Індійські народні казки - Автор неизвестен - Страница 1
- 1/24
- Следующая
ІНДІЙСЬКІ НАРОДНІ КАЗКИ
ВСТУПНЕ СЛОВО
Юний друже!
Ми хочемо розказати про Індію — дуже цікаву, незвичайну, самобутню країну — і познайомити тебе з казками її народів.
Індія — одна з найбільших країн світу. Вона розкинулась на півострові Індостан, на Індо-Гангській рівнині, на деяких островах Бенгальської затоки й Аравійського моря; частина гірського хребта Гімалаї теж належить Індії. Це також одна з найдавніших країн: понад п'ять тисяч років тому на високому пагорбі Мохенджо-Даро вже стояло індійське місто з площами, вулицями, будинками.
В Індії живуть народи кількасот націй та племен; розмовляють вони вісімсот сорока п'ятьма мовами й діалектами.
Природа Індії напрочуд багата й різноманітна. Там є густі тропічні ліси-джунглі, де ростуть і величезні пальми-віяла, і кокосові пальми, і мангові дерева з солодкими плодами, і духмяні банани. В лісах водяться тигри і пантери, мавпи і шакали, ведмеді і гієни, вовки і лисиці, пурхають барвисті птахи; в річках живуть дивовижні риби, в морі — краби і молюски у великих мушлях.
А скільки в Індії слонів! З давніх-давен вони служать людям — і в мирній праці, і на полі битви. Це люди приручили їх.
Надзвичайно цікава історія Індії та її народів. Хто тільки не ходив війною на цю багату країну, які тільки чужоземці не зазіхали на неї, які тільки загарбники її не захоплювали! Близько двохсот років тому Індію завоювали англійці, й вона стала колонією Британської імперії. Віддавна боролися народи Індії за своє визволення; в 1947 році врешті було проголошено незалежну Республіку Індію.
Індія — країна прадавньої, своєрідної, самобутньої культури, творці якої — її народи, розумні й працьовиті. Набутком цієї культури є казки. Як і всі народи світу, народи Індії почали складати й переповідати казки за сивої давнини, за багато віків до того, як винайшли папір і стали писати й друкувати книжки. В казках відтворено світогляд народу на всіх етапах його історії, його найзаповітніші думи і мрії.
В книжці, яку ти оце розгорнув, юний друже, зібрано казки народів Індії, створені за різних часів. Є тут казки про тварин, чарівні казки — їх складали за найглибшої, непам'ятної давнини; є казки побутові, казки-новели. Сюжети багатьох із них схожі на сюжети казок Англії, Франції, Німеччини, казок слов'янських народів, на наші — українські, російські, білоруські — казки. Ти, певно, знаєш казку про золоту рибку, в якій дурна, зажерлива баба захотіла стати володаркою-царицею і була за це покарана. Ти прочитаєш її і в цій збірці. А взагалі ця казка відома в усій Європі — від Скандінавії та Ісландії до країн Середземномор'я, аж до Терції. Ця схожість має свої причини, але свідчить вона й про те, що все людство тісно зв'язане між собою і завдяки прадавній спорідненості, і завдяки єдності психології, і завдяки спільності законів матеріальної та духовної історії народів. До того ж, казки мандрували — переходили від оповідача до оповідача, передавалися з покоління в покоління.
В індійських казках, як і в казках інших народів, тавруються багатії-гнобителі — царі, володарі, купці, лихварі тощо; навіть бог-творець Брахма зазнає кари. Іноді визискувачі виступають в образах лютих звірів, а часом — злих духів.
Герої казок, в яких втілені кращі риси народу, — здебільшого прості люди: ремісники, селяни-землероби, дроворуби. Щоправда, подеколи ними є і царевичі, і купецькі сини. Та всі вони — хоробрі, роботящі, всі — заступники знедолених.
Як і в казках інших народів, в індійських казках карається жадібність, користолюбство, жорстокість, боягузтво, лукавство («Жадібність до добра не доведе», «Добродум і Злодум», «Хто на чуже зазіхає…», «Сонце, Вітер і Місяць», «Полохлива душа», «Чарівний перстень», «Слуга за гріш»), а звеличуються високі чесноти — відважність, доброта, щирість («Горщик», «Гроші чи розум?», «Ріпка», «Як наймит поміщика провчив», «Жадібний багатій», «Хто про себе багато дбає…»).
