Людина-амфібія - Беляев Александр Романович - Страница 37
- Предыдущая
- 37/39
- Следующая
— Мої вчені друзі, — посміхаючись промовив Сальватор, — здається, вже добилися того, щоб мене як божевільного перевели в санаторій.
— Тюремний санаторій — та сама тюрма, — заперечив наглядач, — навіть гірше: замість злодіїв вас оточуватимуть божевільні. Сальватор серед божевільних! Ні, ні, цього не повинно бути!
Притишуючи голос до шепоту, наглядач говорив далі:
— Я все обміркував. Я недаремно вирядив родину в гори. Я влаштую вам втечу і сам втечу. Злидні загнали мене сюди, але я ненавиджу цю роботу. Мене не знайдуть, а ви… ви виїдете з цієї проклятої країни, де верховодять попи й гендлярі. І ось що я хотів ще сказати, — промовив він, трохи повагавшись. — Я виказую службову таємницю, державну таємницю…
— Можете не виказувати її, — перебив Сальватор.
— Так, але… я сам не можу… насамперед не можу виконати жахливий наказ, який я дістав. Сумління все життя мучило б мене. А якщо я викажу цю таємницю, сумління не буде мучити мене. Ви так багато зробили для мене, а вони… Я нічим не зобов’язаний начальству, яке до того ж штовхає мене на злочин.
— Навіть? — коротко спитав Сальватор.
— Атож. Я дізнався, що Іхтіандра не віддадуть ні Бальтазарові, ні опікунові Зуріті, хоч Зуріта вже має папірця. Але й Зуріта, хоч дав щедрі хабарі, не одержить його, тому що… Іхтіандра надумали вбити.
Сальватор зробив легкий рух.
— Он як? Розповідай далі!
— Так, убити Іхтіандра — на цьому найбільше наполягав єпископ, хоча він жодного разу не промовив слова “вбити”. Мені дали отруту, здається ціаністого калію. Сьогодні вночі я повинен підмішати отруту до води в баку Іхтіандра. Тюремного лікаря підкуплено. Він установить, що Іхтіандра погубила операція, яку ви зробили і яка перетворила його на амфібію. Якщо я не виконаю наказу, зі мною розправляться дуже жорстоко. А в мене ж сім’я… Я цілком в їхніх руках. У мене в минулому злочин… невеликий… майже випадковий… Я однаково вирішив тікати і все вже підготував до втечі. Однак я не можу, не хочу вбивати Іхтіандра. Врятувати обох — вас і Іхтіандра — в такий короткий строк важко, майже неможливо. Але врятувати вас одного я можу. Я все обміркував. Мені шкода Іхтіандра, та ваше життя потрібніше. Ви зможете створити своїм мистецтвом другого Іхтіандра, але ніхто в світі не створить другого такого Сальватора.
Сальватор підійшов до наглядача, потиснув йому руку і сказав:
— Дякую вам, однак для себе не можу прийняти цієї жертви. Вас можуть піймати і будуть судити.
— Ніякої жертви! Я все обміркував.
— Почекайте. Я не можу прийняти для себе цієї жертви. Та якщо ви врятуєте Іхтіандра, ви зробите для мене більше, ніж коли б звільнили мене. Я здоровий, сильний і всюди знайду друзів, які допоможуть мені вирватися на волю. А Іхтіандра треба звільнити негайно.
— Я приймаю це як ваш наказ, — сказав наглядач.
Коли він вийшов, Сальватор усміхнувся і промовив:
— Так краще. Нехай же яблуко розбрату не дістанеться нікому.
Сальватор пройшовся по кімнаті, тихо прошепотів: “Бідний хлопчик!” — підійшов до столу, щось написав, потім підійшов до дверей і постукав.
— Покличте до мене наглядача тюрми.
Коли наглядач прийшов, Сальватор сказав йому:
— Ще одне прохання. Чи не можете ви влаштувати мені побачення з Іхтіандром — останнє побачення?
— Це дуже легко! З начальства нікого немає, вся тюрма у нашому розпорядженні.
— Чудово. І ще одне прохання.
— Весь до ваших послуг.
— Звільнивши Іхтіандра, ви зробите для мене дуже багато.
— Але ви, професоре, зробили мені таку послугу…
— Припустімо, що ми квити, — перебив його Сальватор. — Проте я можу і хочу допомогти вашій сім’ї. Ось записка. Тут тільки адреса і одна літера: “С” — Сальватор. Зверніться за адресою. Це вірна людина. Якщо вам треба буде тимчасово переховатись, буде потреба в грошах…
— Але…
— Ніяких “але”. Ведіть мене швидше до Іхтіандра.
