Навколо світу за вісімдесят днів - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 10

• Предыдущая
• 10/47
• Следующая

Зовнішній вигляд, смаки, етнографічні розбіжності півострова змінюються щодня. За старих часів подорож країною можна було здійснити пішки, верхи, у візку, паланкіні, кареті, на спині людини і т. ін. Тепер пароплави на великій швидкості перетинають Інд і Ґанґ, і залізниця, що йде через весь півострів Індостан і розгалужується в різних напрямках, з’єднує Бомбей із Калькуттою: відстань між ними потяг долає за три дні.

Залізнична магістраль, що перетинає Індію, не утворює прямої лінії. Від Бомбея до Калькутти близько тисячі ста миль, і поїзд із середньою швидкістю проїхав би їх менше ніж за три дні; але насправді ця відстань принаймні на третину збільшується внаслідок тих відхилень, які робить залізнична колія, піднімаючись на північ до Аллахабаду.

Ось найзначніші пункти Великої Індійської залізниці: перетинаючи острів Бомбей, вона проходить через Солсетт, перекидається на материк навпроти Тхана, перерізує гірський хребет Західних Ґат, повертає на північний схід до Бурханпура, проходить територією напівнезалежного князівства Бундельханд, потім піднімається на північ до Аллахабада, відхиляючись до сходу, зустрічається з Ґанґом поблизу Бенареса, трохи відходить від течії річки, спускається на південний схід до Бурдвану і французького міста Шандернагора й закінчується в Калькутті.

О пів на п’яту пасажири «Монголії» висадилися в Бомбеї; поїзд на Калькутту відходив рівно о восьмій годині вечора.

Попрощавшись зі своїми партнерами, містер Фоґґ залишив пакетбот і дав своєму слузі докладні розпорядження щодо певних покупок, не забувши попередити його, щоб до восьмої години він обов’язково був на вокзалі, а сам розміреним кроком, що відбивав секунди, немов маятник астрономічного годинника, попрямував до паспортного бюро.

Що ж до визначних пам’яток Бомбея — ратуші, розкішної бібліотеки, фортів, доків, бавовняного ринку, базару, мечетей, синагог, вірменських церков, чудової пагоди Малабар-Гілл, прикрашеної двома багатокутними вежами, — то він навіть не подумав їх оглянути. Не позирнув він ні на дивовижні зразки архітектури в Елефанті, ні на таємничі підземелля у південно-східній частині гавані, ні на печери Канхері на острові Солсетт — чудові пам’ятки буддійського зодчества.

Його геть нічого не цікавило! Вийшовши з паспортного бюро, Філеас Фоґґ спокійно пройшов на вокзал і замовив собі обід. Серед усіх страв метрдотель вважав за потрібне порекомендувати відвідувачеві чудове, як він висловився, фрикасе з «місцевого кролика».

Філеас Фоґґ довго куштував цю страву, ретельно пережовуючи; та попри пряний соус, вона здалася йому огидною.

Він дзвінком покликав метрдотеля.

— Пане, — мовив він, спрямувавши на нього пильний погляд, — по-вашому, це кролик?

— Так, мілорде, — нахабно відповів шахрай, — це кролик із джунглів.

— А цей кролик часом не нявкав, коли його забивали?

— Нявкав? Що ви, мілорде! Кролик! Присягаюся вам…

— Не заприсягайтеся, — холодно відказав містер Фоґґ, — краще згадайте про ті часи, коли котів в Індії вважали священними тваринами. Гарні тоді були часи!

— Для котів, мілорде?

— Мабуть, і для мандрівників.

Зробивши це зауваження, містер Фоґґ продовжував спокійно обідати.

Детектив Фікс зійшов із «Монголії» слідком за містером Фоґґом і поспішив до директора бомбейської поліції. Він показав свої документи і розповів про покладений на нього обов’язок, а також про те, що він виявив злодія.

— Чи не одержали ви з Лондона ордер на арешт?..

— Ні, не одержали.

— Втім, ордер відправлено після від’їзду Фоґґа, і він міг іще не прибути в Бомбей.

Фікс був дуже збентежений. Він спробував домогтися ордера на арешт містера Фоґґа від начальника бомбейської поліції. Той відмовив. Справа стосувалася лондонської поліції, і тільки вона могла видати законний припис на арешт. Таке суворе дотримання законності можна пояснити вдачею самих англійців, досить педантичних щодо недоторканності людської особистості і для яких зазіхання на неї неприпустиме.

