Капітан Зірвиголова - Буссенар Луи Анри - Страница 42

• Предыдущая
• 42/63
• Следующая

Зірвиголова і Фанфан зараз же впізнали знайомий звук маузера.

— Дуплет! — заверещав Фанфан, миттю пожвавившись.

Капітан Руссел, озвірівши від такого несподіваного повороту подій і боячись, щоб жертва не вислизнула, вихопив револьвер з явним наміром всадити Жанові кулю в лоба. Проте раніше ніж англієць встиг прицілитись, пролунав ще один постріл, і рука з револьвером повисла, розтрощена кулею, що розбила також і рукоятку револьвера. Капітан завив від люті і болю, махаючи покаліченою кистю руки. Він мало не зомлів.

На гребені муру з'явилась людська фігура і спритно стрибнула на землю. Це був хлопець, вірніше, підліток у формі англійського лейтенанта. Стискаючи в руці рушницю, він кинув на капітана сповнений ненависті погляд і вигукнув:

— Розбійник!.. Вчасно ж я приспів!

Зірвиголова і Фанфан, впізнавши, незважаючи на переодягнення, свого вірного друга, якого вони вважали мертвим, скрикнули в один голос:

— Поль Поттер!

Четвертий улан, який вважав спочатку Поля за офіцера, уже підніс був пальці до козирка, але, зрозумівши свою помилку, схопився за рушницю. Проте юний бур випередив його і, розрядивши в нього свою рушницю, вбив на місці.

З усіх англійців живим лишився тепер тільки капітан Руссел. Він рикав і скреготів зубами, не тямлячи себе від люті, але рана не дозволяла йому ні захищатися, ні навіть тікати.

— Поль! Невже це справді ти? — не вірячи своїм очам, перепитав Зірвиголова.

— Звичайно, я! І якраз вчасно… Яке щастя!

Поль тримав в одній руці напоготові рушницю, а другою, не спускаючи очей з англійця, перерізав ножем вірьовки на своїх друзях.

— А от зараз замість них ми повісимо тебе, як розбійника і вбивцю! — оголосив він капітанові Русселу.

— Правильно, — підтримав Фанфан, — повісити його! Я сам надіну на нього петлю.

— Такий закон відплати! — з безжальною насмішкою в голосі додав Зірвиголова. — Мінливості війни, як каже мій друг Франсуа Жюно.

І знявши з своєї шиї зашморг, Зірвиголова передав його Фанфанові.

— Виконуй!

Англійський офіцер, бачачи свою загибель, кинувся був навтіки, але Фанфан, майстер підніжки, спритно збив його з ніг. Потім, міцно притиснувши злочинця до землі, паризький Гаврош просунув його голову в зашморг і передав другий кінець вірьовки Полю, який з спритністю білки здерся по стовбуру білої акації, перекинув кінець вірьовки через гілку, стрибнув на землю і сказав Жану:

— Приведи-но сюди коня.

Чудово вимуштрувані тварини не перелякалися пострілів і стояли на тому самому місці, де їх залишили.

Зірвиголова підвів одного коня до дерева, а Поль, прив'язавши кінець вірьовки до сідла, вдарив коня ногою в живіт. Тварина здибилась, потім рвонула вперед, затягуючи зашморг на шиї засудженого ката. Ривок був такий сильний, що тіло злочинця підскочило аж до гілки.

Кінь зупинився і знову метнувся вперед, цього разу розірвавши товсту вірьовку, немов нитку. Тіло каштана впало на землю.

— Батьку! Ми мстимося за тебе! — у дикому захваті вигукнув Поттер.

Позбавившись нарешті ворогів, троє друзів міцно обнялися.

Зірвиголова і Фанфан, врятовані чудесним втручанням Поля, так і засипали його запитаннями, Вони з жадібною цікавістю розпитували про все, що з ним трапилося за той час, поки вони не бачились.