Іхтіандр здивувався, коли в камері з’явився Сальватор. Іхтіандр ніколи не бачив його таким сумним і ніжним, як цього разу.
— Іхтіандре, сину мій, — мовив Сальватор. — Нам доведеться розлучитися з тобою скоріше, ніж я гадав, і, можливо, надовго. Твоя доля непокоїла мене. Тебе оточують тисячі небезпек… Якщо ти залишишся тут, то можеш загинути, в кращому випадку — опинитися в попоні у Зуріти чи іншого такого самого хижака.
— А ти, батьку?
— Суд, звичайно, засудить мене і запроторить у тюрму, де мені доведеться просидіти, напевне, років зо два, а може, й більше. Цей час, поки я сидітиму у тюрмі, ти повинен перебути в безпечному місці і якнайдалі звідси. Таке місце є, але воно дуже далеко звідси, по той бік Південної Америки, на захід від неї, у великому океані, на одному з островів Туамоту, або інакше Низинних островів. Дістатись туди тобі буде нелегко, та всі небезпеки подорожі не можна порівняти з тим, які чекають на тебе тут, дома, у затоці Ла-Плата. Легше дістатись і знайти ті острови, ніж уникнути тут тенет та пасток підступного ворога.
Який шлях тобі накреслити? Ти можеш прямувати туди, на захід, обігнувши Південну Америку з півночі чи з півдня. Обидва шляхи мають свої переваги й вади. Північний шлях трохи довший. Крім того, обравши цей шлях, тобі довелося б плисти з Атлантичного в Тихий океан через Панамський канал, а це небезпечно: тебе можуть піймати, особливо на шлюзах, або ж — в разі найменшої твоєї необережності — тебе може розчавити корабель. Канал не дуже широкий і не глибокий: найбільша ширина — дев’яносто один метр, глибина — дванадцять з половиною метрів. Найновіші океанські пароплави, що глибоко сидять у воді, мало не торкаються дна своїм кілем.
Зате ти весь час плив би в теплих водах. До того ж від Панамського каналу йдуть на захід три великих океанських шляхи: два — до Нової Зеландії, один — до островів Фіджі і далі. Обравши середній шлях і стежачи за пароплавами, а може, й причепившись до якогось із них, ти дістався б майже до місця. В усякому разі обидва шляхи до Нової Зеландії захоплюють зону архіпелагу Туамоту. Тобі довелося б тільки піднятись трохи на північ.
Шлях через південний край ближчий, але зате там тобі доведеться плисти в холодних південних водах, біля межі плавучої криги, особливо якщо ти обігнеш мис Горн на Вогняній Землі — найбільш південний край Південної Америки. А Магелланова протока дуже бурхлива. Для тебе вона, звичайно, не така небезпечна, як для кораблів та пароплавів, проте все-таки небезпечна. Для вітрильних кораблів вона була справжнім кладовищем. На сході вона широка, на заході — вузька і всіяна скелями, острівцями. Надзвичайно сильні західні вітри женуть воду на схід, — отже, тобі назустріч. У цьому виру ти можеш розбитися навіть під водою.
Тому я раджу тобі краще подовжити шлях і обігнути мис Горн, ніж плисти через Магелланову протоку. Вода океану холоднішає поступово, і сподіваюсь, що ти з часом звикнеш до неї і лишишся здоровим. Про запаси їжі тобі нічого турбуватися — вона завжди під руками, так само, як і вода. Ти з дитинства звик пити морську воду без будь-якої шкоди для здоров’я.
Відшукати шлях від мису Горн до островів Туамоту тобі буде трохи важче, ніж від Панамського каналу. Від мису Горн на північ немає широких океанських шляхів з великим пароплавним рухом. Я вкажу тобі точно довготу й широту; ти визначиш їх за допомогою спеціальних інструментів, зроблених для тебе на моє замовлення. Але ці інструменти трохи завантажать тебе і зв’яжуть свободу руху…
— Я візьму з собою Лідінга. Він нестиме на собі вантаж. Хіба я можу розлучитися з Лідінгом? Він, напевне, й так знудьгувався за мною.
— Невідомо, хто за ким більше, — знову усміхнувся Сальватор. — Отже, Лідінг. Чудово. До островів Туамоту ти добудешся. Тобі лишатиметься знайти відлюдний кораловий острів. Ось прикмета: на ньому височить щогла, а на щоглі на зразок флюгера — велика риба. Неважко запам’ятати. Можливо, ти згаєш на розшуки цього острова місяць, і два, і три — не біда: вода там тепла, устриць досить.
Сальватор привчив Іхтіандра. терпляче слухати, не перебиваючи, та коли Сальватор дійшов до цього місця своїх пояснень, Іхтіандр не втримався:
- Предыдущая
- 37/39
- Следующая
