Навколо світу за вісімдесят днів - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 31

• Предыдущая
• 31/47
• Следующая

Без довгих пояснень Паспарту схопив Фікса за горлянку і, на превелике задоволення кількох американців, які одразу ж почали робити ставки на переможця двобою, дав нещасному детективові непоганого прочухана, наочно довівши цілковиту перевагу французького боксу над англійським.

Відвівши душу, Паспарту відразу заспокоївся й відчув велике полегшення. Фікс підвівся в досить жалюгідному стані й, глянувши на свого супротивника, холодно запитав:

— Ви закінчили?

— Поки що.

— Тоді ходімо поговоримо.

— Щоб я…

— Це в інтересах вашого пана.

Паспарту, немов загіпнотизований детективовим самовладанням, пішов за ним, і вони сіли на носі пароплава.

— Ви мене натовкли, — почав Фікс. — Гаразд. А тепер вислухайте. Дотепер я був недругом пана Фоґґа, але віднині я на його боці.

— Нарешті! — вигукнув Паспарту. — Ви його вважаєте чесною людиною?

— Нітрохи, — холодно відповів Фікс, — я його вважаю шахраєм… Тихіше! Заспокойтеся і дайте мені договорити. Поки пан Фоґґ перебував у британських володіннях, я був зацікавлений у тому, щоб затримати його до прибуття ордера на арешт. Я робив для цього все. Я нацькував на нього жерців із бомбейської пагоди, я напоїв вас у Гонконгу й розлучив із вашим паном, я зробив так, що він спізнився на пакетбот, який прямував до Йокогами…

Паспарту слухав, тримаючи кулаки напоготові.

— Тепер, — провадив Фікс, — пан Фоґґ, здається, повертається в Англію? Чудово, я піду за ним. Але відтепер з його дороги я усуватиму всі перешкоди з такою ревністю, з якою раніше їх примножував. Ви бачите, я змінив гру, бо це в моїх інтересах. Додам, що ваші інтереси збігаються з моїми, позаяк лише в Англії ви довідаєтеся, служите ви у злочинця чи в чесної людини!

Паспарту дуже уважно вислухав Фікса і переконався, що той говорить щиро.

— Будьмо друзями? — запитав Фікс.

— Друзями — ні, — відповів Паспарту. — Союзниками — мабуть, але за однієї умови: за найменшої спроби зрадити я скручу вам шию.

— Згода! — спокійно відповів поліцейський інспектор.

Через одинадцять днів, 3 грудня, «Генерал Ґрант» увійшов у протоку Золотих Воріт і прибув у Сан-Франциско.

Містер Фоґґ поки що не виграв і не програв жодного дня.

О сьомій годині ранку Філеас Фоґґ, місіс Ауда й Паспарту ступили на американський материк, якщо так можна назвати плавучу пристань, до якої пришвартувався пароплав. Ця пристань, що піднімається й опускається залежно від припливу й відпливу, полегшує навантаження й вивантаження суден. До неї пристають кліпери всіх розмірів, пароплави всіх національностей, а також багатоповерхові річкові судна, що курсують по річці Сакраменто і її притоках. Тут лежать гори різноманітних товарів, що відправляються в Мексику, Перу, Чилі, Бразилію, у Європу й Азію, а також на різні острови Тихого океану.

Зрадівши, що, нарешті, він потрапив на американську землю, Паспарту здумав висадитися на берег за допомогою сальто-мортале найвищого ґатунку. Та, стрибнувши на пристань, мало не провалився, бо її поміст виявився гнилим. Збентежений настільки невдалим «вступом» на новий материк, француз розпачливо заверещав, чим сполохав цілу зграю бакланів і пеліканів, завсідників плавних пристаней.

Містер Фоґґ, зійшовши на берег, одразу ж довідався, коли вирушає найближчий поїзд до Нью-Йорка. Він відходив о шостій годині вечора. Отже, у головному місті Каліфорнії містерові Фоґґу випадало провести цілий день. Він найняв екіпаж і сів у нього разом із місіс Аудою. Паспарту вмостився на козлах, і екіпаж — три долари за рейс — попрямував до «Міжнародного готелю».

Зі свого високого сидіння француз із цікавістю оглядав велике американське місто: широкі вулиці, низькі, витягнуті в правильну лінію будинки, церкви й храми у стилі англосаксонської готики, гігантські доки, склади, схожі на палаци, одні — дерев’яні, інші — цегляні; по вулицях рухалися незліченні екіпажі, омнібуси, трамваї, а на тротуарах юрмилися перехожі: американці, європейці, траплялися також китайці та індіанці — всі ті, з кого складалося двохсоттисячне населення Сан-Франциско.

