Сто пригод Барвінка та Ромашки - Чалий Богдан - Страница 12
- Предыдущая
- 12/25
- Следующая
Изменить размер шрифта:
12
VII
Повний гордої відваги.
Ледь присушений від спраги.
Мов гартований в огні.
Мчить Барвінок на коні.
Він, герой поміж героїв.
Швидко тропіки освоїв.
Переплив аж сто річок
Невгамовний козачок.
Сотні раз топився в вирі,
Виручали друзі — звірі.
На озерах — бегемот
Послужив йому як плот.
Крокодилики в савані
Тричі вихопили з твані.
А удав... Він малюка
Врятував від пацюка.
Продиравсь малий крізь хащі —
Два гіганти роботящі.
Два слони пробили путь.
Прогули: — Здоровий будь!
Через піняві пороги
Перенесли носороги.
Поки спав на камінці,
Видра випрала штанці.
Лев вітав Барвінка ревом.
Спочивав він поряд з левом.
Швець відомий, дикобраз,
Чобітки чинив не раз.
А сьогодні, мов на шафу.
Хлопчик виліз на жирафу.
Придивлявся з висоти.
Де палац, куди іти.
Спершу кактуси побачив,
На листочку шлях позначив.
Он і вежі, он і плац.
Мчить Барвінок у палац.
VIII
Цар Бамбук меткий, мов щука.
Сам Бамбук — немов з бамбука;
Руки, ноги, вуха й ніс.
Плечі й ребра. Верх і низ.
Круг чола, як навіжені.
Пнуться пагони зелені.
Пальці бігають руді
По зеленій бороді.
Жваві нишпорять очиці
По бамбуковій світлиці.
Де з бамбука стіл, і трон,
І колекція корон.
Аж до стелі — на портреті
У зеленому береті.
Той же вираз, той же цар.
Бородатий, мов швейцар.
З бороди рука Бамбука
Простягається до лука.
Цей бамбуковий свій лук
Дуже любить цар Бамбук.
На бамбуковій канапці,
У червоні взута капці,
В білі вдягнута штанці,
З тихим смутком на лиці.
Марить дівчинка слабенька.
Вся немовби голубенька.
Сукня й бантик голубі.
Цар питає: — Що тобі?
— Ой-ой-ой! Нудьга страшенна!
— Випий кави, Цикломено!
— Знову — кава, знову — їж!
Хочу в Лондон чи в Париж!
Хочу в оперу, до міста.
Танцювати хочу твіста.
Тулумбас мені набрид.
Буду плакати навзрид!
— Ну, яка ж ти, доню, злюка!
Ну, давай стріляти з лука! —
До вікна підвів малу.
Вдалину пустив стрілу.
Ха-ха-ха! У Гаву влучив!
Цитьте! Лук мені наскучив!
Аж затіпалось дівча.
Ні з ким гратися в м’яча!
Цар схилився: — Дай-но вушко.
Скоро матимеш ти служку,
Білу, з гарної сім’ї.
Звуть Ромашкою її.
— Де ж вона?
— Вчимо поволі
В Будяковій, доню, школі,
Щоб навчилась догоджать.
— Приведіть! Не хочу ждать!
Підстрибнув Бамбук на троні
І потер зелені скроні:
— Ти нестерпний командир...—
Свиснув цар — з’явився Тхір.
Дав цукерку Цикломені,
М’яв він ножиці у жмені.
Ще тримав парфуми й крем.
Бо служив перукарем.
— Освіжити чи постригти?
— Що нове розвідать встиг ти?
— Вірно служим, ваша честь!
Доповім — новини єсть!
Всі плантації клекочуть.
Ці повсталі... вас не хочуть.
Засміявся гучно цар:
— Збунтувався мій товар!
Бач, які соціалісти,—
Не хотять у ящик лізти!
Чую цих повстанців крик
Триста років кожен рік.
Пан Тхоріні, де Ромашка?
— Царю, вимовити важко!
Утекла вона від нас...—
Цар кописткою потряс;
— Дармоїди! Кашалоти!
Геть з очей, тютюн полоти!
Що це ще за новина?
Ми сильніші чи вона?
Слід було їй дати віллу.
Ще й нову машину білу,
Одягти її в нейлон.
Дать цукерок на мільйон.
Отоді б ми і Ромашку
Підпрягли в свою упряжку.
Та нікуди не втече —
Позмагаємось іще!
Як забуде свій город.
Вам найвища з нагород.
