Чорний екватор - Малик Владимир Кириллович - Страница 31

• Предыдущая
• 31/39
• Следующая

Залишивши автомобілі під охороною вартових на дорозі, полісмени оточили резерват. В краалі панувала ще сонна тиша. Круглі, вкриті банановим листям хатини негрів стояли півколом на пагорку, утворюючи посередині просторий майдан.

Кілька автоматичних черг розірвали тишу.

Капітан Кребс перший відкрив вогонь, стріляючи над хатинами. Перелякані люди вибігали з шамб і, чуючи свист куль над головами, падали на землю.

Незабаром полісмени зібрали на майдані майже все населення резервату — чоловіків, жінок, дітей.

— Ну, хто давав клятву мау-мау? — запитав Кребс. — Кого Кеньятта[11] і його прихильник Джомо Карумба приводили до присяги?

Негри мовчали. Чоловіки з ненавистю дивилися на нападників. Верещали діти, і перелякані матері марно намагалися вгамувати їх.

— Хто з вас батько Джомо Карумби? — грізно запитав інспектор.

Старий Карумба підійшов до капітана.

— Я — батько Джомо, бвана.

— Де твій син?

— У концтаборі, бвана.

— Брешеш, негіднику! Він утік з концтабору, і ти його переховуєш!

Очі негра блиснули радістю: значить, син на волі! Його не вбили мзунгу! За таку звістку він готовий був подякувати капітанові, але той інакше розцінив хвилювання старого.

— Кажи, де Джомо! — крикнув він. — Інакше я накажу скарати тебе лютою смертю!

— Бвана, я старий чоловік, — промовив Карумба, — і не боюся смерті! Муки, якими ви лякаєте, не страшать мене — я доволі натерпівся їх за своє життя! Повірте мені, бвана, я не знаю, де мій син!.. Але якби й знав, то все одно не сказав би, хоч би мене різали на шматки.

— Не скажеш, старий шакале? — вигукнув Кребс. — Зараз ти заговориш іншою мовою!.. Гей, Сміт, розпали вогнище!

Сержант Сміт зірвав очеретяну покрівлю з найближчої хатини і запалив її. Коли червонуваті язички полум'я вихопилися з-під купи очерету, він підійшов до свого шефа і запитливо глянув на нього.

— Припечіть йому очеревину, хлопці! — наказав Кребс, кивнувши на старого Карумбу.

Сміт схопив старика за плече і турнув до вогню. На допомогу йому кинулися два молоді плантатори. Збивши негра з ніг, вони миттю схопили його за руки й ноги і підняли над вогнем. Довга сорочка на нещасному зразу схопилася полум'ям, засмерділо смаленим. Болісний крик пролунав у ранковій імлі… Але кати були невблаганні. Вони ще нижче опустили свою жертву і присмалювали їй живіт і груди.

Глухий рокіт пронісся по краалю. Всі — і чоловіки, і жінки, і діти — сповненими жаху очима дивилися, як горить на вогні старий дядько Карумба. Його дружина Нтомбінде упала непритомна на руки жінок. З гурту вийшов інший старик, Ламу, і кинувся на коліна перед Кребсом, благаючи його припинити катування, але марно. Тоді Ламу кинувся до вогнища, намагаючись захистити Карумбу.

Попихкуючи цигаркою, капітан кивнув полісменам,

— Ану, потримайте цього шкарбана, та міцніше!

Полісмени так здушили Ламу, що він аж захрипів.

У цю мить Кребс спокійно ткнув йому у вухо цигаркою. Старик закричав і відсахнувся, але з протилежного боку один з полісменів, заохочений шефом, штрикнув йому в друге вухо очеретиною, вихопленою з вогню… Несамовито пручаючись, старик копнув ногою капітана в живіт. Капітан відскочив і вихопив пістолет. Пролунав постріл — Ламу схопився руками за груди і впав.

А капітан, зрозумівши, що від старого Карумби нічого не доб'ється, заходився допитувати всіх підряд. Де Джомо Карумба? Чи не приходив він таємно в крааль? Чи не було з ним білого лікаря? Хто з негрів Гавіри давав клятву мау-мау?

На всі питання негри відповідали заперечно або зовсім мовчали.

Тоді Кребс наказав відокремити молодих чоловіків і прив'язати їх до дерев на узліссі. Частина полісменів кинулася виконувати цей наказ, інші під керівництвом самого інспектора почали допитувати жінок, сподіваючись швидше добитися від них відомостей про втікачів з концтабору. Жінок і дівчат роздягли і батогами, з гиком і непристойними жартами, погнали до річки.

