Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап - Страница 3

• Предыдущая
• 3/31
• Следующая

- А песцi там ість?

- Єсть!

- Бiлi чи голубi?

- Рябенькi! Вони тiльки на далекiй пiвночi бiлIшають та голубiшають. Так як i курiпки: у нас рябенькi, а на пiвночi -- бiлi-бiлi, слiпучо-бiлi! Так i песцi!

Взагалi збори для полювання на лисицю дуже й дуже, як бачите, складна справа...

В коротенькому кожушку, в повстяниках i в капелюсi на лисичачiм хутрi виходите ви з тепло-затiшної хати Йосипа Явдокимовича й простуіте до Срiблянського ярка, де:

- Їй-богу, аж дяа лисичачих виводки! Йосип Явдокимович - старий, досвiдчений мисливець i давнiй ваш приятель, що на своіму вiку:

- Тих вовкiв, тих лисиць, тих зайцiв, що вже поповбивав, так, вiрите, й лiчби їм нема!

Ранок. Морозець. Порипуі снiжок. До Срiблянського ярка вiд хутора три кiлометри.

Визирнуло сонце. Застрибали на слiпучо-бiлiй, що й оком не охопиш, ковдрi мiльярди дiамантiв...

Докучай i Бандит - на смику.

Докучай iде спокiйно, вiн багато лiт прожив уже i багато ганяв i зайцiв, i лисиць, i вовкiв, - його вже нiчим не здивуіш, а Бандит тiльки друге поле починаі, - вiн то рвоне вперед, то повернеться до вас i намагаіться, пiдстрибнувши, покласти переднi лапи вам на груди, то знову - вперед.

Нервуіться Бандит...

Рветься i так жалiбно-жалiбно скавучить.

- Пусти, - мовляв, - дай побiгать, дай натiшиться!

Дивись, як бiло скрiзь, як хороше, як снiг блищить! Дай покачаться!

Йосип Явдокимович, пихкаючи цигаркою, совiтуі:

- Пустимо з того боку, од грушi, щоб проти вiтру.

Ви проходьте трохи вперед од грушi й ставайте в лiщинi, а я на той бiк перебреду та за терном сяду.

Пустите тодi, як я вже на мiсцi буду! Я потихеньку свисну!

- Гаразд!

- Та зайця не стрiляйте! Лисичок спочатку поколошкаімо. Хiба собаки за куцохвостим ув'яжуться, - ну, тодi битимемо, щоб собак звiльнити!

- Добре!

У лiщинi затишно-затишно...

Утоптуіться навкруги снiг., щоб зручно було на всi боки повертатися, бо лисиця може вискочити i зцюдова, i студова, i спереду, i ззаду...

Докучай лiг i лежить бiля нiг, а Бандит нап'явся, мов струна, пiднiс голову i нюхаі, нюхаі, нюхаі...

- Якi ж запахи проскакують через рожевi твої нiздрi в чистопорiдний твiй мозок, Бандите? Якi? Чи фiалковий од рипицi пишної "труби" хитрої лисицi, чи густий сморiд зголоднiлого сiроми-вовка, чи невиразне пахкотiння i увi снi тремтячого зайчика-побiгайчика?

Якi? Ляж, Бандите, заспокойся!

Ви обдивляітесь навкруги...

Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слiдок i бiля грушi обiрвався.

То - бiлочка.

Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплi прикрившись, i сняться їй сосновi шишки та солодкi горiшки...

А он далi трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькi ямочки, i де-не-де мiж ямочками нiжнолегесенький по снiгу "чирк".

То лисичка з нiчного полювання в ярок одпочивати пiшла...

Значить, ість!

Легенький свист.

То Йосип Явдокимович подаі знак, що вiн уже на мiсцi.

Вiдпускаються з смика Докучай i Бандит.

- Ну, хлопчики, вперед! Нi пера нi пуху!

Три хвилини напруженої тишi... П'ять хвилин... Ще тиша...

Раптом одчайдушне скавучання Бандита I нервово-густий Докучаїв бас:

- Гав!

Бандит однаково iстерично скавучить, чи то зайця вiн пiдiйме, чи то лисицю, а Докучай, почувши зайця, спочатку даі легесеньке "скаву-скаву", а потiм - спокiйний "гав", i далi рiвномiрне "гав", "гав", "гав"...

Погнав, значить...