— Тільки так!
— А де ж Барвінок?
— Скаче верхи без зупинок,
Навіть буря не спиня
Довгоногого коня.
— Де він зараз?
— Десь тут близько...
— Залучити б і хлопчиська
До бамбукових рядів!
Та Тхоряка не зрадів.
Він зітхнув, закрив очиці.
Невдоволення на пиці.
А принцеса молода
Вже не плаче, не рида.
Аж завмерла, аж не дише:
— Розшукайте їх скоріше!
Раптом в закутку, де трон.
Гучно дзенькнув телефон.
Узяла принцеса трубку.
Прикусила нижню губку.
Потім в трубочку: —Ал-ло!
Ніжне личко розцвіло.—
Ой, Барвінок просить тата.
Дзвонить поряд, з автомата.,
Трубку вихопив із рук
В Цикломени цар Бамбук.
Притулив її до вуха.
Голосок Барвінків слуха.
Потім каже: — Гостю мій.
Перепустка — в прохідній!
Цикломена звеселіла,
Стала ніжна, стала мила.
А Тхоряка затремтів.
Простогнав: — До всіх чортів!
Ваша... ве-ве-ве-височність!
Це ж велика безтурботність...
Цей... бе-бе... куди не кинь...
Ме-ме-ме... троянський кінь.
Вибухівка, шабля, порох — Цей Барвінок..,
Він же ворог!
Щигля дав Тхору Бамбук,
Аж пішов луною гук.
Дати другого не встиг —
Став Барвінок на поріг.
Каблучками цоки-цоки,
Крок рішучий, руки в боки.
Гордий стан, рішучий зір,
Шапка-бирка набакир.
Біля трону зняв перчину,
Уклонився чин по чину.
— Хто тут цар?
Здається, ви.
Дядько з поглядом сови?
Я — Барвінок з Диво-краю,
Мандрівник. Знання збираю.
Я й Ромашка... Ми за мир.
Але цей поганий звір...
Глянув хлопчик на Тхоряку,
Той відчув на серці мряку.
— Ти, Тхоряко, ти — змія!
Де Ромашечка моя?
Цар за плечі взяв Барвінка:
— Не кувікай, наче свинка.
Не стрибай на нас, як рись,
А спочатку — розберись.
Знай же все. Твоя Ромашка
Не вбивалася так важко.
Їй сподобалося в нас,
Полюбила Тулумбас.
Прижилася тут чудово.
Аж забула рідне слово.
Вічне літо, вічний сад,—
Їй не хочеться назад!
Закричав Барвінок: — Царю,
Не кажіть таке, бо вдарю!
У Ромашки на чолі
Сяйво рідної землі!
Ця не зрадить. Не повірю
Ні тобі, ні цьому звірю!
Де Ромашка, де Будяк,
Найбридкіший з гультіпак? —
Підстрибнула Цикломена:
— Як сказав! Класична сцена!
Пан Барвіночку, спочинь.
Бо надворі гарячінь.
Не турбуйся про Ромашку,
Скинь шапчину, скинь тільняшку.
Відшукається дівча.
Чи давно ти грав в м’яча?
— У м’яча... забувся майже.
— Коли хочеш... то тримай же! —
І помчав на хлопця вскач
Величезний жовтий м’яч.
Де він взявся, чи не сон це?
Променистий, наче сонце,
Витівний, немов циркач.
Величезний жовтий м’яч!
Налетів він на Барвінка,
І відбив його хлопчинка.
Цар ударив по м’ячу —
М’яч угору дав свічу.
Цикломена скік та хлоп
І м’ячем Тхоряку в лоб.
Засміявся цар лукаво:
— Бачиш, з нами як цікаво!
А в світлиці під столом
Враз намітився пролом.
Мов сокирами. Терміт
Пробивав Ромашці хід.
Проминувши охорону.
Вийшла дівчинка з-за трону.
Біля царського плеча Пролунало: —
Кинь м’яча!
Значить, ось де наш соколик! —
Покотився м’яч під столик.
Цар ще більш позеленів.
Дав Тхоряці штурханів.
Тут зчинив Барвінок галас:
— Відшукалась! Відшукалась!
Здрастуй, дівчинко! Ура!
Ну, Ромашко, нам пора!
Він Ромашку взяв за ручку.
І крутнув на дверях ручку.
Та навстріч йому — ножі
Спрямували сторожі.
12
- Предыдущая
- 12/25
- Следующая
Перейти на страницу:
