Выбери любимый жанр

Сяйво - Кінг Стівен - Страница 3


Изменить размер шрифта:

3

Джек відчув, як його рот повільно розтягує напружена усмішка — цілковита протилежність тій рекламній, на всі сяючі зуби.

— Ось у чім річ? Мене дивує, що Ел вам не сказав. Я кинув.

— Авжеж, містер Шоклі сказав мені, що ви більше не п’єте. Також він розповів мені про вашу останню роботу… останній ваш, так би мовити, відповідальний пост, так? Ви викладали мову в одній приватній школі у Вермонті. Ви дали волю своєму норову. Не вважаю за потрібне наразі входити в деталі. Але все-таки випадок з Ґрейді вважаю достатньо промовистим і саме тому я торкнувся питання вашої… гм, вашої передісторії в цій співбесіді. На зиму тисяча дев’ятсот сімдесятого — тисяча дев’ятсот сімдесят першого року, після того як ми відновили «Оверлук», але ще до нашого першого сезону, я найняв цього… цього нещасного на ім’я Делберт Ґрейді. Він перебрався до помешкання, у якому оселитися й ви з дружиною і сином. У нього була дружина і дві доньки. Я мав сумніви, головним чином через суворість зимового сезону та той факт, що родина Ґрейді на п’ять чи шість місяців залишатиметься відрізаною від зовнішнього світу.

— Але ж це не зовсім так, правда? Тут є телефони, а також, можливо, й рація громадської частоти[10]. Та й Національний парк «Скелясті гори»[11] звідси — гелікоптером долетіти, а там, з їхньою величезною територією, мусять тримати бодай один, а то й пару коптерів.

— Щодо цього не знаю й знати не можу, — сказав Уллман. — А приймально-передавальна радіостанція в готелі є, її покаже вам містер Ватсон — разом зі списком правильних частот, на яких потрібно виходити в ефір, якщо ви потребуватимете допомоги. Телефонні лінії між нами й Сайдвіндером усе ще надземні, отже, майже кожної зими вони десь обриваються і так можуть лежати тижні зо три, а то й півтора місяця. Також у реманентному складі стоїть снігохід.

— Тоді це місце насправді не таке вже й відрізане.

Містер Уллман набрав страдницького виразу.

— Припустімо, ваш син або дружина спіткнуться на сходах і він або вона отримають тріщину черепа. Як ви тоді вважатимете, містере Торренс, відрізане це місце чи ні?

Джек второпав сенс. Снігохід, якщо мчати на повній швидкості, може довезти тебе до Сайдвіндера за півтори години… можливо. А гелікоптер Рятувальної служби нацпарку зможе дістатися сюди години за три… це за оптимальних погодних умов. У хуртовину той навіть злетіти не зможе і на снігоході ти не зможеш мчати на повній швидкості, навіть якщо наважишся везти ним серйозно поранену людину при надвірній температурі двадцять п’ять… а то й сорок п’ять градусів нижче нуля, якщо врахувати фактор охолодження вітром[12].

— Стосовно Ґрейді, — сказав Уллман, — я міркував так само, як, мабуть, містер Шоклі стосовно вас. Самотність сама по собі може бути руйнівною. Краще, якщо чоловік має поряд свою родину. Якщо трапиться проблема, гадав я, є високі шанси на те, що це буде щось не таке термінове, як тріщина черепа чи нещасний випадок з якимсь електроінструментом чи якогось роду напад. Важка форма грипу, пневмонія, зламана рука чи навіть апендицит. Будь-що з такого залишає достатньо часу. Я підозрюю, те, що трапилося, трапилося через надмірну кількість дешевого віскі, яким Ґрейді, потай від мене, добряче запасся, а також через той дивний стан, що його старі люди називають «кабінною лихоманкою». Вам знайомий цей термін?

Уллман спромігся на поблажливу усмішечку, готовий вдатися до пояснень, щойно Джек признається у своїй необізнаності, тож Джек радо не забарився з рішучою відповіддю.

— Це сленговий вираз, що означає клаустрофобічну реакцію, яка може трапитися, коли люди замкнені десь разом довгий період часу. Зовні почуття клаустрофобії проявляється як відраза до людей, з якими ти перебуваєш у замкненому просторі. У крайніх випадках це може спричинити галюцинації чи насильство… можуть призвести до вбивства такі дрібниці, як підгоріле м’ясо або суперечка, чия черга мити посуд.

Уллман виглядав доволі збентеженим, від чого в Джека покращився настрій. Він вирішив натиснути ще, але подумки пообіцяв Венді, що залишатиметься спокійним.

— Я гадаю, саме з цим ви помилилися. Він заподіяв їм шкоду?

— Він їх повбивав, містере Торренс, а потім убив і себе. Дівчаток їхніх він замордував сокирою, дружину застрелив із рушниці, і себе також. У нього була зламана нога. Напевне був такий п’яний, що впав зі сходів.

Уллман розвів руками, дивлячись на Джека з моралізаторською благосністю.

— Він мав повну середню освіту?

