Безпека життєдіяльності - Біда П. І. - Страница 7

• Предыдущая
• 7/36
• Следующая

§4. Класифікація небезпек

Основні положення БЖД базуються на аксіомі про потенційну небезпеку, згідно із якою будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною, і створити умови для абсолютно безпечної людської діяльності неможливо.

Реальна загроза здоров’ю або життю людини настає лише за умови спрацьовування ланцюжка (тріади) „ джерело небезпеки — причина (умова) — небезпечна ситуація”.

Найнебезпечнішою для людини є ситуація, при якій вона постійно (довгостроково) знаходиться у небезпечній зоні (області, де проявляє себе небезпека), не маючи у своєму розпорядженні ефективних засобів захисту або ж, з певних причин, не використовує їх.

Номенклатура небезпек, які виявляють себе у процесі життєдіяльності людини, нараховує понад 150 назв.

Чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не створено. За джерелом походження небезпеки поділяють на: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. За локалізацією небезпеки поділяють на: пов’язані із космосом (космічні), атмосферні, літосферні, гідросферні. За сферою прояву небезпеки поділяють на: побутові, виробничі, транспортні, спортивні.

За наслідками небезпеки поділяють на: зниження працездатності, захворювання, травми та смертельні випадки.

§5. Ієрархія потреб людини

Те, чого не вистачає людині для нормальної життєдіяльності (для підтримання біологічних функцій організму, для існування людської особистості, соціальної групи, людства загалом), об’єднується поняттям потреби. Біологічні потреби зумовлені необхідністю обміну речовин - головною передумовою існування будь-якого організму. Потреби соціальних суб’єктів (особистості, соціальних груп), а також людського суспільства загалом залежать від рівня даного суспільства і від специфічних соціальних умов їхньої діяльності.

Психологія розглядає потреби як особливий стан психіки індивіда, котрий сприймається ним як „напружений”, „як дискомфорт” і пов’язує його із відбиттям у психіці людини невідповідності між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльності. Потреби є збудником активності людини, мета якої - подолати невідповідність між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльності.

Подолати невідповідність між внутрішніми і зовнішніми умовами життєдіяльностіможна двома шляхами: а) реальним насиченням потреб; б) через пригнічення або заміщення даної потреби іншою, найближчою до неї.

Найважливішими особливостямипотреб є їхній динамічний характер, мінливість, виникнення на ґрунті вже задоволених потреб не усвідомлюваних раніше нових потреб, які проявляють себе водночас із входженням людини у нові для неї сфери життєдіяльності.

Потреби особистості утворюють ієрархію, в основі якої (на найглибших шарах) лежать біологічні потребиі потреби безпеки життєдіяльності, а наступні її рівні належать соціальним потребам.

Ієрархія (грецьке ієрархія, від ієрос- священний і архі- влада) - розташування частин або елементів цілого в певному порядку від вищого до нижчого. Найвищим проявомпотреб людини є потреба у самореалізації, самоствердженні, тобто у творчій діяльності.

Теорію, у якій було передбачено існування ієрархії потреб людини, створив американський психолог українського походження Абрахам Маслоу (1908, Нью Йорк - 1970, Пало Альто, Каліфорнія).

Життєдіяльність людини, згідно із теорією Маслоу, є спробою реалізації протягом свого життя прагнень до якнайповнішого розвитку своїх можливостей.

Згідно із теорією Абрахама Маслоу людські потребиможна уявити як кілька шарів піраміди (піраміди Маслоу), нижні шари якої посідають біологічні потребиі потреби безпекижиттєдіяльності - первинні потреби людини. Наступні, вищі шари у піраміді Маслоу відведені соціальним проблемам (серед них —потреба належати до певної спільноти, потреба у компетентній оцінці своєї діяльності, пізнавальні потреби, естетичні потреби і, нарешті, потреба творчої самореалізації). Вузлове положеннятеорії Абрахама Маслоу - при незадоволенні первинних потреб (у тому числі - безпеки життєдіяльності) відпадає проблема щодо задоволення потреб вищих ієрархічних рівнів.

Питання для самоперевірки

1. Зобразіть генеалогічне дерево наук, що займаються питаннями безпеки життєдіяльності.

2. Що таке життєдіяльність і в чому полягає сутність безпеки життєдіяльності?

3. Охарактеризуйте джерела небезпек і класифікуйте їх.

4. Поясність сутність системного підходу у БЖД і охарактеризуйте різні рівні системи ЛЮДИНА - МАШИНА - СЕРЕДОВИЩЕ.

5. Розкрийте основний смисл Концепції сталого розвитку, сформульованої на Міжнародній конференції ООН у Ріо-де-Жанейро (1992 р.).

2. Ризик як оцінка небезпеки

Ризик та його характеристики. Класифікація ризиків. Якісний аналіз і моделювання небезпек.

§1. Ризик та його характеристики

Шкода - це якісна або кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою. Кожний окремий елемент шкодимає своє кількісне вираження: кількість загиблих, кількість поранених чи хворих, площа ураженої території, вартість пошкоджених транспортних засобів тощо.

Універсальними характеристиками шкоди є:

1) оцінка збитків у грошовому еквіваленті;

2) частота (ймовірність) прояву небезпеки.

Ймовірність прояву небезпеки протягом певного інтервалу часу і при визначених обставинах називається ризиком.

Ризик смертельної небезпеки є величиною, яка розраховується за формулою:

,

де: n - кількість подій із смертельними наслідками;

N - максимально можлива кількість цих подій (кількості подій n і N обов’язково визначаються за однаковий інтервал часу, найчастіше - за один рік).

При розрахунку загального ризику величина N у формулі є максимальною кількістю усіх без виключення подій; при розрахунку групового ризику величина N - це максимально можлива кількість подій у певній групі населення (відокремлена, наприклад, для групи людей, дібраних за ознакою віку, професії, місця проживання тощо).

Як правило, ризик R подається у вигляді числа, записаного у стандартному вигляді R = a?10 ⁿ, де 1 ? a ? 10, а n - будь-яке ціле число (від’ємне). При цьому пам’ятають, що 10 ⁰= 1.

Кількість населення України у 1998 році становила 50 млн. осіб, а кількість травмованих на виробництві того самого року становила 47531 особу. Загальний ризик виробничого травматизму у тому році становив

.

Кількість працюючих на виробництві в Україні у 1998 році становила 14805717 осіб, а кількість травмованих на виробництві того самого року становила 47531 особу. Груповий ризик виробничого травматизму у тому році становив .

В охороні праці замість ризику R прийнято використовувати коефіцієнт К _Ч- частоту травматизму. Ця величина дорівнює кількості травмованих (або загиблих) на 1000 працюючих: якщо у 1998 році в Україні зазнали виробничих травм 47531 осіб, а кількість зайнятих на виробництві громадян становила 14 805,717 тисяч осіб, то коефіцієнт частоти виробничого травматизму був рівним .

Метод, що ґрунтується на розрахунку ризику за статистичними даними прояву небезпек, називається інженерним методом. Економічний аспект ризику полягає у тому, що він визначає кількісну міру (ймовірність) нанесення шкоди (збитку) внаслідок прояву певних небезпек. Чим більша ймовірність прояву небезпеки, тим менші збитки вона має спричинювати (загальний принцип організації захисту від ризику зазнати збитків). Крім інженерного методу для розрахунку ризику використовуються також модельний, експертний, соціологічний методи. Їх бажано використовувати комплексно, одночасно.

• Предыдущая
• 7/36
• Следующая