Пригоди Румцайса - Чтвртек Вацлав - Страница 19

• Предыдущая
• 19/45
• Следующая

— Оголошую всім підданим нову пісеньку на честь перемоги. Ось цю: «В Їчині музики грають, аж дерева гнуться».

Імператорський оркестр заграв цю пісню.

Камердинери стали струнко.

Коли оркестр дограв, троє камердинерів запитали, які будуть далі накази його імператорської величності.

— Зараз ми підемо до своїх світлиць, — промовив поважно Румцайс.

Він узяв Манку за руку, і вони подалися в рідну Чехію, до печери в Ржаголецькому лісі.

Одного разу сиділа їчинська княгиня у садочку за стіною замку, поглядала на моріжок і зітхала по-французьки:

— Яка нудьга дивитися весь час на зелену траву!

Прийшов пан князь у нових атласних штанях і промовив:

— Алябонер[16], я до ваших послуг.

Покликав він лакея Фріцека і звелів, щоб той розпорядився викопати на місці зеленого газона ставок.

Коли ставок викопали, князь показав його княгині, але та тільки зітхнула, обмахуючись хусточкою:

— А де біля ставка очерет?

Князь кивнув Фріцекові:

— Щоб сю ж мить усе було готово!

Фріцек гукнув на садівників, і за хвилину навколо ставка зазеленів очерет.

Та княгиня промовила примхливо:

— А де русалка? Я хочу, щоб вона танцювала на ставку переді мною.

Тут уже ні князь, ані лакей Фріцек не могли дати ради. Спробували заманювати русалок срібним дзеркальцем, але жодна не прийшла.

У княгині зіпсувався настрій, і вона подалася до свого сповідника.

— Але ж це простіше простого! — вигукнув сповідник. — Русалки найкраще ловляться на свячену нитку.

І тут-таки освятив їй п'ятнадцять метрів тонкої нитки.

Княгиня змотала свячену нитку і гукнула Фріцека:

— Негайно спіймай нам русалку. Та швидко!

Фріцек вирушив до лісу.

А в цей час усі русалки Ржаголецького лісу поралися біля четвертого джерела.

Шість русалочок сиділи довкола і ніжними пальчиками вибирали з води ялинову глицю. А сьома стояла на горбочку і стерегла вітер.

Але вітрець віяв од Садської, а Фріцек підкрадався з боку Їчина. Від куща до куща, від дуба до бука, щоб його не помітила русалка, яка стояла на сторожі.

Коли Фріцек підійшов уже на три кроки, зробив він на свяченій нитці зашморг і накинув крайній русалці на плечі. Шість русалочок втекло, а сьома залишилася — нитка обплела її так, що вона ледве-ледве могла переступати ногами.

— Відпусти мене! — заблагала русалочка.

Фріцек прикинувся добрим:

— А може, й справді відпустити?

— Ну, то пускай вже! — просилась русалочка.

— Добре, прийдемо в замок, там і відпущу, — збрехав Фріцек, роздивляючись, як краще вибратися із Ржаголецького лісу, бо вже сім років тут порядкував розбійник Румцайс.

А в цей час Румцайсові вже переказали, що трапилось. Манка саме купала в струмку їхнього синочка Ціпісека і почула новину.

Схопивши мокрого Ціпісека, прибігла вона до печери і вигукнула:

— Ой, Румцайсе, щось сталося вгорі, біля джерел! Хтось перебив русалкам роботу, і струмок несе глицю!

Румцайс накинув на плечі куртку з червоної іспанської шкіри, зарядив пістоль зеленим жолудем і сказав:

— Витри, Манко, Ціпісека, і ми подивимось разом, що там трапилося.

Манка розкрутила Ціпісека, наче дзигу, бо так розбійники сушать своїх дітей після купелі, а коли хлоп'я висохло, швиденько натягла на нього сорочечку.

Батько й син побігли до четвертого джерела. Прибігли й бачать — нікого немає, тільки сполохані бабки сновигають. А від джерела ведуть сліди, і кожний слід інакший.

— Тут пройшов лакей Фріцек, — сказав Румцайс. — Це він так ставить ноги, бо ніколи не знає, у який бік йому краще вклонитися.

І Румцайс показав пальцем на доріжку слідів, які вели прямо до Їчина.

