Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна - Страница 44

• Предыдущая
• 44/63
• Следующая

Рослинність М’янми дуже давня. Тут налічується понад 700 видів рододендронів (а всього їх у світі відомо близько 1000), понад 700 видів орхідей, 80 видів камелій, 70 видів пальм, стільки ж бамбуків, понад 400 видів папороті. Збереглися в М’янмі і деякі найдавніші види тварин: малайський тапір, індомалайські їжаки, шерстокрили. Зустрічаються ще однорогий носоріг, білоброві гібони, фазан-аргус. У річці Іраваді водиться прісноводний дельфін, якому загрожує вимирання. У М’янмі створено три національних парки і 17 заповідних територій, загальна площа яких становить 1 % від усієї площі країни.

Поселення на сваях

Лан після збору врожаю

Понад 60 % території М’янми вкривають тропічні ліси, які в гірських північних районах переходять у субтропічні. В нижній частині навітряних схилів гір ростуть вічнозелені ліси, в менш вологих районах - мусонні ліси з тиковими деревами (у М’янмі сконцентровано понад 75 % світових запасів тику), а в центральних районах - листяні ліси і савани. Вздовж узбережжя у рівнинній частині країни поширені мангрові ліси. Через те, що ліси постійно вирубують для збільшення території під використання землі в сільському господарстві, рівнинна частина країни нині вже втратила свій природний вигляд.

М’янма - аграрна країна. Основна сільськогосподарська культура - рис, під посіви якого відводять значні площі в рівнинних районах країни. Головна область для посівів рису - дельта Іраваді. Вирощують також пшеницю, кукурудзу, олійні, бавовник, джут, цукрову тростину, тютюн. Велику рогату худобу використовують як тяглову. Одна з галузей економіки - заготівля деревини цінних порід і рибальство. У М’янмі багато корисних копалин. Тут видобувають нафту, руди кольорових металів, вугілля, природний газ, срібло і коштовні камені. Також тут добре розвинений кустарний промисел. Грошова одиниця - кіат.

Столицею М’янми є місто Янгон (раніше Рангун). Це порівняно молоде місто, в якому мешкає 3,5 млн чол. Воно засноване в середині XVIII ст., хоча невеличке поселення Оккала існувало на цьому місці кілька століть. Завершуючи об’єднання країни, засновник останньої бірманської династії Конбаунів Алаунпаю зайняв дельту Іраваді і проголосив кінець воєнної кампанії біля священної пагоди Шведагон. Селище, яке було розташоване біля неї, на честь пагоди називалося Дагон. Закладене тут місто і порт був названий Янкон, що значить «кінець ворожнечі». Але самі янгонці віддають перевагу більш поетичному варіанту - «місто миру». Воно має іще одну назву - «місто Будди», бо в ньому дуже багато буддійських святинь і пам’ятників. Головний з них - ступа Шведагон і навколишній храмовий комплекс. Прикрашений коштовним камінням золотий шпиль видно звідусіль. За легендою, ступа була створена для зберігання волосся Будди. Сучасний монументальний пам’ятник був збудований у XVIII ст. і оточений неймовірною кількістю статуй, храмів, святинь і павільйонів. Редьярд Кіплінг назвав Шведагон «красивим переливчастим дивом». Вхід необмежений, але перебувати на території ступ, пагод і монастирів можна лише босніж. А ще там скрізь розвішані дзвони - низько, над самою землею. Люди можуть підійти і вдарити в них дерев’яним кийком, що лежить поряд. Існує повір’я: якщо зробити пожертвування і тричі вдарити у дзвін - бажання обов’язково здійсниться.