Передаючись із уст в уста, мандруючи по землі, казки в кожній країні збагачувались подробицями, характерними для її побуту, звичаїв і традицій, в кожній країні ставали самобутніми й оригінальними. Приміром, змій у європейських (і слов'янських) казках завжди — люте, хиже створіння. Тож у цих казках завжди є мотив змієборства. В індійських же казках змій — мудра, добра, лагідна істота, завжди ладна допомогти людям. Це тому, що колись народи Індії мали змія за божество — хранителя й покровителя вод, — яке могло затримувати дощ і осушувати джерела та водоймища.
Та хоч би про кого йшлося в казках — про людей, тварин, духів, — у них завжди карається несправедливість, завжди добро торжествує перемогу над злом. Бо народ вірив, що зло — це минуще, що в боротьбі можна здобути волю, а значить — і щастя.
Отже, запрошуємо тебе, наш юний друже, до багатющого, життєдайного джерела — індійської народної казки!
Ю. Покальчук,
кандидат філологічних наук
НЕВДЯЧНИЙ ТИГР
Лютий і жорстокий тигр попався якось у пастку. Він ревів і метався в клітці, ламав залізне пруття — та все було марно. І коли він уже втратив останню надію вирватися, на його щастя, саме проходив один чоловік. Тигр, побачивши його, стрепенувся, жалібно завуркотів і мовив:
— Чоловіче добрий, змилуйся наді мною, врятуй мене! Випусти з цієї клятої клітки!
— Еге ж, — озвався той, — випусти тебе, то ти ще, чого доброго, з'їси мене.
— Схаменися, чоловіче! Чим хочеш присягну, що ніколи більше не скривджу бодай комашки. Віднині й довіку я віддано служитиму людині!
— Ну гаразд, пожалію тебе, випущу на волю, — сказав чоловік.
Він одчинив дверцята клітки й випустив тигра на волю.
Та не ступив чоловік і кроку, щоб іти далі своєю дорогою, як тигр стрибнув на нього й прогарчав зловтішно:
— А тепер я поснідаю тобою!
— Схаменися, тигре! — зойкнув чоловік. — Я тебе від смерті врятував, а ти мене хочеш з'їсти! Де ж тоді правда на світі?
— Бач, правди йому захотілося! — засміявся тигр. — Немає на світі ніякої правди, коли хочеш знати!
— Ні, правда на світі мусить бути, вона є! — впевнено мовив чоловік. — Спитай кого хочеш — кожен тобі скаже.
— Згода! Спитаймо у трьох найперших, кого зустрінемо. Коли вони скажуть, що правда є на світі, — так і бути, не їстиму тебе. А ні — то вмить проковтну; я дуже зголоднів.
Довго блукали чоловік і тигр лісом, аж нарешті помітили папугу, що сидів на гілці, поринувши у якісь свої сумні думи.
— Гей, папуго! — гукнув тигр. — Скажи-но нам, чи є правда на світі?
Папуга стрепенувся, підвів голову й мовив понуро:
— Вже добру сотню літ прожив я і ніколи найменшого зла не заподіяв нікому. А сьогодні вранці приповз гладкий, здоровезний удав і проковтнув усіх моїх діточок. Жодного не залишив!.. Ні, немає правди на білому світі!
— А що я казав?! — переможно вигукнув тигр. — Таки немає правди на світі!
— Ходімо далі, — мовив чоловік. — Спитаймо ще в когось, хоча б он у тієї пальми, що височіє попереду.
Підійшли вони до пальми, і тигр питає:
— Пальмо, пальмо, скажи, чи є в світі правда?
Пальма зашелестіла густим листям і відповіла невесело:
— Не один рік і люд і звір знаходили у затінку моєї густої крони порятунок від палючого сонця. А сьогодні вдосвіта де не взявся дикий кабан, зранив своїми іклами моє коріння, і тепер я мушу повільно вмирати, гинути. Ні, немає на світі правди, ось що я вам скажу! — вигукнула вона розпачливо.
— Ну, переконався ти, що немає правди на світі? — радісно заревів тигр і приготувався стрибнути на чоловіка.
Але той застережливо підвів руку й мовив:
— Стривай! Стривай! Ми ж домовлялися спитати у трьох, а не у двох з тих, кого зустрінемо.
— Ну гаразд! — невдоволено буркнув тигр. — Он біжить шакал — спитаймося в нього.
Коли шакал порівнявся з ними, чоловік перепинив його й сказав:
— Вислухай нас, шакале, й розсуди. Оцей тигр попався в клітку, а я пожалів його й випустив з залізної в'язниці. А він тепер, замість дякувати, хоче мене з'їсти. Хіба це справедливо?
- 1/24
- Следующая