О тій порі пан князь і княгиня Майолена сиділи на золотих кріселках біля ставка. Перед ними стояла русалочка, спіймана на свячену нитку, і вони кричали на неї по-французьки:

— Дансе![17]

І русалочка танцювала. Дріботіла ноженятами до ставка і назад, бо її тримала свячена нитка, кінець якої стискав у руці Фріцек.

А по той бік ставка, за верболозом, уже стояли Румцайс і Ціпісек.

— Якщо я зараз вискочу і наведу там лад, хтозна, чи не налякаю я бідну русалочку, — сказав Румцайс. — Він простяг руку, вирвав листочок осоки і подав Ціпісекові. — А ти маленький і знаєш, що робити. Адже за плечима у тебе вже пів-розбійницької науки.

Ціпісек узяв осоку тупим кінцем у долоню і підкрався до русалочки так тихо, що навіть трава не сколихнулась. Чотири рази провів він листком по свяченій нитці, і русалочка знову мала ніжки вільні, як вітер.

Тут Румцайс підвівся з-за верболозу.

— Кому кортіло танців — той хай їх і має! — крикнув він могутнім голосом. — Панові князю оголошую русальський менует!

Русалочка взяла пана князя за рукав та й пішла з ним у танок, витинаючи дрібушечки. Добряче довелося пострибати панові князю. Аж до вечора потім виливали йому піт із черевиків.

— Фріцекові наказую станцювати млинка! — знову вигукнув Румцайс.

На них словах учепився Ціпісек лакею Фріцекові за поли і так розкрутив, що спинився той аж по коліна у рясці.

— Сам собі замовляю танець рейдовак по-розбійницькому! — знову крикнув Румцайс.

Схопив він княгиню за стан і ушкварив навколо ставка дванадцять разів. Після цього понесли княгиню до замку разом із її золотим кріселком.

Коли танці скінчилися, послав Румцайс русалочку назад у ліс, щоб біля четвертого джерела знову було їх сім. А як підходив із Ціпісеком до Ржаголецького лісу, закричав на весь голос:

— Ми вже йдемо!

Це щоб Манка не боялася за свого сина.

Якось русалки переказали Манці, щоб та прийшла попрати їм сорочечки. Дощу довго не було, вода була тверда, і русалки могли б понамулювати собі пальчики.

Коли Манка пішла, посадив Румцайс Ціпісека на коліно і сказав:

— Ану заплющ очі й скажи, чим пахтить он звідти, від Зебінського горба?

Ціпісек заплющив очі й різко, по-розбійницькому, втягнув носом повітря.

— Від Зебіна пахтить гарячим камінням.

— А тепер скажи мені, чим пахтить од річки Цідлини? — запитав Румцайс.

Ціпісек ту ж мить відповів:

— Холодною водою.

Румцайс пересадив Ціпісека на друге коліно.

— То були дуже легкі загадки. Тепер скажи, чим пахне од міста Їчина?

Ціпісек довго втягував повітря, але ніяк не міг розібрати.

— І не золотом, і не залізом, — зрештою мовив він.

— Аби тільки не свинцем! — злякався Румцайс і сам понюхав повітря. — Авжеж, свинець. Це їчинський князь знову виливає дріб — на біду якійсь лісовій звірині!

І, посадивши Ціпісека верхи собі на шию, Румцайс поспішив до Їчина — навпростець через поле, а тоді рівною імператорською дорогою.

Але пан князь у цей час уже наказав запрягти коляску і погнав коня з чорного ходу до ставка. Кінь летів, а за ним підстрибувала коляска з князем на передку. Одягнений він був у костюм із зеленого сукна, на голові мав капелюх з тетеруковим пір'ям, а між колін затис рушницю. Біля озера зупинився, тихенько вискочив з коляски і сховався за вербу, промовивши:

— Тут мені буде зручненько чекати!

І почав водити своєю мисливською рушницею туди й сюди, чи не блисне синє качине крильце.

Аж тут над самою головою в нього обізвався чийсь голос:

— А чи не розрядив би пан князь айн-цвай свою рушницю? І чи не закинув би пан князь шнель-шнель патрони у ставок, бо качки ще не відсиділи свій час на яєчках!?

Це був водяник Чесилко, який сидів поміж вербовим гіллям.

Та хоч це й було сказано майже по-німецькому, князь удав, що не розуміє Чесилка.

• Предыдущая
• 19/45
• Следующая