Фікс більше не наполягав: він зрозумів, що повинен скоритися й чекати на ордер. Але вирішив пильнувати цього потайного шахрая під час його перебування в Бомбеї. Він не мав сумнівів, що Філеас Фоґґ тут затримається, — такої ж думки, як ми знаємо, був і Паспарту, — а за цей час ордер встигне прибути.

Вислухавши накази свого хазяїна під час висадки з «Монголії», Паспарту зрозумів: у Бомбеї станеться те саме, що й у Суеці та Парижі; на цьому подорож не завершиться, а триватиме принаймні до Калькутти, а можливо, ще й далі. І він запитав себе: «А що, коли містер Фоґґ заклався не на жарт і мені, Паспарту, який мріяв про спокійне життя, справді доведеться об’їхати навколо світу за вісімдесят днів?!» Придбавши сорочки й кілька пар шкарпеток, Паспарту прогулювався вулицями Бомбея. Було людно, поряд із європейцями всіх національностей траплялися перси в гостроверхих капелюхах, баніани в круглих тюрбанах, сикхи в чотирикутних ковпаках, вірмени в довгополих халатах, парси у високих чорних шапках. Того дня було свято парсів, або гебрів, які вважають себе прямими нащадками послідовників Заратустри[8]; це найзаповзятливіші, найцивілізованіші, найрозумніші і водночас найсуворіші жителі Індії; до їхнього числа належать нині найбільш багаті негоціанти — уродженці Бомбея. Це свято було чимось на зразок релігійного карнавалу або ходи, що супроводилася різними видовищами; у ньому брали участь баядерки, закутані в рожевий газ[9], прикрашений золотими і срібними візерунками; вони дуже вправно і з достоїнством танцювали під звуки скрипок і барабанів.

Що й казати, Паспарту дивився на цікаві церемонії, наче мала дитина, широко роззявивши рота. Все це було для нього дивовижею, все вражало його слух і зір.

На його нещастя, цікавість затягла Паспарту далі, ніж треба; це могло завадити Філеасові Фоґґу продовжити його подорож.

Удосталь надивившись на парсів, Паспарту попрямував до вокзалу; дорогою йому трапилася неймовірної краси пагода Малабар-Ґілл, і йому спало на думку оглянути її зсередини.

Він не знав двох речей: по-перше, входити в деякі індуські пагоди християнам категорично заборонено і, по-друге, правовірні можуть увійти туди, лише залишивши своє взуття біля порога. Слід зазначити, що із суто політичних міркувань англійський уряд змушує до найменших дрібниць поважати вірування індусів і суворо карає всякого, хто ображає їхні релігійні почуття.

Паспарту ввійшов у пагоду, навіть не підозрюючи, що чинить злочин: просто він, як турист, хотів помилуватися внутрішньою оздобою Малабар-Ґілла, ошатними прикрасами храму, виконаними у стилі брамінської архітектури. Аж ось його нагло повалили на священні плити підлоги. Три жерці з лютим вогнем в очах накинулися на Паспарту. Зірвавши з нього черевики і шкарпетки, вони з дикими криками взялися щосили гамселити його.

Сильний і спритний француз миттю підхопився. Ударом кулака й копняком він збив із ніг двох супротивників, які заплуталися у своїх довгих одежах, стрімко вибіг із пагоди й невдовзі відірвався від третього переслідувача, що гнався за ним, нацьковуючи при цьому юрбу.

За п’ять хвилин до восьмої, всього лише за кілька митей до відправлення поїзда, з непокритою головою, босоніж і без покупок, які він розгубив дорогою, Паспарту прибіг на вокзал.

Фікс був уже на пероні. Простеживши містера Фоґґа до вокзалу, він зрозумів, що цей шахрай збирається від’їхати з Бомбея. Фікс одразу вирішив супроводжувати його до Калькутти і, якщо знадобиться, далі. Паспарту не бачив Фікса, що тримався осторонь, але той почув, як француз коротко розповів містерові Фоґґу про свої пригоди.

— Сподіваюся, з вами цього більше не трапиться, — спокійно мовив Філеас Фоґґ, займаючи місце в одному з вагонів потяга.

Бідолашний молодик, зніяковілий, босий, мовчки поплентався за своїм хазяїном.

Фікс уже збирався увійти в сусідній вагон, як раптом його осяяла ще одна думка.

• Предыдущая
• 10/47
• Следующая