Выбери любимый жанр

Архе - Дереш Любко - Страница 10

Изменить размер шрифта:

Фацет затягнувся ще раз.

- Значить, усе-таки виділа, - мовив Антон розважливо і затягнувся. - Бо не

виділа б - не знайшла би і фокусу.

Затяжка (свист). Видихнув дим і продовжив:

- Ти виділа «плазму». І Буба видів. Але Бубу, як уже було сказано, не могло

врятувати ніщо. Він булькнув у безконечність.

Терезка розгублено кліпнула.

- Я не про те, - сказала вона. - Я говорю: ти вже робив це колись. Навіть не

так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив... От бля, все

перемакітрилося задом наперед, - вона облизала пересохлі губи. Болюче

бракувало слів. - Суцільне дежав'ю якесь...

Антон затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки - чому Терезка відчуває його аж

по сам чубок голови? Наче по тім'ячку водять смичком.)

- Я розумію, про шо ти, - промовив Антон, видихаючи. - Не хвилюйся. Це одна з

форм утечі від свободи архе. Тобі не переповідали історій про те, що дехто з

плазматиків губився в «плазмі»? Не витримували її спопеляючої свободи і

тікали в галюцинації. Та ти й сама розумієш...

Терезка знизала плечима.

- Ну... - знову затяжка і свист аж у корені голови, там, на маківці. - Уяви

собі: є крапочки. Так? А тут ти вирішила їх порахувати, і починаються в тебе

галюцинації на ґрунті математики. Ну, це так, на хлопський розум.

Терезка зміряла Антона своїм новим поглядом і переконалася: барига не просто

перестав викликати симпатії. Хай тепер навіть на довіру не розраховує.

- А хто рахує? - спитала вона.

- Шо рахує?

- Крапочки. Нашо їх рахувати?

- Є такі. Заставляють цим займатися. Насправді крапочки - це не крапочки, а

такі собі півкрапочки. Я навіть знаю, як вони називаються. Ноони, щуриш?

- Про що ми взагалі говоримо?! Малімон якийсь!

- Серйозно. Слухай-слухай! Потім сама мені розкажеш. Я сам відкрив їх. Це

такі часточки, які не можуть існувати повністю у нашому світі. Кажучи мудрими

словами, вони є базисом паліндромічної реальності. Дзеркальність свідомості.

Ноо-. ноон. Дзеркальний горизонтально і дзеркальний вертикально. Те, що він

дзеркальний вертикально, можна тільки підозрювати... або закрапатись архе. Є

навіть ціла контора - «Архе-8». Це люди, які

Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигаркою. (Цей свист... звідкіля

цей свист такий впізнаваний?)

- Але я розумію, про шо ти, - повторює Антон, видихаючи. - Не филюйся. Це

тільки одна із форм утечі від архе. Тобі не розказували, що насправді

«плазма» попускає тому, шо «плазматики» втікали від неї? Розумієш, вони

дозволяли, щоби їх попустило! Якби видець не боявся крижаної свободи, яку

пропонує архе, він пірнув би у краплі раз і назавжди. Як ті, з Клану Архе. А

люди, яких я знав, не могли витримувати її просторої простоти, тому тікали

десь у галюцинації. Та ти й сама розумієш...

Терезка знизала плечима.

- Але є люди, які присвятили себе вивченню природи таких галюцинацій.

Серйозно. «Архе-8». Це прості люди. Але вони вміють видіти так само, як це

видно під «архе». Тому я їх так назвав. Архе-8.

- А чого вісім? їх шо - восьмеро?

- Нє. Скорше думаю, чотири. Але вісім - це чотири, побачене у дзеркалі. -

Затяжка. Свист. Видих. - А це вже підводить нас до теми паліндромічної

реальності і ноонів. Я не розказував тобі, шо таке ноони?

Пауза.

- Я розкусив їх, - впевнено закінчив Антон і рукою з папіросом відсік щось у

повітрі.

Терезка змовчала. Події останніх десяти хвилин змішалися у безконечний, невідчитуваний паліндром. У голові стогнало щось: «Ноон! Ноон!».

«Ну мене й причандалить!» - подумала Температура. Вона вловлювала стільки

площин різних значень, скільки тіло наважувалось сприймати. Терезка

відчувала, що віжки можна відпустити - але хто зна, шепотів страх, хто зна, чи не загубишся ти так само, як Буба.

Затяжка. Свист. Видих.

У фокусі - Антон. Повільніше: затяжка... свист... видих...

