Шхуна «Колумб»(Ил. Є. Семенова) - Трублаини Николай Петрович - Страница 22
- Предыдущая
- 22/85
- Следующая
— Це що за мода ночами так далеко запливати, — вголос висловив свою думку командир. Вахтовий повернувся і сказав, що то, мабуть, купальники з висілка.
— По-моєму, пливуть вони зовсім не з висілка.
Троє плавців швидко наближалися до корабля.
Вахтовий і командир уважно слідкували за ними. Плавці переганяли один одного. Та от один з них вирвався далеко наперед і плив до корабля, не зменшуючи швидкості.
— Що це вони, змагання влаштували? — знову спитав командир і, помовчавши, додав. — Попередьте, згідно з статутом.
Вахтовий виструнчився, набрав у легені повітря й загукав:
— Ей, там! Не під-пли-ва-ать! Держи сто-ро-но-ою.
Плавці пливли, ніби не чули. Один з них щось кричав, але поки що не можна було розібрати, що саме. Вахтовий, прислухаючись, приклав руки до вух.
— Ану, пошліть шлюпку, — сказав Семен Іванович. — Нехай затримає тих молодців. Треба провчити… Знають же, що біля військового корабля плавати не можна.
Не встигли виконати розпорядження командира, як передній плавець виразно прокричав:
— Швидше підійміть на борт! Швидше!
Було ясно, що це не звичайні купальники.
Щось трапилося, інакше чого б вони поспішали до есмінця? Командир корабля різким голосом одрубав наказ:
— Останнє попередження, щоб ближче не підпливали. Негайно шліть шлюпку. Держіть напоготові тривогу.
За мить шлюпка одійшла назустріч плавцям. Через кілька хвилин перший з них схопився за борт і спритно вскочив у шлюпку. Це був Марко. Цього разу він випередив Люду.
— Товаришу командир, негайно на корабель. «Колумб» зараз злетить у повітря! Треба рятувати людей!
Молодий командир на шлюпці нічого не розумів. Він знав, що треба забрати плавців, і шлюпка йшла за іншими, що знаходились приблизно за сто метрів. Але відтіля доносився дівчачий крик:
— Пливіть на корабель! На корабель! Не затримуйтесь!
Марко так наполегливо вимагав, щоб негайно повернутися на корабель, а двоє інших плавців спинилися і, здавалося, кричали те саме, що командир шлюпки наказав повертатися. Червонофлотці хоч не розібрали ще, в чім справа, але відчули в Марковій поведінці щось тривожне і з усієї сили налягли на несла.
За хвилину Марко вибігав по трапу на палубу корабля, його повели на командирський місток. Але він не йшов за провожатим, а сам біг попереду, і провожатий змушений був поспішати за ним.
— Хто такий? — різко спитав командира.
— Юнга з шхуни «Колумб», Марко Завірюха.
— Що трапилось?
Поспішаючи, Марко розповів, у чім справа. Од хвилювання й поспіху виходило трохи плутано, але капітан-лейтенанту стало відразу зрозуміло, що «Колумбові» загрожує небезпека.
— Коротко, — сказав він, — що там?
— Пекельна машинка. Зараз станеться вибух.
— Коли?
— О 10 годині 45 хвилин…
Командир глянув на годинник. Стрілки показували 22 години 27 хвилин. Залишалося 18 хвилин.
О двадцять другій годині тридцять одній хвилині «Буревісник» знявся з якоря і рушив з бухти, розвиваючи найбільшу швидкість. Зливаючись з берегом, у бухті чорніло дві крапки. Двоє плавців повільно пливли паралельно берегові, слідкуючи очима за есмінцем. Здавалося, до берега вони повертались неохоче.
За кормою корабля залишався збурено-спінений слід. Від бортів його широко розходились хвилі. Машини працювали на повну силу, що дорівнювала силі потужної електростанції. Корабель рвав морський простір, місяць і електрика освітлювали схвильовано напружені обличчя моряків. На цілому кораблі, здавалось, спокійними залишалися тільки хронометри та обличчя капітан-лейтенанта Трофімова.
Біля командира стояв Марко і розповідав, про що довідався від Знайди та про свої спостереження за Ковальчуком. Розповідь його була уривчаста. Раз по раз він замовкав і, завмерши, дивився в простір, наче вимірював на око швидкість корабля. Потім згадував про свого слухача і знов поспішно вимовляв кілька слів.
«Буревісник» пройшов широку горловину бухти й опинився в морі. В далині виднілися вогники шхуни. Прислухавшись добре, можна було вловити звуки музики. Корабельні годинники показували тридцять шість хвилин на одинадцяту. Залишалося дев'ять хвилин до вибуху. Командир крикнув вахтовому:
— Повний бойовий!