На лисицю Докучай подаі перший "гав" значно нервовiше i йде за нею, гавкаючи трохи частiше i вищим тембром, нiж за зайцем.

А Бандит i за зайцем, i за лисицею однаково iстерично:

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Погнали лисицю...

Ну, тут уже у вас пульс iз 72 ударiв зразу на 90, очi рогом на лоба, "прострiлюючи" лiщину, i ходором ходить у руках двадцятка.

- Спокiйно! - сам до себе.- Спокiйно!

Перша горжетка на вас iде!

Метрiв за 50 од вас, з легеньким трiском, iз лiщини на поляну вилiтаі вона...

Вона не бiжить, а летить, червона-червона на слiпучо-бiлому фонi, випроставши трубу (хвiст) i витягши мордочку.

- Бах! - легкий стрибок i червоного нема,-самий тiльки бiлий фон...

Вискакуі Докучай, за ним Бандит.

Докучай зиркаі у ваш бiк, бачить, що нiчого нема, рявкаі суворим басом i мчить далi.

За ним Бандит.

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Покотила горжетка через яр, i ви бачите, як майнула бiла китичка на її хвостi у лiщинi по той бiк яру.

Докучай мало-мало не на хвостi в неї сидить.

На Йосипа Явдокимовича пiшла.

- Пильнуй, старий!

Аж ось:

- Бах!

Дим i снiгова курява бiля Йосипа Явдокимовича.

- Бий, - кричу, - старий, удруге, щоб певнiше було!

- Крiпко лежить! - кричить Йосип Явдокимович i додаі таке, про що, хочи ви як мене просiть, написати не можу.

Я зриваюсь з мiсця, лечу крiзь кущi в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й пiдбiгаю до Йосипа Явдокимовпча.

- Єсть? - питаю.

Вiн дивиться кудись убiк i не каже, а стогне:

- ксть! Он! За терном!

Я стрибаю за терен...

Крутиться Докучай i смикаі лiвою ногою.

Я падаю в снiг...

А десь далеко, аж у другiм кiнцi яру, Бандит аж плаче та заливаіться:

- Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!

Горжетку ганяі...

Приїздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкетi, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущi бiгли...

Вам дома й кажуть:

- Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. I хто тi рушницi вигадав?!

- Ладно, - ви собi думаіте, - ладно! Говори! Говори! Одужаі Докучай - знову за горжетками їздитимемо.

1945

Золота осiнь...

Ах, як не хочеться листу з дерева падати, - вiн аж нiби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхаі клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", - ген там на узлiссi бiлявим станом своїм кокетуі, нiби на побачення з Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликаі.

Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм "кру-кру":

- "Чуіш, брате мiй, товаришу мiй?" Вiдлiтаімо!

Золота осiнь...

От в цей саме час заіць уже збiгав до пIдборщика хутра, той йому вже на всi прорiшки попiдбирав густо-теплi шматочки, вичистив вуха й лапки i посалив на рiпицю бiлий помпон.

Набиваються набої крупнпм шротом, витягаються теплi штани й пiджак, мастяться грубiшi чоботи, деруться на онучi теплi пiдштаники, вiдкидаіться набiк веселенький картузик-кепочка, а натомiсть розтягаіться на кулаках сумовито-серйозна капелюха...

Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут їх замiняють сало й ковбаса.

Незмiнною залишаіться стопка.

При полюваннi на качки стопка, як ми знаімо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюваннi на зайця з неї, при певному досвiдi, дуже добре оглядати обрiй; коли дивитись крiзь дно, - мiсцевiсть рельіфнiшаі.

Всi вищейменованi твердi, плиннi й газуватi речi розкладаються в певному порядку на канапi, ви ходите й усе кiлька разiв перераховуіте, перевiряючи, чи нiчого не забули:

- Штани, значить і! Чоботи і!.. Онучi, значите і!.. Набої і!.. Сало й ковбаса і!.. Гм-гм... і... Чи не мало буде?

- Досить, досить! - поспiшаі посемсйство...

- А де ж стопка?

- Та ось, за рюкзаком!

- Поклади в рюкзака, а то закотиться. Ну, все, здаіться. Так я краще заранi виїду, щоб не спiзнитись на поїзд.

Ви швиденько одягаітесь, вкладаіте все в рюкзак.

- Ну, бувайте, здоровi! Не сумуйте. Денькiв за два-три я буду!

- А рушницю ти взяв?

• Предыдущая
• 3/31
• Следующая