провалитися. Єва ж не попередила, що ви прийдете…

— Вже не було часу, — пояснив Іштван і розчаровано спитав — Значить, ніяк не можна?

— Ні, друже. Повечеряйте і відпочивайте.

Папп вийшов і через деякий час повернувся, несучи хліб, сало, суху ковбасу і салат.

— Закусіть і лягайте спати. На жаль, нічого іншого в мене немає.

Господар приніс з другої кімнати простиню, подушку та ковдру, постелив Іштванові на дивані і рушив до виходу. У дверях ще раз обернувся:

— Вранці подам Єві телеграму, повідомлю, що вирушите лише завтра. На добраніч!

Іштван лежав нерухомо і дивився в примарну, чорну ніч. В голові вихором вертілися думки, одна тривожніша за іншу. Переживання минулих днів далися взнаки.

Можливо, тому в думках він кидався від однієї крайності в іншу. То він був сповнений найкращих сподівань, бо вірив, що за кордоном наче за помахом чарівної палички здійсняться всі його бажання, то знову його душив страх. Потім у пам'яті виринали картини дитинства, з'являлося завжди всміхнене обличчя матері. Він з болем думав про те, що коли б мати не померла, усе б склалося в його житті інакше. В уяві бачив обличчя Майї, потім Естер, поки якимсь дивовижним способом обличчя обох дівчат не злилися в одне. Видіння зникло, змінившись одразу іншим. До нього всміхалася Єва Шоні.

«Так, перейти кордон — найкращий вихід для мене», — міркував Іштван, і його думки знову вертілися навколо майбутнього.

Він глянув на годинника. Була третя година. Незабаром світатиме. Добре було б заснути. Треба відпочити, бо перед ним довга, нелегка дорога. Годі мучити себе думками. Так вийшло. Тут уже нічого не зміниш. Якби він послухав Естер, то сидів би тепер у тюрмі. Естер дуже мила дівчина, хороший друг, але вона ще дитина, не знає життя. Їй легко, вона користується довір'ям, а він… Згодом, коли він повернеться додому відомим лікарем, йому теж довірятимуть. Адже він не назавжди покидає Угорщину.

18
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Беркеши Андраш - Фб-86 Фб-86
Мир литературы