За мить наказ було передано старшому механікові. Струмінь зустрічного повітря з подвоєною силою вдарив Маркові в обличчя. Есмінець мчав з тією швидкістю, з якою він підходить під час торпедної атаки до ворожих лінкорів або мчить на підводний човен, який на хвилину визирнув з-під води, щоб протаранити й потопити його. За секунду корабель пропливав десятки метрів, але Маркові здавалося, що й годинники ідуть страшенно швидко.
Залишилося вісім хвилин. Виразніше чулися звуки музики, але враз вони стихли, і у вухах шумів лише вітер. Очевидно, на шхуні та шлюпках помітили есмінець і, здивувавшись, затихли. В такій мовчанці минула ще хвилина. Залишалося сім хвилин. На віддалі понад кілометр виднілася шхуна. Оркестр знову заграв гучний марш, виявляючи радість рибалок і оркестрантів з нагоди з'явлення есмінця. Очевидно, там вважали, що командир «Буревісника» вирішив приєднатися до них.
З містка в машину прозвучала якась команда, і Марко відчув, що палуба перестає дрижати. Машини припинили роботу, міноносець ішов за інерцією.
Світло прожектора метнулося на «Колумб», і на його кормі Марко пізнав професора та Грицька.
На есмінці гриміла команда:
— Шторм-трапи за борт! З лівого борту спускати шлюпки!
Міноносець порівняно повільною ходою зрівнявся з шхуною. Там гриміли оркестр і крики «ура». Годинники показували двадцять дві години тридцять дев'ять хвилин. Командир есмінця пробував кричати на шхуну, але там у шумі не розбирали й не чули його. Марко глянув на шхуну, підплигнув, вигнувся ластівкою і плюснув у море між «Буревісником» і «Колумбом».
— Людина за бортом! — прозвучало на шхуні і кораблі.
Оркестр обірвав гру.
— Ей, на «Колумбі»! Негайно всім залишити шхуну. Даю три хвилини! — лунав наказ і командирського містка на «Буревіснику».
До шхуни підпливав Марко. Він теж кричав, щоб усі негайно залишили шхуну. Там у перший момент заціпеніли і мовчки слухали наказ. Та шлюпки вже відходили від есмінця і пливли до шхуни. Есмінець віддалявся від «Колумба». Весь освітлений електричними ліхтарями, він ніби кликав пасажирів і команду «Колумба» на свою палубу. Стах Очерет вискочив з запитанням, у чім справа, але коли почув голос капітан-лейтенанта, що гукав у рупор «дві хвилини», — наказав Андрієві й Левкові готувати посадку на шлюпки.
— Хто плаває, у воду! — закричав він.
Кілька чоловік стрибнули в воду і попливли до ближчої шлюпки.
Марко схопився за борт. Хтось подав йому руку і допоміг вилізти.
— Що таке? — питали його.
— За дві хвилини шхуна злетить у повітря! — відповів юнга і кинувся на корму.
Військова шлюпка стала поруч «Колумба». Люди стрибали в неї з борту. Першим туди вкинули зляканого Грицька, потім допомогли перестрибнути професорові. Останніми перейшли музиканти, не випускаючи з рук інструментів.
На есмінці стежили за годинником. Було двадцять дві години сорок дві хвилини. Шлюпка ще не відходила від «Колумба». На шхуні залишалося троє людей. Командир шлюпки наказував їм швидко сідати. То стояли Стах Очерет, Левко Ступак і Андрій Камбала…
Моторист і матрос майже силою пересадили свого шкіпера в шлюпку.
О сорок третій хвилині шлюпка одійшла від шхуни. Гребці працювали, не шкодуючи сили. З кожним ударом шести весел шлюпка відскакувала все далі. Тепер увага всіх навкруги зосередилась на спорожнілому «Колумбі». Освітлена місяцем шхуна стояла непорушно на водній поверхні. На її палубі чорніли тіні, що падали від щогли та надбудови на кормі. Ледве помітно світив вогник на щоглі. Осиротіло ждучи смертельного удару, вона викликала почуття смутку і жалю у спостерігачів. Командний склад есмінця тепер заспокоївся — люди з приреченого на загибель судна були вчасно зняті. Але не такими очима дивилися на неї троє людей, що складали екіпаж судна. Вони відчували, що втрачають рідного, близького друга. Вони не знали, чому «Колумб» мусить загинути, іноді в них з'являвся сумнів, але поведінка людей навколо, прихід есмінця, наказ його командира — все це стверджувало, що вони бачать останні хвилини своєї шхуни. Не хвилини, а секунди, бо командир шлюпки вголос сказав.
- Предыдущая
- 22/85
- Следующая
