Народні Думи - Автор неизвестен - Страница 27

• Предыдущая
• 27/32
• Следующая

Окропились буржуйською кров’ю,

А з бою народи —

Заступники волі —

Вернулись до праці з любов’ю!

Ой ви ж, пани-прудивуси,

Які ж бо ви боягузи,

Нахвалялись за годину Всю загарбать Україну,

Будьоннівці появились —

Ви, як зайді, покотились І лісами, й комишами Аж до самої Варшави.

Згадаєте ще полізти —

Вам не буде більше місця Ні в Варшаві, ні в Волині,

Ні в Карпатській Україні!

Не річки то бурхливі всієї Росії До Чорного моря звернули,

То партія військо Червоне послала Відстоювать діло Комуни.

Удовою затужила осінь над степами,

Дощі дрібні полилися на ковиль сльозами,

В морі Чорнім і Азовськім хвилі розходились,

Над Сивашем, над Чонгаром тумани спустились. Не акули в синім морі пливуть-пропливають,—

То англійські бронеходи на хвилях гойдають. Перекоп — ворожий табір — укрився туманом І гармат велика сила за Турецьким валом.

То не грім ударив з моря в північну годину,—

То англійськії гармати б’ють на Україну.

То не вітер віє з Криму, не дощі то хлищуть — Клекчуть люттю кулемети, кулі вихром свищуть. Вся Росія тут зібралась в цю тяжку годину,

Щоб вступитись за Комуну, за Радянську Україну! Як гукнув до війська Фрунзе: «Уперед! За волю! За' життя майбутнє наше, за щасливу долю!»

Небо померкло, і зорі погасли,

І хмари спинились біжучі,

Як кинулось військо Червоне

На лави ворожі смердючі!

Багнетами військо відважне Червоне Врангеля й англійців ударило в лоб,

Од моря до моря луна покотилась: «Дайош Перекоп!»

І мозком не ввернеш,

І струни не зможуть Цю ніч перемог оспівати,

Як поклик побідний На крилах пронісся:

«Нікому вже нас у віках не здолати!» Трупи ворожі заорють у ниву Плугами нової Вкраїни, .

А слава Червоного війська Повіки не вмре, не загине!

Повернувся Фрунзе з Криму —

На Вкраїні нове диво:

Поки з паном в Криму бились, Куркульські банди появились..,

А попи до бога тоже:

«Поможи Махнові, боже...»

Трава в степу ляже, копитом зім’ята Співатимуть довго тавричанські дівчата; Заспівають пісню «Клима-земляка»,

Чия була нещадная до Махна рука!

І вітер заспіває в степу з ковилями Про те, як за землю билися селяни;

І в степу широкім могили високі Заспівають думи про життя Комуни!.* Трупи ворожі заорють у ниву Плугами нової Вкраїни,

А слава Червоного війська Повіки не вмре,

Не загине!

НЕПОРУШНА ДРУЖБА

(Дума про возз’єднання України з Росією)

Гей, що на нашій славній Україні Та були суворі години:

Що тими несходимими степами Та тими битими ординськими шляхами,

Селами, городами,

Зеленими хуторами,

Ой да то ж то не тільки слава козацька гуляла,

А й ріками-потоками

Людські сльози-горе розливались!..

Налітали чорні круки на Україну — її діти боронили до загину,

Покривали вражим трупом поле...

Ой ти, доле наша, доле!

Тільки степ широкий устелили Високії без числа могили...

А як шляхта скрізь запанувала,

Невільницею Україна стала,

Горя зазнала,

Слізьми обливалась,

На вольную воленьку сподівалась!

Гей, як з’явився тоді на Січі Хмельницький, Богдан-Зиновій,

Сотник чигиринський,

Козаків єднав,

Народ закликав До боротьби нещадної,

До перемоги славної Над панами лютими,

Хижаками неситими!

Гей, то ж не вітри буйнії дуби нагинали,

На Дніпрі-Славуті хвилі-гори підіймали,—

То хвиля народного гніву здіймалась,

Серця гартувала,

Помстою наливала!

То ж то козацькеє військо,'

Славне Запорозьке,

Тією помстою-гнівом палало,

В похід на панів виступало Волю здобувати,

Людей з панського ярма визволяти!

А за тими козаками Незліченними полками Простий люд — посполиті селяни Прибувають до Богдана:

Максим Перебийніс веде військо з Поділля,

А Іван Богун з Подністров’я,

Мартин Пушкаренко з Полтавщини,

А Морозенко з Джалалієм з Брацлавщини,

Іван Кречовський з Київщини,

А Данило Нечай з Вінниччини!