— Фактично, не мав, — відповів Уллман дещо силувано. — Я гадав, ну, скажімо так, що особа з менш розвиненою уявою буде менш чутливою до суворих умов, до самотності…

— У цьому й полягала ваша помилка, — сказав Джек. — Простакуватий чоловік більш схильний до кабінної лихоманки, так само як він є більш схильним до того, щоби стрельнути в когось за грою в карти або утнути спонтанне пограбування. Він нудиться. Коли засипає снігом, йому нема чого робити, хіба дивитися телевізор або розкладати пасьянс, шахруючи, коли не може отримати всі тузи. Нема чого робити, окрім як прискіпуватися до дружини, гарикати на дітей та пити. Стає важко заснути, бо нічого не чути. Тому, щоб заснути, він напивається і прокидається похмільним. Він стає дратівливим. А там, можливо, й телефон виходить з ладу, і телевізійну антену валить вітром, і нема чого робити, окрім як думати та шахраювати в пасьянсі, і ставати дедалі дратівливішим і дратівливішим. І врешті… бум, бум, бум.

— Тоді як більш освічена людина, така, як ви?..

— Ми з дружиною обоє любимо читати. Я маю п’єсу, над якою працюю, як вам, можливо, казав про це Ел Шоклі. Денні має свої пазли, книжки-розмальовки, власний детекторний приймач[13]. Я планую вчити його читати, а також навчу ходити в снігоступах. Венді теж радо цього навчатиметься. О так, гадаю, ми матимемо достатньо занять і не почнемо чубитися, якщо телевізор ґиґне. — Він зробив паузу. — І Ел казав правду, коли розповідав вам, що я більше не п’ю. Колись я це робив, і то було серйозно. Але за останні чотирнадцять місяців я не випив навіть склянки пива. Я не збираюся привозити сюди якогось алкоголю й не думаю, щоби була якась можливість його дістати після того, як засніжить.

— Щодо цього ви маєте цілковиту рацію, — сказав Уллман. — Але щойно ви втрьох опинитеся тут, потенційні проблеми помножаться. Я вже казав про це містерові Шоклі, і він мені сказав, що бере відповідальність на себе. Тепер я розказав усе вам і вочевидь ви також готові прийняти відповідальність…

— Готовий.

— От і добре. Я з цим погоджуюся, оскільки вибір маю небагатий. Проте все одно мені краще підійшов би якийсь неодружений студент в академвідпустці. Ну, можливо, й ви впораєтеся. Тепер я спрямую вас до містера Ватсона, він проведе вас підвалом і покаже нашу територію. Якщо ви не маєте ще якихось запитань?..

— Ні. Нема жодних.

Уллман підвівся.

— Сподіваюся, без образ, містере Торренс? Нічого особистого не було в тому, що я вам тут казав. Я лише хочу, щоб з «Оверлуком» усе було якнайкраще. Це прекрасний готель. Я хочу, щоби він таким і залишався.

— Ні, жодних образ, — Джек укотре сяйнув рекламною посмішкою, але порадів, що Уллман не запропонував потиснути йому руку. Образа була. Жорстока й багатообразна.

Розділ другий Боулдер

Вона визирнула з кухонного вікна і побачила, що він просто сидить собі на бровці, не граючись ні своїми ваговозиками, ні навіть бальсовим планером, яким він так був втішався весь тиждень, відтоді як Джек приніс той додому. Він просто сидить там і виглядає їхній благенький уже «фольксваген», ліктями впершись собі в стегна, підперши долонями підборіддя, п’ятирічний хлопчик чекає тата.

Раптом Венді стало зле, майже хоч плач.

Вона повісила рушник для посуду на бильце поряд з раковиною і рушила вниз, застібаючи два верхні ґудзики халата. Джек і його гордість! «Та ні, Еле, ніякої протекції мені не потрібно. У мене поки що все гаразд». Подовбані стіни на сходах було помальовано різнокольоровою крейдою, хімічними олівцями і фарбою з аерозольних балончиків. Сходи були крутими й кришилися. Вся ця будівля тхнула віковою кислятиною, та хіба це місце для Денні після того невеличкого цегляного будиночка в Стовінгтоні? Пара на третьому поверсі, над ними, була неодруженою, але її це не бентежило, тоді як їхні злосливі сварки — навпаки. Вони лякали її. Хлопця згори звали Томом; коли закривалися бари й пара поверталася додому, от тоді розпочиналися серйозні скандали — інші дні тижня порівняно з цим здавалися тренувальними вправами. П’ятничні нічні бої — так називав їх Джек, але це було не смішно. Тамтешня жінка — її ім’я було Ілейн — врешті-решт заливалася плачем і тільки повторювала: «Не треба, Томе. Прошу, не треба. Прошу, не треба». А той на неї кричав. Одного разу це навіть розбудило Денні, а Денні ж спить як убитий. Наступного ранку Джек перестрів Тома на виході і мав з ним довгеньку розмову на вулиці. Том почав було пінитися, та Джек ще щось сказав йому стиха, Венді не дочула, і Том лише похмуро похитав головою і пішов собі геть. Це трапилося тиждень тому, і на кілька днів справи покращилися, але з цього вікенду все повернулося до нормального — даруйте мені, до ненормального стану. Для малюка це було погано.

3
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Кінг Стівен - Сяйво Сяйво
Мир литературы