Паспарту дивувало все довкола. Він прибув до легендарного міста, яке до 1849 року було центром бандитів, паліїв, убивць, котрі стікалися сюди, як в землю обітовану, на пошуки золота; тут усе це збіговисько грало в карти на золотий пісок, тримаючи в одній руці ножа, а в другій — револьвера. Але «добрі старі часи» в минулому. Тепер Сан-Франциско мав вигляд великого торговельного міста. Вежа міської ратуші, на якій стояли вартові, височіла над усіма вулицями й проспектами, що перетиналися під прямим кутом; між ними подекуди зеленіли сквери, а далі розкинулося китайське місто, наче його перенесли сюди в іграшковій скриньці прямо з Піднебесної імперії. Тут не було більше ні сомбреро, ні червоних сорочок, які колись носили золотошукачі, не було також індіанців, прикрашених пір’ям; замість усього цього — чорні фраки й шовкові циліндри — невід’ємний атрибут численних джентльменів, яких мучить жага діяльності. Деякі вулиці — і серед них Монтґомері-стріт, яку можна порівняти лише з лондонською Риджент-стріт, Італійським бульваром у Парижі і нью-йоркським Бродвеєм, — рясніли чудовими магазинами, у вітринах яких були виставлені товари зі всіх куточків світу.

Коли Паспарту потрапив до «Міжнародного готелю», йому здалося, що він і не залишав Англії.

Весь нижній поверх готелю був відведений під величезний бар — щось подібне до буфета, відкритого безкоштовно для всіх відвідувачів. В’яленим м’ясом, устричним супом, бісквітом, сиром честер можна було пригоститися задарма. Платили тільки за напої — ель, портвейн, херес, якщо хтось бажав освіжитися. Такий порядок здався Паспарту «цілком американським».

Ресторан готелю був вельми комфортабельний. Містер Фоґґ і місіс Ауда зайняли столик, і негри-офіціанти подали їм на манюсіньких тарілочках розкішний сніданок.

Після сніданку Філеас Фоґґ у супроводі місіс Ауди вийшов із готелю й подався до англійського консула, щоб завізувати свій паспорт. На тротуарі він зустрів свого слугу, котрий запитав, чи не треба перед поїздкою залізницею запастися карабінами Інфельда або револьверами Кольта. До Паспарту дійшли чутки, що індіанці племен сіу і поані, подібно до іспанських грабіжників, зупиняють поїзди. Містер Фоґґ відповів, що це зайва осторога, але надав Паспарту волю діяти, як йому заманеться. Потім наш джентльмен продовжив свій шлях до англійського консульства.

Філеас Фоґґ не ступив і двохсот кроків, як «випадково» зіткнувся з Фіксом. Детектив удав неймовірне здивування. Як? Він разом із містером Фоґґом перетнув Тихий океан, і вони жодного разу не зустрілися! У всякому разі, Фікс вважає за честь знову побачити джентльмена, якому він так зобов’язаний, і через те, що справи змушують його вирушати до Європи, він залюбки подорожуватиме у такому приємному товаристві.

Містер Фоґґ відповів, що йому це надзвичайно лестить, і Фікс, який не хотів випускати з поля зору нашого джентльмена, попросив у нього дозволу разом оглянути це привабне місто. Фоґґ погодився.

І ось місіс Ауда, Філеас Фоґґ і Фікс помандрували вулицями Сан-Франциско. Незабаром вони опинилися на Монтґомері-стріт, де зібралася величезний натовп. На тротуарах, посеред бруківки, на трамвайних рейках, незважаючи на рух екіпажів і омнібусів, на порогах крамниць, у вікнах квартир і навіть на дахах будинків скупчилося безліч народу. Серед цієї юрби снували люди-афіші. Вітер розвівав прапорці й прапори. Зусібіч долинали вигуки:

— Нехай живе Кемерфільд!

— Слава Мендібою!

Це був якийсь мітинг: так принаймні вирішив Фікс. Він поділився своїм припущенням із містером Фоґґом і додав:

— Нам, мабуть, краще триматися осторонь від цієї тисняви, пане, а то ще, гляди, можна отримати кулаком!

• Предыдущая
• 31/47
• Следующая