А за ними прилучани й ніженці,

Фастовці й черніговці,

Уманці й білоцерківці,

Ще й самого Богдана чигиринді!

Піднялася всенародная сила,

Бо терпіти наруги панської було вже несила! Гей, хоч недорогі на війську козацькому шати. Та серця людські правдою й гнівом багаті!

Всі добре знали,

Що в нещадну боротьбу вступали,

Та велику віру в перемогу мали!

Ой та то ж то не рік і не два Точилася та жорстока боротьба!

Вірні сини України вкрили себе славою Під Корсунем і Пилявою!

Загнали ляшків,

Загнали панків

Од Жовтих Вод аж за Віслу,

Щоб більше на Україну не лізли!

Гей, тоді ж то бачить Богдан,

Бачить гетьман,

Що пани Потоцькі Та магнати Конецпольські Знову своїх недобитків збирають,

Свою думку мають —

Іти Хмельницького воювати,

Народ український у панське ярмо повертати,

То й бачить Богдан,

Бачить гетьман,

Що тоді буде над шляхтою перемога,

Як прийде від російського брата рідна допомога! Гей, та тоді ж то Хмельницький,

Гетьман український,

Скликає у Переяславі раду — '

Козацьку громаду!

Громаду скликає,

Гостей закликає —

Рідного російського брата —

До нашої хати.

Тоді ж то в Переяславі В усі дзвони дзвонили,

А люди між собою гомоніли,

Раду радили Всією громадою:

«Ніде нам, браття,

Кращої долі-щастя шукати,

Як у єднанні з російським братом! -Будемо ж ми прохати Свого єдинокровного брата:

Прийди до нас, рідний брате,

В боротьбі з ворогами помагати!

Та будемо ми спільне життя будувати,

Та будемо в єдиній сім’ї проживати,

Один одному в помочі ставати,

Хліба-солі з упокоєм уживати!»

Отак розмовляли І клятву велику давали В єднанні з російським братом жити І довічно щастя й горе ділити!

Гей, що з тої пори триста років минає,

Таж не горе козацьке,

А наше щастя радянське На Україні цвітом весняним буяє І Кремлівська зоря його осяває!

Ген-ген на полях,

На колгоспних ланах,

Де могили предковічні з вітрами розмовляють,

Там нащадки козацькі шляхи в новий світ прокладають, Шляхи до комунізму торують,

Своє життя будують З російським народом У єднанні, у згоді!

Гей, гей, від Переяслава і донині У сім’ї єдиній

Живе народ український з російським братом В нашій єдиній хаті!

І цього єднання Нікому не зламати,

Бо одна в нас мати І одна ми родина —

Радянська Вітчизна єдина,

Ще й Ленінська партія велика!

Віднині довіку!

ПРИМІТКИ

До книжки ввійшли кращі' записи -українського поетичного епосу, здійснювані від кінця XVII. ст. до радянського часу. З відомих сюжетів відібрано здебільшого по одному,, рідше — по два часово і територіально віддалені варіанти чи редакції дум.

Публікація текстів здійснена за першоджерелами — першодруком, в окремих випадках за найавторитетнішими виданнями, зокрема за збірниками: Колесса Ф. Українські народні- думи. Львів, 1920; Думи; Упорядкування Г. А. Нудьги. К., 1969; Украинские народные думы. Издание подготовил Б. П. Кирдан. М., 1972; Думи. Іеторико-героїчний цикл. Упорядкування та примітки О. I. Дея. К.,. 1982. (Далі при посиланні на ці видання зазначатимемо лише- упорядників- і сторінку видання).

Тексти подаються за сучасним правописом, із збереженням Лексичних та синтаксичних особливостей' оригіналу, але- з певною уніфікацією вимови.

КОЗАК НЕТЯГА. Один з найдавніших записів думи, датований 1684 р. Вперше надрукував М. Возняк ?-928 р.

Подається за виданням: Кирдан Б. П., с. 71—72.

Килиїмське поле — місцевість біля міста Килії (тепер — районний центр Одеської обл.).

Козак запоровський — неточний запис від «козак запорозький»;

КОЗАК ГОЛОТА. Записано в 1854 р. від лірика А. Никоненка в с. Оржиця на Полтавщині. Вперше надруковано в зб. : Записки о Южной Руси. СПб., 1856, т. I, с. 14—19.

• Предыдущая
• 27/32
• Следующая