Дунайські ночі - Авдеенко Александр Остапович - Страница 21
- Предыдущая
- 21/61
- Следующая
Генерал Крапс узяв бокал, відпив коньяк і через прозоре скло подивився на Картера.
— Плагіат? Ні! Думки передаються навіть на такій відстані, як Вашінгтон — Мюнхен. Не зрозуміло тільки, хто передавав, а хто приймав — я чи він, перший американець.
Генерал супроводив свій дотеп веселим сміхом.
Картер поважливо слухав шефа, з обожуванням вдивлявся в нього і напружено думав: «Чому він до мене такий добрий?»
Крапс суворо перевіряв і контролював працівників свого відділу. Проте суворість не заважала йому бути щедрим на похвалу і ласку. Кожного, хто відзначався, генерал вважав за потрібне похвалити. Нехай пишається тим, що зробив. Гордий працює ретельніше.
Розмовляючи з Картером, Крапс не шкодував дорогого часу і не боявся довірити йому деякі важливі секрети. Довір'я в майбутньому окупається з лихвою.
— У хороший час повернулися ви, Раф. Ми — на коні. Почалася наша епоха. Вислухайте, що я вам скажу, й одразу забудьте!.. Протягом кількох років ми створювали навколо Радянського Союзу і країн його блоку кільце розвідувальних радіолокаційних станцій — у Гренландії, Шотландії, на Алясці, в Ірані, Туреччині, Норвегії, Пакистані. Потрудилися добре. Тепер замало і цього. Обстановка зажадала від нас активнішої розвідки, розвідки, так би мовити, в глибину і висоту. І ми створили такі умови. За нашим замовленням фірма «Локхід» побудувала і вже випробовує спеціальний розвідувальний літак, недоступний ні зенітній артилерії, ні винищувачам. Він здатний без посадки, не боячись, що його можуть збити, перелетіти СРСР од берегів Чорного моря до берегів Льодовитого океану на висоті двадцять тисяч метрів і зафіксувати чутливою апаратурою об'єкти, що нас цікавлять.
— Неймовірно! — вигукнув Картер.
— Так, ми вже завоювали небо над Радами, зробили його відкритим. Зробимо відкритою для нашої розвідки і землю, якщо піднесемо її до рівня локхідівського літака. Але зараз ми поки що повзаємо. Це теж факт, мій друже. Саме про це я хочу докладно поговорити з вами. Власне, заради цього я й запросив вас. Так! У нашому розпорядженні сто мільйонів доларів, тисячі й тисячі переміщених осіб, нас відкрито підтримує вся офіціальна Америка, на нашому боці вільний світ, і все-таки ми повзаємо. Поразка за поразкою. У Закарпатській Русі. В Мінську, Таганрозі, Владивостоці. В Москві. Провалюються не лише новачки. Доводиться класти хрест навіть на досвідчених, на найнадійніших агентів. У чому ж справа? Ви привезли мені відповідь на всі ці запитання?
— Так, сер. Ви зачепили те, про що я довго думав. Дозвольте викласти свою точку зору на цю проблему в письмовій формі. Це буде чимала книга.
— Чудово! А тепер хоча б у двох словах — хто винен у наших провалах?
— Сер, у двох словах на таке запитання не відповіси. Але спробую. На власному досвіді, на власній шкурі я переконався, що працювати в Росії нашому брату надзвичайно важко. Ти чудово підготовлений, забезпечений залізною логікою: маєш справжні документи, справжню біографію, справжніх родичів, справжнє минуле і все-таки рано чи пізно провалюєшся з тріском.
Генерал Крапс уперше за весь час розмови з Картером проявив нетерпіння, він глянув на годинника і нахмурився. Та Картер так розпалився, що не зрозумів натяку, а може, не захотів його зрозуміти.
— На трьох китах споруджено будівлю нашої розвідки в Росії — на підкупі, на використанні морально-нестійких елементів, на ненависті певної частини населення до Рад. Але ці кити дохлі, давно протухли. Далеко на них не поїдемо, сер! Треба перебудовуватися. Шукати нові прийоми.
— Все це, звичайно, в якійсь мірі правильно, — похмуро визнав Крапс. — Але… не ми ж створили цих китів. Французи, англійці, японці експлуатують їх багато років. Древні теж не гребували їхніми послугами.
— Сер, тепер інший час, інший противник, інша земля, інші люди її населяють!..
Генерал посміхнувся:
— Раф, мені подобається, що ви незадоволені собою. На вас дуже і дуже благотворно подіяв провал.
