Весняні ігри в осінніх садах - Винничук Юрій Павлович - Страница 17
- Предыдущая
- 17/54
- Следующая
— Маєш рацію, — кивнув Олюсь. — Моя Сянька недавно видала: за останніми дослідженнями жінки не належать мужчинам, а лише Місяцеві. Це Місяць ними керує і вказує, кого любити. Чия це робота? — звернувся він до мене і сам відповів: — Твоя!
— Слухай, хто взагалі навчив жінок читати? — щиро обурювався Влодко. — Хто додумався до такого маразму?
— Якщо тебе цікавить у жінках лише дзюрка, — сказав я, — то чому б тобі не зайнятися козами?
Він подивився на мене таким лютим поглядом, що я подумав: зараз дасть пляшкою по голові.
— Ти це серйозно? — спитав, лискаючи очима.
— Коли ти серйозно, то і я серйозно.
— Тоді ти мудак.
Я чекав гіршого, тому ці слова сприйняв із розумінням. Влодко встав із виразом глибокого обурення і пересів за інший столик.
— Ти його присадив надто жорстоко, — сказав Олько.
— Просто мені нудно з ним спілкуватися.
Несподівано погляд Олюся зупинився на двох дівчатах, що з філософським виглядом цмулили через соломинки якісь смердючі коктейлі. Одна була дуже симпатичною худенькою рудавкою, друга — безнадійною товстулею. Біля дівчат було два вільних крісла. Олюсь, не давши мені щось заперечити, узяв обидві пляшки і, штурхнувши мене під бік (мовляв, прихопи фужери), потеліпав просто до них. Мені нічого не залишалося, як рушити за ним, і поки я дійшов, перший фонтан слів, який Олюсь вихлюпнув на дівчат, вичерпався, і настала черга наступного фонтана. Оскільки тут виявилися вільні місця, ми сіли біля дівчат, і за іронією долі мені випало сидіти поруч із товстулею.
Я вже зрозумів, що Олюсь кинув оком на рудавку, яка звалася Лесею, і йому начхати, якими я почуттями палаю до її подруги, він уже понісся на крилах словоблудства. Товстулю звали Оля. Я навіть подумав, що саме Олюсеві більше пасувала б панна з таким іменем, і коли ми вийшли до кльозету, я йому так і сказав, але він вдав велике здивування:
— Як? Тобі не подобається Оля? Ти не маєш рації. Адже ж я тільки задля тебе підсів до них. Ти подивися, які в неї цицьки. Це ж просто Памела Андерсон. Крім того, в неї чудові губи — великі, пухкі.
— Ага, ти від неї в захваті? Чудово. Я тобі її дарую. Вважай, що вона твоя. Мені зійде і рудавка.
— Та ні, я так не можу. Ти ж мій найкращий колєґа. Я ніколи в житті не посмію відбивати твою даму. Навіщо тобі руда? Вона худа, короткозора…
— Звідки ти взяв, що вона короткозора?
— Хіба ти не помітив, як вона жмуриться? Стопудово, що носить окуляри. Ти подумай: вона в окулярах, ти в окулярах… Штири скельця. Нє, старий, тобі вона не пасує. Та й худих ти не любиш.
— Товстуль я теж не люблю.
— А хіба ж вона товстуля? Хіба ж вона товстуля? Ото загнув! У неї чудова фігура, вона далеко не тумбочка. У неї є талія. Ти бачив, яка в неї талія? А нижче? Та там просто європейський дизайн. Ти уяви, як вона стане до тебе задом. Уявив? Ти захлинешся від щастя. Там є над чим працювати. Послухай мене, я дурного тобі не раджу.
З тим ми й повернулися. Дівчата з нами випили, і язички їм розв’язалися. Роздивляючись підхмеленими очима Олю, я намагався побачити все те, що так миттєво помітив Олюсь, і поволі почав схилятися до того, що він таки має рацію. Худою, звичайно, її не назвеш, але й не була вона занадто товстою. Відхилившись назад, я роздивився її гепу і визнав, що й тут Олюсь не помилився. Вона пахнула, як яєчня на ковбасі. Я обняв Олю за широку талію і запропонував випити на брудершафт, після чого рішуче зжував з її вуст усю помаду. Моя рука опустилася нижче і спинилася на випираючій сідниці: вона була тверда, як камінь. Це мене заводило.
Але навпроти мене сиділа Леся і вона мені подобалася більше. Вона мені сподобалася ще більше, коли Олесеві так і не вдалося поцілуватися з нею як слід — після брудершафту вона тільки грайливо підставила йому щічку. Тоді він запросив її танцювати. Я запросив Олю. Вона пригорнулася до мене всім своїм бурхливим тілом, дозволяючи відчути, як його багато і яке воно пружне й зовсім не розм’якле. Вона діловито обхопила мою шию і, запорпавшись носиком під вухо, стала лоскотати шию язичком. Я пересунув руку, яка досі спочивала на її спині, ближче до грудей так, аби великий палець ліг на персо. Воно було теж тверде. Я намацав пальцем пиптик і погладив його, Оля тихо застогнала і вкусила мене за вухо, тісно притиснувшись своїм животиком до мого настовбурченого прутня. Уся наступна програма сьогоднішнього вечора постала переді мною як на долоні: таксі — Винники — вино — по кімнатах. В принципі я був не проти. Але мені подобалася Леся і, що більше я з нею спілкувався, то дедалі сильніше вона мені подобалася.