Будівля верховного суду в Янгоні

Іншими визначними пам’ятками міста є колоніальна архітектура Странд Готелю, колосальна статуя лежачого Будди в Чаукхатгі Пая та спокійні озера Кандавгі та Інле. Озеро Інле - незвичайне. Назва його перекладається як «маленьке озеро». І справді, воно порівняно невелике за розмірами - двадцять на шість з половиною кілометрів. А за глибиною й справді маленьке - три метри в сухий сезон і п’ять під час дощів. Коли й чому люди оселилися на озері - питання, на яке точної відповіді поки що немає. Очевидно, це сталося в XI столітті. Якась група бірманців була змушена перебратися з суші на воду, щоб убезпечити себе від набігів войовничих шанських племен. Мешканці Інле називають себе «інта», що значить «сини озера». Вони споруджують не лише хатинки і човни при них - сампани, а навіть домашні городики, де вирощують помідори, пальми і папайю. Посередині озера на палях збудований Монастир стрибучих кішок. Зараз там живуть лише шість монахів. А в центрі озера кожні п’ять днів жителі організовують плавучий ринок, на якому можна купити все, що завгодно.

Одна із славетних ступ М’янми

Але, мабуть, найвідомішою є Золота гора. Це величезних розмірів позолочений камінь, який завис над прірвою. Під ним зберігається священне волосся Будди. Як вважають віруючі, саме завдяки йому камінь залишається на місці вже кілька століть. Бірманці називають його «пагодою старого пустельника». І справді, камінь трохи нагадує поголену голову ченця. Паломники, навіть найбідніші, обов’язково жертвують гроші на позолоту каменя.

У I-XI ст. на території М’янми існували держави Шикшетра, Аракан, держава монів. А самі м’янма створили свою державу - Паган - в XI столітті. В XIII-XVIII ст. держави Ава, Пегу та Таунгу боролися за об’єднання території М’янми під своєю владою. А в середині XVIII ст. була створена єдина держава, яка була на початку XIX ст. однією з найбільших. Але внаслідок англо-бірманських воєн М’янма була захоплена англійцями. В 1886-1937 рр. вона входила до складу Британської Індії, потім стала окремою колонією. В першій третині XX ст. посилився національний рух, а з грудня 1941 і до 1945 р. М’янма була окупована японськими військами. У 1948 р. було проголошено незалежність країни. А1961 року до влади прийшла Революційна рада на чолі з Не Віном, і замість колишніх партій і організацій була заснована Партія бірманської соціалістичної програми (ПБСП, з 1988 - Партія національної єдності). В 1988 р. відбувся державний переворот і було призупинено дію конституції 1974 р., яка встановлювала винятковий стан ПБСП. І з 1989 р. країна називається М’янма.

Стародавній бірманський храм

Королівство Непал розташоване у Південній Азії, в центрі Гімалаїв. Площа його становить 147,2 тис. км². Він має спільні кордони з Індією та Китаєм. У Непалі мешкає близько 23 млн людей. Столиця країни - місто Катманду (420 тис. мешканців). Грошова одиниця - непальська рупія.

Існує понад 20 версій щодо походження назви країни. Тибетці перекладають слово «Непал» як «будинок шістьох» («не» - будинок, «пал» - шість), народ лепча - як «священна печера», народ лімбу - як «рівна земля». Предки сучасних непальців, ківари, називали свою країну «серединною землею», а якщо розтлумачити назву країни як санскритську, то вийде «земля біля підніжжя гір». Вчені вважають, що слово «Непал» може походити від назви одного з давніх племен, які займалися скотарством: «неп» - скотар, «ал» - земля, тобто, «земля скотарів». Ще одна версія походження назви спирається на легенду: колись цією країною правив пустельник Не. Він був дуже справедливою людиною, тому в назві країни залишилося його ім’я, а повністю слово «Непал» перекладається так: «край, де справедливо правив Не».

Непал дуже довго залишався для європейців «терра інкогніта» - невідомою землею. До середини XX ст. країна була закрита для іноземців. Але не для всіх: територія країни з давніх часів ставала притулком для біженців з Тибету та Індії.

Сучасне населення Непалу представлене понад 40 етнічними групами (мов у Непалі ще більше - 70! а державною визнана непальська), стосунки між ними здебільшого мирні, добросусідські. Найвідоміші етнічні групи - це непалі (вони вирощують переважно рис), гуркхи (саме з них складається «основа» непальської армії) та шерпи, які переносять вантажі численних альпіністських експедицій.

• Предыдущая
• 44/63
• Следующая