— Ви жартуєте, сер, а я… я готовий битися головою об землю від сорому й болю.
— Марна трата енергії. Все гаразд. Пропоную вам цікаву роботу.
«От і кінець передмові. Поставлено останню крапку. Зараз почнеться ділова розмова, — Картер з полегкістю, не видаючи себе, зітхнув. — Куди пошле? Схоже на те, що не скривдить».
— Давайте поміркуємо, Раф, чим ви повинні зайнятись у нашому відділі.
— Сер, цю проблему можна вирішити миттю. Готовий виконати будь-який наказ.
— Призначаємо вас старшим інспектором таборів для переміщених осіб і водночас експертом шкіл, де виховують «людей закону Лоджа».
— Згоден!
— А ви уявляєте, що воно таке?
— Не зовсім, але дещо знаю.
— Ваші уявлення, мій друже, напевне застаріли. Після знаменного засідання Національної ради безпеки ми перевели підготовку «людей закону Лоджа» на великий потік. Одночасно в усіх кінцях світу, скрізь, де є наші бази, в десятках шкіл, ми готуємо ударні загони, здатні почати за нашим сигналом руйнувати і підпалювати в країнах радянського блоку мости, заводи, склади, чинити терористичні акти, знищувати важливі об'єкти, поширювати корисні для нас чутки і наводити панічний жах на противника, викрадати необхідних нам людей та багато іншого.
Генерал Крапс докладно розповів, що і як робитимуть «люди закону Лоджа».
Закінчуючи бесіду, «Бізон» сказав:
— Дорогий Раф! Ви — багач. Не скупіться, роздавайте свій російський досвід молодим розвідникам. Навчайте їх! Це чудово, що ви своїми очима бачили Росію. «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути».
— О сер, важко мені.
— Все важке позаду, Раф. — І генерал знову по-батьківськи поплескав Картера по щоці. — Дійте, мій друже! Виховуйте в школах молодців, які будуть із смертю на «ти». Нам не потрібні нікчеми, такі, як наш співвітчизник, який націлив атомну бомбу на Хіросіму і, повернувшись на аеродром, збожеволів. Нам потрібні «камікадзе», «священний вітер». Пригадайте, як дісталося нашому морському флоту від цих «камікадзе». Звичайні японці сідали у винищувачі, злітали в небо, кидали на землю шасі і, прямуючи на американські авіаносці, лінкори, крейсери, обрушувалися на них разом з торпедами і тягнули їх за собою з тисячами матросів на дно океану. Будь ласка, от вам чудовий приклад! «Священним вітром» кожен розвідник, звичайно, не стане, але нехай буде ним кожен третій, четвертий. Дійте, Раф, і вам забезпечена моя підтримка! Ще одна порада. Невтомно думайте над тим, як оживити трьох «дохлих китів». Думайте! Але, прошу вас, не нехтуйте і четвертим. Так, є й четвертий. І не дохлий. Живий. Повний сили. Зубастий. Ви чомусь забули про нього. Давайте розглянемо його з усіх боків, і ви переконаєтеся, що він повезе нас дуже швидко і далеко… Сі-Ай-Ей — молода розвідка. Ми зовсім недавно вийшли на світову арену. В цьому наша відносна слабкість і наші величезні переваги. Слабкість в наших необстріляних кадрах. Але зате нас не пригнічують дурні традиції. Ми будуємо свою організацію на новому місці, на новому фундаменті, з нового матеріалу. В нашому розпорядженні все найкраще, що було в таких майстрів, як Фуше, Лоуренс, Канаріс. У нас є й те, чого в них не було. Наприклад, переміщені особи.
— Згоден, сер. Я вас розумію.
Крапс не був упевнений, що його зрозуміли до кінця, і хотів висловитися гранично ясно.
— Ми поглинули розвідувальні організації Німеччини, Японії і багатьох інших країн. Ми одержали у спадщину велетенську картотеку і розвідувальну мережу колишньої німецької і японської агентури. Всі розвідники вільного світу співробітничають з нами. А відомство генерала Гелена перетворилося на філію Сі-Ай-Ей.
— Все це так, але… кількість не відповідає якості. Простіше кажучи, ми не досить сміливо і масштабно застосовуємо німецький, японський, італійський досвід таємних операцій.
— Правильно! — підхопив Крапс. — Саме так! Не масштабно. І не рішуче. У цьому головна причина деяких наших провалів.
Картер обережно, м'яко заперечив:
— Сер, одна з головних.
- Предыдущая
- 21/61
- Следующая
