Выбери любимый жанр

Купальниця - Вдовиченко Галина - Страница 37

Изменить размер шрифта:
37

памперсів?..

154

* * *

Цей випадок мав розважити, а він лиш підірвав в Олегові впев-

неність у своїх силах. Вони ніби й посміялись, обговорюючи

реакцію та обличчя шефа та його помічника, але настрій у Ше-

хова пішов донизу. Чи міг би він впоратися без Кароліни? Не

міг. Без її втручання не отримав би заробленого. Він подумки

прокручував репліки та жести тієї короткої розмови і доходив

висновку, що аргументи жінки шеф прийняв, бо вона вдалася

до зрозумілого йому арсеналу переконання: збрехати, демора-

лізувати, налякати. А добре зроблена Олегом робота для ньо-

го й не могла бути аргументом, це, виявляється, не привід, щоб

її належно оплатити. Лоха гріх не кинути. Такий у них закон.

Кілька днів не вдавалось розрадити Олега. Вона й подумати

не могла, що він такий вразливий. Мовчав, надзвонював ку-

дись, розмовляв з київськими знайомими і нарешті за чиєюсь

підказкою, знайшов роботу за фахом.

Кароліна проводжала його зі словами про те, що невдачі ро-

блять нас сильнішими, вони зміцнюють характер і таке інше.

Олег зупинився на порозі, пригорнув її до себе, не давши змо-

ги договорити.

Дивний фатум переслідував Олега. Через два тижні — він не

встиг навіть як слід увійти у справи — сталося банальне рейдер-

ське захоплення невеличкої, але перспективної фірми. Колишні

співвласники витіснили теперішніх, з якими перебували у ста-

ні війни. Приватна охоронна структура допомогла їм завести на

фірму своїх людей і переконливо попросити провідних фахівців

з команди конкурентів звільнити кабінети. Олег узявся було

відновлювати справедливість, але в документах фірми ще від

часів її створення були допущені двозначні трактування, вони

й зробили можливим перехід власності з рук у руки колишніх

партнерів. Та й про справедливість, як він швидко зрозумів, не

йшлося. Одні власники тиснули на інших, затягували у свою бо-

ротьбу без правил людей, які в будь-якому випадку залишаться

155

ні з чим. Гору взяв той, хто хитріший, у кого більше зухвалості

та грошей. Залишалося перенести з’ясування стосунків до залу

суду. Але й суд мав документальні підстави, аби винести один

з двох однаково законних вердиктів, який буде сформовано за-

лежно від замовлення та кількості нулів у сумі гонорару.

Після короткого, завзятого та безнадійного протистояння, повертаючись додому, Олег потрапив під холодну листопадо-

ву зливу — і зліг з температурою. Думали — бронхіт, вияви-

лось запалення легенів. Накритого двома ковдрами, його то

трусило від холоду, то кидало в жар. Очі сльозились, волосся

вологими пасмами тулилось до чола… Кароліна накупила

в аптеці ліків, що їх виписав приватний лікар, і це був пер-

ший вечір, коли вона відчула короткий та яскравий, як блис-

кавка, напад паніки. Вони більше не мають грошей. Взагалі.

Усе легковажно розтринькали. А що залишилось, розійшлося

в один вечір: п’ятсот сорок гривень віддала в аптеці, сотню за-

платила лікареві за консультацію, і тепер у гаманці лежала од-

на самотня гривня. Володимир Великий з купюри дивився із

докором, стискаючи губи.

Що буде, як завтра свавільна й непередбачувана Анна ска-

же, що маленькій Лесі більше не потрібна нянечка? Що вони

робитимуть? За що житимуть?

Намагалась не виказувати своїх страхів, усміхалась, робила

Олегові уколи вранці і ввечері. Денні брала на себе пані Стася, яка приносила хворому гарячий чай з калиною-малиною. Їв

він мало. Після щоденної роботи — а це могли бути і дві годи-

ни, і вісім — Кароліна приносила додому свіжі продукти та га-

зети з журналами. Відкладала в шухлядку стінної шафи хоча б

десятку, а якщо обставини дозволяли — то й п’ятдесят гривень.

Тамувала в такий спосіб страх перед безгрошів’ям, він їй, ма-

буть, дістався з генами від мами.