І, знаючи, що роблю свинство, я запросив її на танець. Олюсь навіть спробував запротестувати, але Леся уже піднялася і пішла. В танці вона притулилася до мене так, мовби танцюємо не вперше, а бозна-відколи, її тіло покірно піддавалося моїм рукам, вона не танцювала, а плила в танці, як пушинка, а її чарівне мовчання, її тоненькі пальчики, які реагують на кожен порух моїх, її скрадливий погляд з-під вій — усе це свідчило, що я її цікавив більше, ніж Олько. Усвідомлюючи те, що пізніше я можу й не мати такої щасливої нагоди, я спитав:
— Знаєте, Лесю, я б хотів з вами зустрітися окремо. Де б я міг вас побачити найближчим часом?
— Це дуже просто. У неділю в мене уродини, і я вас запрошую.
О ні! Отак відразу і в сім’ю? Помітивши моє ошелешення, додала:
— Не бійтеся. Ви будете чутися як в родині.
— Там буде й Оля?
— Ні. То моя шкільна подружка. Ми бачимося рідко.
Після цього вона назвала свою адресу на Новому Львові. Ми чулися як шпигуни, ані найменшим натяком не видавши за столом своєї змови, і Олько продовжував залицятися до Лесі, а я до Олі. Леся пила мало, Оля ж добряче захмеліла і використовувала мене як вішалку.
Коли ми розходилися, кожен пішов проводжати свою панну. Оля мешкала на Мучній. Я піймав таксі, ми сіли ззаду і всю дорогу цілувалися. Біля її дому продовжили це приємне заняття, але тут уже я увійшов в екстаз і потягнув Олю на Кайзервальд. Там я спер Олю на дерево, здер з неї джинси і взяв її навстоячки, п’яну і дурну. Місяць угорі радісно освітлював її білу широку дупу. Оля тихенько покувікувала, але жодним іншим звуком не сигналізувала наближення оргазму. Хвилин за двадцять оця гімнастика мені надокучила, я був п’яний і мав притуплені відчуття. Але Оля й не думала кінчати. Вона ритмічно підмахувала і, щоб я скис, могла махати так до самого ранку. Але я хотів спати і — додому. На думці мені крутилася Леся — ніжне сотворіння, з якою секс мав би перетворитися на свято, а крім того, я був спраглий не стільки сексу, як кохання, я хотів знову пережити цей чудовий стан закоханості, коли все довкола тебе цвіте і вибухає пристрастю…
— Я кінчаю, — сказав я.
— Ні, — сказала Оля.
Ще десять хвилин проминули з незмінним наслідком.
— Я кінчаю, — повторив я.
— Ні, — сказала Оля.
Її дупця працювала в тому самому ритмі, я навмисне завмер і не рухався, а вона сама насувалася на мене і відсувалася, як паровий молот. Власне, я можу під час цього думати щось своє і, відволікаючись таким чином, перебувати у процесі досить довго, але то був не той випадок, я не мав жодного бажання викладатися для першої-ліпшої Олі.
— Можна в тебе? — спитав я.
— Ні, — сказала Оля.
Здавалося, вона, крім «ні», жодного слова уже вимовити не спроможна.
— Я кінчаю.
— Ні, — сказала Оля.
Я посадив її на траву. Оля була така п’яна, що відразу повалилася навзнак, як була, зі спущеними джинсами. Я спробував її підняти, очуняти, але вона захропіла й не реагувала ані на мої слова, ані на ляпаси. Що було робити? Нести її я не міг. Не та вагова категорія. Все, що я зробив, — це заледве натягнув на неї джинси, застібнув і, наламавши липових гілок, прикрив її, щоб не замерзла. Все це, мабуть, збоку скидалося на дії маніяка: задушив — трахнув — замаскував. Ні, на прощання я ще цьомкнув її у вуста і подався додому.
Прокинувся я з важкою головою. Вчорашня п’янка вибила мене з колії. Здавалося, я поклав під язик здохлу жабу, яка за ніч розклалася. Я навіть для певності поплямкав. Я виліз із ліжка, позбирав із підлоги манатки, вбрався і посунув до ванної. Прополоскавши горло, я вихаркав разом з водою темно-червоні згустки. І жодних решток жаби. Просто темно-червоні згустки. Як у туберкульозника. Але то не була кров. То було вино. Те, яке я пив учора. Скільки я його вдув? Я чистив зуби і без кінця спльовував. Врешті знову прополоскав горло і виплюнув. Цього разу те, що вилетіло з мого писка, було прозорим.
- Предыдущая
- 17/54
- Следующая
