Дунайські ночі - Авдеенко Александр Остапович - Страница 2
- Предыдущая
- 2/61
- Следующая
Багато років прослуживши на варті державної безпеки, Шатров не став самовпевненим, не вважав себе всемогутнім володарем універсального ключа, здатного розкрити всі таємні схованки ворога. Добрий сапер на фронті щодня має справу з вибухівкою, мінує і розміновує, розгадує сюрпризи ворога, але ніколи не забуває, що не має права помилятися. Праця Шатрова ще складніша і відповідальніша. Патріоти ризикують життям, коли це потрібно. Але ніхто, ніде й ніколи не має права ризикувати державною безпекою. Діяти завжди треба безпомилково, завжди на певність, знаходячи все нові й нові способи, влучати в ціль! Запобігати! Вгадувати! Ставити на шляху ворога нездоланні перепони.
На другий день вранці Картер, рум'яний від щойно прийнятої ванни, у свіжій сорочці і світлому легкому піджаці, спустився з другого поверху і, привітно розкланюючись з обслуговуючим персоналом готелю і ресторану, зайняв своє місце біля вікна.
Офіціант приніс сніданок: холодну шинку, яйця, підсмажені скибочки хліба, вершки. Багатозначно поглядаючи на накрохмалену серветку, він промовив звичайну фразу:
— Смачного!
Картер подякував і витягнув з-під серветки маленький, акуратно загорнутий пакуночок.
Гонтар ще не встиг відійти від столика американця, як невідомо звідки з'явилися люди з суворими обличчями, але бездоганно ввічливі.
Картер був настільки приголомшений і збентежений, що навіть не поворухнувся, не спробував кинути під стіл секретні документи. Блідий до синяви, з розширеними зіницями, наче п'яний од наркотиків, американець мовчки посміхався.
Дипломатія, що поробиш!
Посміхався і з ніжною вдячністю тряс усім руки, коли відповідно оформляли документи, як його спіймали на гарячому. Посміхався і тряс усім руки, коли оголосили, що його діяльність несумісна із статусом акредитованого дипломата, і Міністерство закордонних справ СРСР запропонувало йому залишити межі Радянського Союзу.
«Рукотрясіння» — так потім назвав Гойда цю процедуру. Шатров засміявся і сказав:
— Саме так назвемо операцію. Ру-ко-тря-сіння! Нехай у такому вигляді й гуляє по наших паперах. Не знаю, вдало це чи невдало, але за свіжість ручуся.
Офіціант готелю «Верховина» в момент арешту роздушив ампулу з ціанистим калієм, довівши цим свою відданість Сі-Ай-Ей і перешкодив слідству викрити тих, хто передав йому секретні документи.
Смерть Гонтаря трохи підбадьорила містера Картера, пригніченого провалом, його викрили на тому, що він з шпигунською метою фотографував військові об'єкти (це довели вилученою плівкою), що зустрічався із своїм агентом, дав йому дві тисячі доларів і одержав від нього під час другої зустрічі шпигунські відомості. Про побачення у Львові на Академічній з доцентом Качалаєм не згадали. Вважав за краще промовчати про неї і Картер, гадаючи, мабуть, що вона не була зафіксована.
Доцент Качалай, повернувшись до Одеси, тяжко захворів.
Телеграма до запитання на ім'я громадянина Букви лежала на поштамті.
В Ужгороді, згідно з довідкою адресного стола, мешкало кілька чоловік, на прізвище Буква.
Гойда під різними приводами познайомився з цими людьми і зрозумів, що вони не питатимуть телеграми. До віконця № 5, до дівчини з солом'яною чолкою, підійде хтось інший. А може, не підійде й зовсім після того, що сталося в ресторані готелю «Верховина». Так чи інакше, треба стерегти телеграму, цю, можливо, основну ниточку, за допомогою якої можна буде розкрити важливу таємницю містера Картера.
Два дні марно чергував Гойда на поштамті. На третій примчав до Шатрова.
— Прийшла Буква! — вигукнув він, сяючи чорними очима. — Прийшла. Обережненько, навшпиньках, на самих мізинчиках-нігтиках, а все-таки придибала. Як же, їдуть Іван та Петро!
Василь, як і багато його ровесників, що живуть у Закарпатті, на цьому людному перехресті Східної і Центральної Європи, добре знав чеську, румунську, угорську і німецьку мови. Від далеких, овіяних піснями і легендами днів війни лишилося немало добрих слідів у натурі Василя Антоновича Гойди. Не на обличчі вони, не в одязі. В душі, в роботі, в його стосунках з людьми, в манері розмовляти. І в очах.