— У воду, красуні! — крикнув Кребс. — Підніміть руки над головами і не смійте опускати! Будете киснути, доки не зізнаєтесь, де переховується Карумба і хто з ваших людей давав клятву винищувати білих!

Полісмени ходили по берегу і стежили, щоб ніхто з жінок не опустив рук. Коли жертва не витримувала напруження і схилялася в каламутну воду, довгий, гнучкий, мов змія, і цупкий батіг з шкіри носорога з свистом розтинав повітря і до крові впивався в плечі нещасної. Зойки і крики жінок змішувалися з лайкою та погрозами полісменів і вереском переляканих дітей.

Більш як півгодини відбувалася ця екзекуція, але бажаних наслідків вона не дала. Мокрі, скатовані до крові жінки збилися в гурт і мовчали. Розлютований невдачею капітан залишив кількох полісменів, а сам кинувся до ліска, де, виконуючи його наказ, сержант Сміт з товаришами поприв'язував чоловіків до дерев і чекав нових розпоряджень. Негри мовчали, з ненавистю дивлячись на своїх катів.

Перші промені сонця, що сходило з-за далеких гір, бризнули на землю, позолотили високі стовбури дерев. З лісу линув веселий спів пташок і вереск мавп.

— Ну, що, не зізнаються? — запитав, підходячи, капітан.

— Мовчать, дияволи! — відповів Майкл.

— Ми зараз розв'яжемо їм язики! — і Кребс звернувся до негрів: — Даю вам на роздуми п'ять хвилин! Хто скаже, кого з ваших людей Кеньятта і його поплічники приводили до присяги на вірність мау-мау і де переховується Джомо Карумба, того відразу ж накажу відпустити, а хто не скаже… Гей, Сміт, що ми зробимо з тими, що не зізнаються?

— Вирвемо язики, сер! — не задумуючись відповів Сміт. — І хай тоді мовчать до самої смерті!

— Прекрасна ідея! — похвалив капітан. — Ви чуєте, розбійники? Даю вам п'ять хвилин! Ну, хто говоритиме перший?

Негри мовчали.

Капітан дивився на годинник. Поволі тяглися страшні хвилини.

— Починай, Сміт!

Сміт витяг невеличкий арабський кинджал і наблизився до першого. Негр злякано підвів голову.

— Зізнаєшся? — процідив сержант.

— Я нічого не знаю, бвана! — тихо відповів негр.

— А-а, ти нічого не знаєш! Тримайте його, хлопці!

Кілька плантаторів кинулися на допомогу Смітові.

Операція була виконана блискавично, і Сміт підійшов до наступної жертви. Це був середнього віку чоловік у добротній фланелевій сорочці, його перелякані шахраюваті очі забігали. Він хотів щось сказати, але, здавалося, йому відібрало мову. Нарешті, викрикнув:

— Бвана! Я скажу… Тобто я нічого не знаю! Але ви мене знаєте… Я — Карао!

— Що він меле, Майкл? — спитав Кребс.

— Він каже, що ти його знаєш… Звуть його Карао!

— Вперше чую, — презирливо скривив губи Кребс. — Кажи до ладу, хто ти і що знаєш про мау-мау!

— Я нічого не знаю про мау-мау, бвана! Але ж я — індуна Ніабонго! Ви пам'ятаєте, я допомагав вам. Я випадково потрапив сюди, прийшов провідати сестру… Я живу з Ніабонго біля гори Падаючої води, бвана! Відпустіть мене!

— Де Карумба? — підступив до нього капітан.

— Не знаю, бвана! Я гадав, що гієни вже й кістки його обгризли…

— Хто з них, — капітан кивнув головою на негрів, — давав клятву мау-мау?

— Я ж не живу в Гавірі, бвана! Не знаю, клянуся вам!

— Бреше! — сказав сержант Сміт. — Знає, але не зізнається!

Капітан махнув недбало рукою, і Сміт з помічниками накинулися на індуну Карао…

За півгодини з десяток чоловіків були піддані жахливій операції, а решту відшмагали батогами. Але ніхто з негрів не попросив пощади, не купив ціною наклепу чи зради собі помилування.

— Всіх в «Апландс»! — наказав розлютований Кребс. — Там розберемося!

Чоловіків і жінок, а за ними й дітей загнали в машини. Тихо стогнали поранені й побиті. Старий Карумба все ще не опритомнів, і його, мов поліно, кинули в кузов. Полісмени підпалили крааль. Ревла в загонах, шаленіючи від страху, худоба. І тільки старий Ламу спокійно лежав посеред майдану, широко розплющеними очима дивлячись в ранкове небо.

• Предыдущая
• 31/39
• Следующая