Кобзар - Шевченко Тарас Григорович - Страница 22

• Предыдущая
• 22/188
• Следующая

Легше було б сльози, журбу виливать.

Люде одібрали, бо їм було мало.

“Нащо йому доля? треба закопать:

Він і так багатий…”

Багатий на лати

Та на дрібні сльози - бодай не втирать!

Доле моя, доле! де тебе шукать?

Вернися до мене, до моєї хати,

Або хоч приснися… не хочеться спать.

Вибачайте, люде добрі:

Може, не до ладу,

Та прокляте лихо-злидні

Кому не завадить?

Може, ще раз зустрінемось,

Поки шкандибаю

За Яремою по світу,

А може… й не знаю.

Лихо, люде, всюди лихо,

Нігде пригорнуться:

Куди, каже, хилить доля,

Туди й треба гнуться,

Гнуться мовчки, усміхаться,

Щоб люде не знали,

Що на серці заховано,

Щоб не привітали.

Бо їх ласка… нехай сниться

Тому, в кого доля,

А сироті щоб не снилась,

Не снилась ніколи!

Тяжко, нудно розказувать,

А мовчать не вмію.

Виливайся ж, слово-сльози:

Сонечко не гріє,

Не висушить. Поділюся

Моїми сльозами…

Та не з братом, не з сестрою

З німими стінами

На чужині… А поки що -

До корчми вернуся,

Що там робиться.

Жидюга

Дрижить, ізігнувшись

Над каганцем: лічить гроші

Коло ліжка, клятий.

А на ліжку… ох, аж душно!..

Білі рученята

Розкидала, розкрилася…

Як квіточка в гаю,

Червоніє; а пазуха…

Пазухи немає -

Розірвана… Мабуть, душно

На перині спати

Одинокій, молоденькій;

Ні з ким розмовляти,

Одна шепче. Несказанно

Гарна нехрещена!

Ото дочка, а то батько -

Чортова кишеня.

Стара Хайка лежить долі,

В перинах поганих.

Де ж Ярема? Взявши торбу,

Потяг у Вільшану.

КОНФЕДЕРАТИ

“Одчиняй, проклятий жиде!

Бо будеш битий… одчиняй!

Ламайте двері, поки вийде

Старий паскуда!” “Постривай!

Стривайте, зараз!” “Нагаями

Свиняче ухо! Жартувать,

Чи що, ти хочеш?” “Я? з панами?

Крий боже! зараз, дайте встать,

Ясновельможні (нишком - свині)”.

“Пане полковнику, ламай!”

Упали двері… а нагай

Малює вздовж жидівську спину.

“Здоров, свине, здоров, жиде,

Здоров, чортів сину!”

Та нагаєм, та нагаєм.

А жид зогнув спину:

“Не жартуйте, мості-пане!”

“Добривечір в хату!

Ще раз шельму! ще раз!.. годі!

Вибачай, проклятий!

Добривечір! а де дочка?”

“Умерла, панове”.

“Лжеш, Іудо! нагаями!”

Посипались знову.

“Ой паночки-голубчики,

Єй-богу, немає!”

“Брешеш, шельмо!”

“Коли брешу,

Нехай бог карає!”

“Не бог, а ми. Признавайся!”

“Нащо б мав ховати,

Якби жива? Нехай, боже,

Щоб я був проклятий!..”

“Ха-ха-ха-ха!.. Чорт, панове,

Літаню співає.

Перехрестись!”

“Як же воно?

Далебі, не знаю”.

“Отак, дивись…”

Лях хреститься,

А за ним Іуда,

“Браво! браво! охрестили.

Ну, за таке чудо

Могоричу, мості-пане!

Чуєш, охрещений?

Могоричу!” “Зараз, зараз!”

Ревуть, мов скажені,

Ревуть ляхи, а поставець

По столу гуляє.

“Єще Польща не згінела!”

Хто куди гукає.

“Давай, жиде!” Охрещений

Із льоху та в хату,

Знай, шмигляє, наливає;

А конфедерати,

Знай, гукають: “Жиде! меду!”

Жид не схаменеться.

“Де цимбали? грай, псявіро!”

Аж корчма трясеться -

Краков'яка оддирають,

Вальса та мазура.

І жид гляне, та нищечком:

“Шляхетська натура!”

• Предыдущая
• 22/188
• Следующая