Гості з греків - Ячейкин Юрий Дмитриевич - Страница 26
- Предыдущая
- 26/40
- Следующая
Так, слід одразу ж кинути на центр усю кінноту!
Змести, розчавити, знищити!
Битва триватиме не більше як годину…
А ще — добре було б захопити Василія живцем. Тоді Варда Фока власноручно зіштовхне його у Босфор. Хай спробує у важких цезарських обладунках вплав дістатися до Константинополя, аби всі бачили, що Варда Фока йому дарує життя і що долю його вирішує боже провидіння…
Імператор ромеїв Василій Другий тієї ночі теж мало спав. Тривожні думи обсіли його, охопили голову, немов терновим вінцем. Варда Фока боявся отрути, Василій Другий — зради. Він був підозріливий, маломовний і понурий, наказував в останню мить, аби ніхто не встиг переказати його розпоряджень, особливо військових, ворогові. Коли влаштовував прийоми або правив раду, одягався, як на василевса, скромно — був у срібній кольчузі і червоному плащі, помережаному смугами з тонких разків перлів. А ще, тримаючи в правиці державу — символ земної влади, не забував узяти в ліву руку акакію — мішечок з прахом, що нагадував про тлінність усього сущого.
Васплевс твердо покладався на своє не вельми численне, але вміле на раті військо: ромеї не любили завжди жорстоких, пожадливих найманців, а також грізних і не піддатливих ні на умови, ані на підкуп північних руських вояків і розбишак-моряків, які, аби дозвіл, залюбки спустошували власні береги. Отож пощади їм усім чекати годі, вони знають про це і тому битимуться до кінця. Так гадав ромейський імператор, котрий щиро вірував лише в людські підступи, бо й сам всеньке своє життя знався тільки на них.
Того пізнього вечора, що давно вже зачорнів на ніч, він сидів зсутулено на троні сам-один, вчепившись обома руками в золоті бильця, аж гостро стирчали в боки лікті, і мріяв про перемогу. Тихо було в імператорському наметі. Держава і мішечок з прахом недбало кинуті на сидіння поруч, де мав незримо перебувати бог — дух святий. Василій сам не помітив свого блюзнірства, хоч думав в цю мить про бога. Якщо він переможе (якщо переможе!), то увійде до Константинополя смиренно, пішки, босоніж і з непокритою головою. Перед ним ступатиме четвірка білих коней, запряжених у квадригу. На ній везтимуть чудодійну ікону богоматері, котру в храмі святої Софії уславлять як істинну переможницю над узурпатором. А сам василевс, наслідуючи вікопомні діяння сипа божого і людського Ісуса Христа, власноручно обмиє ноги кільком царградським жебракам, що в очах людей не принижує лише живого земного бога…
Але як усе-таки перемогти? Про активні дії, про напад не може бути й мови — надто мало для цього сил. Лишається стояти і вистояти, винищуючи ворогів. В центр він помістив руський корпус, що складався з добірних вояків. До того ж руський воєвода, що мав ім’я громовержця Ілії, своєю спокійною вдачею, стриманого певністю і тамованою силою був чи не єдиний, хто викликав у василевса дивну для нього самого беззастережну довіру. На крилах — зарубіжні найманці і моряки з балістіаріями. Але ж немає жодних сумнівів, що про це розташування вже відає Варда Фока, вояк уславлений і досвідчений, який напевне все врахував і на все зважив. Яку ж несподіванку йому приготувати? Правда, великий логофет твердо запевняє, що під час битви станеться чудо, бо справа імператора — діло святе, отже, провидіння обов’язково подарує йому гучну перемогу… Однак провидіння ще ніколи не допомагало тому, хто сам нічого не робить. Яку ж пастку вимислити для Варди Фоки?
Рівно опівночі імператор ромеїв Василій Другий покликав заспаного дорученця і мовив:
— Наказую: перевезти всі балісти від моряків на крило норманнів! Зробити це швидко і нечутно! Відповідаєш головою.
— Слухаюся і скоряюся, о великий!
Коли виконавець несподіваного наказу пішов, василевс криво посміхнувся: тепер жоден зрадник не встигне повідомити Варді-узурпатору про зміну місця баліст…
…Рано прокинувся Варда Фока, але спокійно лежав у пурпуровому ложі з заплющеними очима, аби ніхто не мовив, ніби його покинув сон: імператорові хвилюватися не личить. І лише коли перші промені сонця теплим золотом лягли на його обличчя, він розклепив повіки. Торкнувся дзвоника, що мелодійно задзеленчав. Одразу ж до спочивальні увійшов Феодор, свіжий, як ранкова роса, схилився в уклоні, як того вимагає палацовий етикет.
— Води, — сказав Варда Фока, сівши на ложі і спершися плечима в червоні подушки.
Феодор підійшов до інкрустованого ніжно-рожевим перламутром столика, де стояв срібний глек з джерельною водою і срібний келих, залишені звечора імператорові на ніч. Стояв він спиною до василевса, але Варда Фока бачив, як він налив і підняв келих до уст, хоч увечері пив з цього глека.
«Сумлінний і вірний хлопчак, — відзначив по думки імператор. — Правильно робить — за ніч різне могло статися…»
Феодор з уклоном підніс йому келих. Губи його були зволожені. Очі дивно блищали.
«Хвилюється перед боєм», — подумав Варда Фока і запитав:
— Це перша твоя битва?
— Так, мій пане, — відповів хлопець.
— Що ж, матимеш змогу показати, чого ти навчився у варті купця. — І обіцяюче докинув: — Якщо відзначишся, приймеш лицарську посвяту з моїх рук. То що, покажеш свою вмілість?
— Так, мій пане…
Варда Фока маленькими ковтками випорожнив келих до дна.
На смак вода була пречудова…
Обрій на сході запнула синювата димка, і сонце парувало в ній, мов великий розжарений мідний гонг. Війська вже вишикувалися до битви, але воєводи чекали, коли висохне ранкова роса, зрадлива під ногою взутого в шкіру атакуючого солдата: той, хто впаде, вже не підведеться… В центрі війська Василія Другого суцільною стіною темніли увігнані вузьким кінцем в землю високі, до плеча, червоні руські щити. За ними густо здіймалися гостроверхі шоломи північних варварів й убивчі жала списів. Цю грізну стіну мав проломити таранний удар кавалеаріїв.
Варда Фока цупким поглядом роздивлявся щільні шереги ворогів, радіючи, що сонце сходить за його спиною. Це надавало йому ще однієї переваги, бо сонце не сліпитиме його хоробре військо. Впевнено сидів він на білому коні, весь у білому електроні і пурпуровому плащі на плечах. За ним червоним прямокутником була розгорнута бойова корогва, на котрій золотий Георгій списом колов і конем топтав чорного, вже переможеного супостата-змія.
Холодна роса піднімалася від землі прозорою парою. Ще трохи — і ця ж земля зроситься гарячою кров’ю.
…Ще звечора імператорові Василію Другому доповіли про дивне, незвичне поводження русів. Вони відмовилися навіть від легкого вина, а цілісінький день вмивалися і прали натільний одяг, аби стати до битви світлими і чистими, ніби не однаково, в якому вигляді полягти під мечем. А потім ще їли до поту, навіть вже в неохоту, бо вранці не візьмуть до рота ані риски, а тільки вип’ють по кухлю води. Серед стану у них було накопано безліч ям, які дихали пекучим жаром древесного вугілля і навколо яких вони, зморені надмірною трапезою, поснули. Але імператор на це не зважив: кожен народ має свій звичай. Не хочуть вранці їсти, щоб бути легкими в бою? То хай! Аби стояли і не хилилися.
Однак вранці здивувався й Василій Другий: молоді отроки роздмухували у ямах ще не охололі жарини, над ними навішували місткі казани, які скоро запарували. А весь руський корпус, наїжачений списами і готовий до бою, вишикувався навколо них, ніби для того тільки й прибув до далекої Візантії, щоб боронити збройною рукою свої похідні казани з киплячою юшкою…
Здавалося, це роса до чистої прозорості вимила повітря, щоб засяяв радісний, сонячний день перемоги. Однак земля під травою була ще вогкувата, і це було добре, бо пилюка не запне одразу ж панораму битви.
Варда Фока змахнув рукою.
Ліворуч, як і було замислено, рушили щитоносці, а за ними юрбою посунули пращники і лучники. Праворуч торкнули п’ятами боки коней лучники верхові.
Варда Фока повернув свого білого коня До кавалеаріїв і, натужуючи голос, щоб почуло його якомога більше воїнів, почав казати:
— Вершники! Перед вами вороги, за спинами яких вас чекає із щедрими дарунками перемога! Нападіть на них сміливо і невідпорно, хоч вони й не тікатимуть од вас негайно. Я знаю це наперед і кажу вам, бо змалку вихований у битвах і здобув багато перемог. Доля солдата у бою невідома, і ви знаєте про це так само добре, як і я. Але швидка і рішуча перемога зберігає життя багатьом солдатам, які збагачуються опісля битви, як ніколи. Пам’ятайте! Вас чекають золото і коштовності! Отож вперед! На ваших списах — смерть ворогам! В бій, воїни Христа!
- Предыдущая
- 26/40
- Следующая