Антон втупився у неї примруженими очима і знавісніло затягувався цигаркою. У

Температурі бурлило незрозуміле бажання полоснути його по очах кігтями. До

дідька, звідкіля стільки неприязнії

Затяжка. Свист. Видих.

Затяжка.

Свист.

Видих.

Памороки в голові та пальцях. Форсоване дежав'ю. Довкола - суцільне дежав'ю

без кінця-краю.

Щоби не випасти з себе, Терезка охопила руками коліна. Вона зауважила, що у

такій позі відстежувати думки зручніше. Здалося навіть: трохи пильності, й

вона спіймає момент дежав'ю за зябра, як старого сома.

Тим часом щось посувало її все далі вбік і вбік, наче хвиля за хвилею, свс, свс під час відпливу. А ще цей Антон, - теревенило далі її я. - Чому він

раптом зробився таким напружним? Чому довкола все так дратує? Ускладнення.

Безупинне ускладнення значень. Чому предмети такі неживі і незґрабні? Чому

все довкола так підозріло не відповідає своїм назвам? Наче дехто свідомо

паралізує текст, морить речення етером і викладає бідачок на папір

напівзомлілими кириличними ціп'яками.

Затяжка. Ссссвиссст. Видих.

- Але навіщо це їм? - відкрила вона рота і мов впустила в себе чергову порцію

нудоти від присутності Антона.

(чекай, а про кого це ми? Я вже забула)

Як може людина, щойно тобі приємна, в такий короткий час

{ссссвиссст)

зробитися нестерпною? (О, диви як розгойдує - ніби на хвилях!) Затяжка. Ссссвиссст. Видих.

Свввввввввввввввввв ввви сс сссссссссссссссссссссссссс сссс сссссссссссст

сссссссссввв вввввв ввв вв в вв вв ввввввв вв ис сс с с с с с с сссс сссс с С

Терезка встигла подумати: «Який він все-таки сопляк!».

Антон затягнувся ще раз. Раптом він перестав їй подобатися - отак, в момент.

У всьому тому, що зараз відбувалося з нею, витала нудотна нав'язливість сто-

разів-чутого. Вже навіть романтики дежав'ю не стало. Тільки бридотна

зацикленість думок самих на собі.

- Значить, все-таки виділа, - мовив розважливо сам до себе і затягнувся. - Бо

не виділа б - не вловила би й фокусу.

Затяжка, (свист) Видихнув дим і продовжив:

- Ти виділа «плазму». Буба теж. Прикро, та Бубу, як ми вже казали, не могло

врятувати ніщо. Він загубився у безконечності... Ну й архе йому в спину.

Терезка розгублено кліпнула. Вона облизала пересохлі губи. Раптом

- ТА СКІЛЬКИ МОЖНА! - вигукнула вона. -Язе с с с суваюся і зс с ссе суваюся!

Антон подивився на неї, мов на дальтоніка - недовірливо й зверхньо. Терезка

знала, що жінки дальтоніками не бувають. Отже, причина в іншому.

- Що? Ковзанки? - поцікавився Антон, пахкаючи димом. - Знаємо-знаємо.

Терезка насилу розтулила губи й видавила:

- Довго ше?

- Ну, якщо вже розмовляєш зі мною, то

- Що? Ковзанки? - поцікавився Антон і почіхрав підборіддя. - Знаємо-знаємо.

Терезка насилу розтулила губи й видавила:

- Ще довго?

- Ну, якщо вже розмовляєш зі мною, то може, хіба ше раз.

- Ти вже казав це.

- Тоді зберися з силами і зувидь це, як «плазму». Спробуй припинитися.

Орієнтуйся на цілі числа! Чуєш?ЦІЛІ ЧИСЛА!

Терезка напружила всі свої м'язи і відчула, враження, що світ довкола неї

враз набув нечуваної слизькості. Спершу вона думає, що ця ковзкість виникає

на межі тіла і середовища, наче тіло занурене у надтекучий гелій, і вона

пробує знайти опору у власному руховому апараті, але й ця опора теж

розслизькується на дрібні бризки, може, опора десь у кишках, у голові, але це

все розлітається у неймовірному зісковзуванні, в паніці Терезка чіплється за

щось усередині голови, але все просковзує поміж пальців, врешті самі

«пальці», якими вона пробувала зафіксуватися, розлітаються під натиском

слизькості, навіть очі, ПОГЛЯД розлітається міріадами світних точок, на

Перейти на страницу:

Вы читаете книгу

Архе

Дереш Любко

Наши партнеры