НАШЕСТЯ ПАВИЧІВ - Джонс Дiана - Страница 2

• Предыдущая
• 2/3
• Следующая

 Лінді було п’ять, і вона була єдиною, хто знав, як справлятися із Деніелем Емануелем. Вона знизала плечима. Були часи, коли навіть вона не могла впоратися із Деніелем Емануелем.

 - Він може подумати, - пояснила вона, - і машини зупиняться.

 - Він може думати, що вони стануть, але вони не зупиняться, - сказала місіс О’Флаерті та поспішила геть – готувати обід. Мати, яка має сімох дітлахів і чоловік, який вільний час витрачає на автомобільні гонки, не мають достатньо часу щоб вникати в усі деталі.

 - Чи є я маленьким чоловіком? – запитав Деніел Емануел Лінду, з тривогою.

 Лінда знала, що він має на увазі.

 - Тільки не ти! – сказала вона. – Ти виростеш вищим за Татка!

 Деніел Емануел відчув велике полегшення. Він не був певний, що йому подобалася місіс Платт. Вона казала речі, які не були правдою.

 Наступний випуск новин містера Платта був насичений Проблемними Родинами.

 - Чудово, - сказала місіс Вілліс Сарі та Джеймсу. – Вони зустріли Деніела Емануела.

 Наступного разу, коли Деніел Емануел вислизнув від Лінди, він пішов подивитися на Платтів котедж. Він подумав, що той був чудовим. Каміння навколо квітів було пофарбоване у біле. На передньому газоні була біла тачка, у яку було насаджено квіти, що занепокоїло Деніеля Емануеля. Квіти повинні рости у землі. Деніел Емануел обережно витяг квіти та стряхнув землю на траву. Він знайшов на ґанку ключки для гольфу містера Платта та викопав ними заглибину для квітів, перед ґанком. Він опустив квіти у заглибину та обережно відкрив кран у бочонку з дощовою водою, щоб квіти напилися. Тоді на ґанку він знайшов банку із білою фарбою і вирішив, що повинен нанести білий обідок навколо ямки, як на інших клумбах. Коли містер Платт вийшов з-за будинку, після будівництва своєї четвертої теплиці, то знайшов Деніеля Емануеля, що сидів навпочіпки у річці, використовуючи вигнуту ключку для гольфу як пензель для фарбування.

 Містер Платт твердою рукою взяв Деніеля Емануеля та відвів до дому, ласкаво пояснюючи, наскільки той був нечестивий. Здавалося, Деніел Емануел трохи смутно уявляє собі, що таке – нечестивий. Містер Платт пояснив йому, розповідаючи історії, одна з яких була - “Деніел у лігві львів”³.

 - О Деніел Емануел! – сказала місіс О’Флаерті, коли відчинила двері. Деніел Емануел був вкритий землею, із жилками білого. Містер Платт був шокований, коли побачив, що місіс О’Флаерті читала книжку і одночасно готувала обід. У неї було дві улюблені книги, які вона поперемінно читала, щоб не з’їхати з глузду: цього разу була - “Млин на Флоссі”⁴, а інша - “Граф Монте-Крісто”⁵. Вона знала обидні настільки досконально, що могла робити більшість речей, поки читала. 

 Містер Платт пояснив, що Деніел Емануел накоїв та читав місіс О’Флаерті довгу та терпеливу нотацію, як виховувати дітей, допоки місіс О’Флаерті не відчула запах підгорілої картоплі, схопила Деніела Емануеля та втекла.

 - Що за безвідповідальна жінка, - сказав містер Платт із сумом.

 Місіс О’Флаерті була настільки роздратована через картоплю, що Деніел Емануел отримав на горіхи лише трошки.

 - А де леви? - запитав він Лінду, як тільки звільнився.

 - Їх ніде немає, - сказала Лінда. – Лише в клітках, у зоопарку.

 Наступного дня, Деніел Емануел рушив, щоб знайти клітки із левами.

 У Чіппінг Хенбері не було левів. Єдиними великими тваринами були Чантер Сари Вілліс та Бен - Джеймса Вілліса. Джеймс побачив Деніела Емануела, коли той стояв у дверей сараю із поні.

 - Це лігво? – запитав Деніел Емануел.

 - Ні, - сказав Джеймс. – Це стійло.

 Деніел Емануел кивнув та пішов далі. Наступного разу його бачили у вісьмох милях звідти - у Еббот Ханбері. Як він дістався туди, Деніел Емануел ніколи так і не розповів, але він був там. Він був у загоні, на скотному ринку, із сотнею свиней, сердито волаючи:

 - Вкуси мене!

 Його батько був удома, коли зателефонувала поліція. Він поїхав на своїй найновішій машині до Еббот Ханбері та схопив Деніела Емануеля. Оскільки містер О’Флаерті був єдиною людиною у всьому світі, яку боявся Деніел Емалуел, то додому хлопчик прибув дуже хворим та похмурим.

 - Мені не подобаються Платти, - сказав він Лінді.

 Обидва Плати були занепокоєні через Деніела Емануела. Містер Платт відвідав містера О’Флаерті, щоб сказати, що Деніел Емануел потребує особливого піклування, і що Дугласи бачили, як він знову гуляє, доволі жваво. Місіс Платт пішла до місіс Вілліс.

 - Глендо, - сказала вона, - Я гадаю, ми вдвох разом повинні піклуватися про нашу Проблемну Родину. Я про О’Флаерті, ти розумієш.

 Цього разу місіс Вілліс друкувала чийсь експериментальний роман. Він розділяв сторінку на дві колонки, які казали однакові речі, але не зовсім, і ще слід було отримати п’ятигодинну пошту.

 - Не думаю, що вони проблемні, - сказала вона. – Запитайте Джеймса та Сару. Їх найкращі друзі – Патрік та Тельма О’Флаерті. Дозвольте мені отримати пошту. – Але місіс Платт залишилася та вмовляла місіс Вілліс до сімнадцятої години. У шістнадцять тридцять прибув містер Платт із декількома брошурами, кажучи, що він та місіс Платт подумали, що місіс Вілліс повинна їх передрукувати. Коли Сара та Джеймс та містер Вілліс повернулися до дому о п’ятій вечора, містер Платт все ще був там, а місіс Вілліс була у сльозах.

 - Зробіть щось! – сказав містер Вілліс.

 Джеймс та Сара осідлали своїх поні та процокали униз, стежкою для їзди верхи, до футбольного поля, де Тельма та Патрік ганяли на велосипедах.

 - Що таке? – сказав Патрік, спираючись о живопліт.

 - Зробіть так, щоб Деніел Емануел учинив щось Платтам, - сказала Сара.

 - Якщо зробите, то ми позичимо вам поні, і ми влаштуємо подорож на великах та поні, - сказав Джеймс.

 Тельма та Патрік замріяно подивилися один на одного. Це була пропозиція, від якої вони не могли відмовитися. Це коштувало Патріку багато, щоб сказати:

 - Ми не можемо нічого йому зробити.

 Так само багато коштувало Тельмі, щоб додати:

 - Його наставник Лінда.

 - Попросіть її, і ми влаштуємо подорож, у будь-якому випадку, - сказала Сара.

 Протягом останнього місяця Лідні, радше, дошкуляли. Холлі Сміт, Террі Мур та Алістер Дуглас також робили пропозиції, які Брендан, Морін та Брайан О’Флаерті не могли відхилити.

 - Він ще ні до чого не готовий, - сказала вона Тельмі та Патріку. – Але я спробую.

 Наступної суботи, Сара та Джеймс дотрималися обіцянки та поїхали до Пагорбу Маяка. Лінда дотримала свою та відвела Деніела Емануела до Завершення Ткачів. Але це був один з праведний днів Деніела Емануела. Нічого не трапилося, окрім того, що місіс Платт побачила їх та прибігла кажучи:

 - Малюсенькі діточки як ви не повинні гуляти самі! – Вона відвела їх у котедж, де було акуратно, просто та дратівливо, та всадила їх. Лінда озиралася, із надією побачити хоча б печиво, але місіс Платт також всілася та розповіла їм історію про Ісуса. Лінда її знала. Її відіслали додому у її перший шкільний день, оскільки вона плакала через Ісуса. Вона ставала все бліднішою та бліднішою.

 - Йому дуже боліло? – прошепотіла вона.

 - Що, люба? – запитала місіс Платт.

 - Коли його прибили цвяхами до дерева, - прошепотіла Лінда.

 Місіс Платт, радше, була захоплена зненацька.

 - Ну…, - оскільки вона не знала що саме слід відповісти Лінді, то відвела їх двох до дому, відчуваючи, що дала їм обом матеріал для роздумів.

 Так і було. В той час, як місіс О’Флаерті намагалася зупинити потік сліз у Лінди, Деніел Емануел взяв чотири цвяхи, молоток та вервечку та промарширував до дуба на футбольному полі, для того, щоб виявити самому: наскільки боляче бути розп’ятим.

 На його щастя, перш ніж забити перший цвях, він заплутався у вервечці. Йому пощастило навіть більше, Сара, Джеймс, Патрік та Тельма, лише через годину, поверталися до дому, після майже ідеального дня. Вони почули тонесеньке скиглення – усе на що був здатний у ту мить Деніел Емануел.

• Предыдущая
• 2/3
• Следующая