Олег ні про що не питав, він тепер усе більше мовчав, ли-

ше одного разу перехопив руку Кароліни, поцілував її в пульс, як колись. «Пробач мені», — і відвернувся до стіни. Кароліна

156

лягла поряд, охопила зі спини руками, притиснулась до ньо-

го, але через деякий час відчула, що йому так незручно. Тор-

кнулася долонею чола, температура була нормальною, поці-

лувала в потилицю — і піднялася сходами нагору.

Олег поступово одужував, вже й вставав, сідав за комп’ютер

і навіть повеселішав після того, як Сашуня знайшов для ньо-

го роботу, яку можна було виконувати вдома за своїм ноут-

буком. Робота не потребувала великих зусиль, оплату обіця-

ли мінімальну, хоча й без затримок. Треба було переглядати

деякі угоди однієї фірми — ця фірма вже мала сумний досвід

суттєвого штрафу за якісь помилки в документах. Олег від-

чув себе краще й одразу взявся за роботу.

Кінець осені та початок зими проминули, як короткі дні, швидко й непомітно.

Коли з Олегом вчасно розрахувались, він зрадів, ніби зірвав

джек-пот. І Кароліну це відверто подивувало — він припускав, виходить, що його знову можуть надурити. Та оплата праці

і справді чимось нагадувала черговий обман. Олегові платили

за мінімальними розцінками на рівні прожитковому мініму-

му. Проте, піднесено пояснив він Кароліні, нічого особливого

він і не робить, і час залишається, аби шукати солідну, добре

оплачувану роботу; а на перший випадок можна погодитись

і на цю. Тільки треба жити трохи ощадливіше. Наприклад, ди-

витися кіно вдома, а не в кінотеатрі.

Чого ця згадка про кіно так зачепила Кароліну? До сліз. Во-

на сховалась у ванній і там виплакала свою здивовану образу.

Жити ощадливіше? Та вони і так живуть ощадливо! За помеш-

кання не платять, бо розплатились на кілька місяців наперед

тим, що облаштували порожню кімнату. Але ж за комунальні

послуги платити треба, особливо — за дорогий газ, адже п’єц

у них в кімнаті майже завжди гарячий, бо батарея парового

опалення виявилась слабенькою як для такої сирої осені. У рес-

торани чи кав’ярні вони вже теж не ходять. Вони взагалі ніку-

ди не ходять, бо він хворіє, а вона з ранку до ночі на роботі. І не

157

їздять нікуди. «Міцубіші-Лансер» стоїть під вікном, як припну-

тий кінь зі спутаними ногами, і черговий дощ змиває з нього

шар задавненої пилюки.

Кароліна почула кроки в коридорі, відкрутила кран, підста-

вила під струмінь долоні — холодна вода остудила лице.

А може, воно й нічого. Просто рік добігає кінця, дні зга-

сають, заледве почавшись, і ранки холодні, і вітер прониз-

ливий. Треба протриматись, перечекати сезон сірих барв, а далі все буде біло й чисто. І все налагодиться. І що це на

неї найшло? Хіба Олег не кинув усе, помінявши життя до-

корінно? Хіба не витратив усе, що мав? І хіба він винен, що

так усе складається…

Ні, нічого страшного не відбувається, це просто тимчасові

проблеми. Її не налякаєш тимчасовими проблемами.

Кароліна вмилась холодною водою, закрутила кран, повер-

нула рушник на «їхній» гачок і, кинувши оком у дзеркало, ви-

йшла з ванної.

У коридорі — Гєнек. Привіт — привіт. Він затримав на ній

уважний погляд. Вона вже майже проскочила до своєї кімна-

ти, як почула в спину:

— Завтра в нас репетиція.

— Завтра? — перепитала, відводячи вбік заплакані очі. — Де?

З кухні чулося глухе бубоніння Сашуні та Олега. Чергові по-

сиденьки.

— У студентському театрі. Я ж казав тобі, нам потрібні кос-

тюмери, — Гєнек як ніби збирався щось інше сказати, однак

лише додав: — Ходімо, подивишся… Вечори в тебе вільні. Я по-

мітив.

— Подивлюсь, — сказала вона. — Якщо мене вчасно відпус-

тять з роботи.

І причинила за собою двері.

37
Перейти на страницу:
Мир литературы
Наши партнеры