Мовчазний з природи, бур у кількох словах розповів про свої пригоди:

— Течія Моддеру заносила мене, але я сяк-так все-таки вибрався. У вирі я втратив коня, але карабін врятував. Я думав, що ви загинули. Якийсь англієць став мені на дорозі. Я встромив йому штик у живіт. Тут мені спала думка позичити у нього форму хакі. Зараз же я натягнув її на себе і дістав змогу спокійно ходити серед бівуачних англійських вогнищ. В одному місці я вкрав коня і помчав до блумфонтейнівської дороги. Розвиднілося. Мій хакі, що був офіцерським мундиром, служив мені замість перепустки, розуміється, якщо не приглядатися до неї.

Я ніяк не думав, що скачу по ваших слідах, коли раптом зовсім недалеко звідси побачив вас в оточенні англійців. «Погані справи!» подумав я. Звертаю з шляху, об'їжджаю ферми і ззаду пробираюся до подвір'я цього будиночка. Тут, бачу, справи ваші все гіршають і гіршають… Швидко видираюся на мур і ледве встигаю прицілитися й покласти тих, хто збирався повісити тебе, мій любий Зірвиголово. Оце і все! А тепер, повірте мені, треба, не гаючи ні хвилини, скакати в Блумфонтейн… Ось, до речі, і свіжі коні.

— Тікати від англійців на їхніх же власних кониках — слово честі — за все життя нічого смішнішого не бачив! — сказав Фанфан.

— Справді! — погодився з Полем Зірвиголова. — Поспішаймо! Тут так і кишать англійські розвідники, а нам за всяку ціпу треба лишитися живими. Ми повинні ще відплатити їм за поразку під Паарденбергом.

— І відплатити повністю! — підхопили обидва Молокососи.

Кінець другої частини

Мовою баролонгів назва гори Таба-Нгу означає «Чорна гора». Так само названо і місто, що мальовничо розкинулось на її вершині. У місті Таба-Нгу налічувалося сім тисяч жителів, переважно негрів, і зовсім небагато білих. Колись це місто було столицею невеличкої республіки баролонгів.

Оранжовій республіці не подобалось, що крихітна негритянська держана вклинилася в її володіння. І, як завжди в таких випадках, більша країна шукала приводу для приєднання до себе меншої. Таким приводом стала більш або менш одверта неприязнь, яку виявляли до Оранжової республіки сини Марока, померлого вождя баролонгів.

У 1884 році простим декретом президента Оранжової республіки маленьку державу баролонгів було приєднано, а її громадянам оголошено, що відтепер вони мусять підлягати законам і звичаям більшої держави.

Бури завжди жорстоко поводилися з людьми чорної раси, тому баролонги покинули землю своїх предків і переселилися в Базутоленд — англійські володіння, що входили до складу Капської колонії.

Тут цілком доречно провести сумну аналогію між цим насильницьким загарбанням бурами беззахисного народу і тією завойовницькою війною, яку вела тепер проти них самих Англія і яка, незважаючи на всі жертви бурів, привела до поневолення їхньої батьківщини.

Але досить філософії, перейдімо до фактів.

Тепер Таба-Нгу, покинутий своїми споконвічними мешканцями, перетворився на жалюгідне селище з небагатьма негритянськими халупами і населеними білими людьми фермами. Від колишньої величі стародавньої столиці лишилися тільки величезні водойми дощової води, які задовольняли колись погреби всього населення і його незліченних стад. Це були споруди справді циклопічних розмірів.

Їх будують звичайно у степу, біля самого виходу з ущелини або між двома пагорбами. Вони становлять собою дуже міцні водяні басейни, з трьох боків огороджені кам'яними мурами, обмазаними глиною. Четвертого муру нема, щоб вода під час дощів могла вільно приливати в басейни.

Це справжні ставки, завжди наповнені чистою і свіжою водою. Завдяки їм місто Таба-Нгу стало важливим стратегічним пунктом.

Басейни лежать між містами Блумфонтейном і Ледібрандом, за сімдесят кілометрів від обох міст. Стратегічне значення їх було таке велике, що англійці поспішили захопити їх ще до того, як увійшли в столицю Оранжової республіки.

• Предыдущая
• 42/63
• Следующая