Капітан Гойда… Чекіст нової формації часів суворого дотримання соціалістичної законності. В тринадцять років був неписьменний. Тепер має вищу освіту, досконало володіє п'ятьма мовами. І поруч з ним, і навколо, у кожному відділі, в усіх управліннях працюють такі ж, як він, вихованці університетів: фізики, математики, історики, філософи, педагоги, мобілізовані партією охороняти державу, її таємниці, працю і спокій громадян. Нове покоління чекістів.
— Ну, Васильку, — спитав Шатров, — з якої літери починається твоя Буква? Розповідай!
Шатров не міг звикнути, та й не намагався, називати Гойду товаришем або капітаном. Людині незабаром тридцять, а він все ще Василько. Нічого, стерпить! От коли рум'яне обличчя пооруть гіркі зморшки і час посіче кучері, тоді можна й Василем Антоновичем величати.
— Сьогодні на поштамті, — розповідав Гойда, — Кашуба послав в Одеський інститут виноградарства і садівництва чимось заражену горстку виноградних лоз. Просив терміново дослідити, повідомити…
— А звідки ти про це знаєш? — перебив Шатров.
— Прохопився Кашуба, зайшов у конфлікт з поштовим працівником! Довелося йому підкоритися правилам, розкрити рекомендовану бандероль, вийняти листа. «Не можна так, громадянине! Наклейте на конверт марку і опустіть у скриньку». — «Але ж, панночко, не зрозуміють вони там, в інституті, що це за лози. Треба, рідненька, посилати як є! З листом, з поясненням. Ти вже, голубко, зваж». Не зважила… Відправив бандероль і листа, заховав квитанції і попрямував до віконця № 5, де видавали кореспонденцію до запитання. Я вже зрадів: він, Буква!..
Але Кашуба раптом озирнувся, наче хтось штовхнув його в спину, звертаючись до дівчини, спитав: «Чи можна передплатити журнал «Бджільництво»?» — «Далі, в шостому передплачують». Передплатив і пішов.
— Все?.. — спитав Шатров. — Хто він такий?
— Працює садівником у жіночому монастирі. Приїхав до Явора недавно, з берегів Дунаю. Там, на Дунаї, в Ангорі, теж по виноградарству в ігумені Філадельфії служив. Ви, здається, чимось незадоволені?
— А ти, здається, всім задоволений, ладен кричати «ура»?
— До «ура» як до неба, але… я твердо певен, що натрапив на слід.
— Малувато підстав для такої певності. Ти, звичайно, не згоден, заперечуватимеш?
— Так!.. Доцент Качалай працює в Інституті виноградарства і садівництва. Туди ж, в Одесу, летить рекомендована бандероль із Закарпаття і саме після того, як в Ужгороді провалився містер Картер. Це шифрований сигнал. Ви не згодні, Микито Самійловичу?
— Спробуй не погодитися з тобою… Який сигнал? Про що?
Гойда подумав і, не переводячи подиху, ніби читаючи, промовив:
— Американець до Ужгорода прибув щасливо. Не турбуйтеся. Все гаразд, його появу у вікні ресторану «Верховина» сприймаю як наказ діяти. З глибокого підпілля виводжу на лінію вогню всі свої сили. Негайно робіть те саме.
Шатров засміявся.
— Не забувай, Васильку, пораду Сірого: «Хто насилує обставини, того обставини насилують теж». Зрештою, чого тільки не буває. Давай, фантазуй, не бійся. Не забувай, що ми живемо у вік атомної енергії і кібернетики. Неймовірне може виявитися цілком реальним, вірогідним… Маю до вас запитання, товаришу капітан. Кашуба читає газети? Як він сприйме замітку про видворення з Радянського Союзу містера Картера?
— Злякається, залізе у монастирську нору з головою, наглухо закриється і чекатиме… з моря погоди. І дочекається. Не дозволять йому в такий час довго сидіти без діла.
— А на що він здатний?
— Не знаю. Треба ближче до нього придивитися.
— Що ти робитимеш? Як потрапиш у монастир. Монашкою обернешся?
— Можливо й так.
Обидва засміялися — вони добре розуміли сказане і недоказане.
Дуже часто, залишаючись удвох, Шатров і Гойда легко, невимушено сміялися один з одного, обмірковували серйозні справи. Особливо тоді, коли стояли біля початку операції, коли треба було думати й думати, визначати напрямок пошуків, перебирати різні варіанти можливих і неможливих дій противника, орієнтуватися по непомітних у темряві вішках.
- Предыдущая
- 2/61
- Следующая
