Перламутрове порно - Карпа Ирена - Страница 6

• Предыдущая
• 6/41
• Следующая

Приходить ранок. Всі мої лахи в валізах. Зібрав таки все — до останньої дрібнички.

Відтак любов бере своє назад. І він розпаковує мої речі. Після цих пакунків-розпакунків я довго не можу нічого знайти. Йому доводиться виконувати для мене функцію Сtrl+F. Відтак мій любий починає тихо просити одруження [9]. І про від'їзд у далекі краї. Я погоджуюся на все: і на від'їзд, і на одруження. Точніше, кажу подрузі так

— Він попросив мене вийти за нього Я ввічливо відмовилася

— Тю, так сходила би Розказала би нам, як воно там, — каже вона. Сама поміж тим аж ніяк «сходити» не хоче, хоч і зустрічається зі своїм «пупсіком» уже руський мєсяц. Чим ближче ти до цифри 25, тим менше тебе вабить вся ця паті зі священиком і двоюрідними сестрами, що їдять холодець за святковим столом якого-небудь винайнятого твоїми батьками піонерського табору «Лаванда». М-да… А далі — гірше. Зважившись на покупку вібратора й знайшовши роботу, яка хоч частково вдовольняє її захланні матеріальні запити, жінка доходить висновку, що А НАФІГ УЗАГАЛІ МЕНІ ЧОЛОВІК. Однаково якесь примарне чисте кохання залишилося жити у п'ятому класі чи, в кращому випадку, на першому курсі універу, а зараз працює «в конторі сраним інженером». А коханця — чи й коханку — знайти не проблема. На короткий час і щоби не готували бездарного їдла на твоїх закиданій книжками кухні. Да… Мрачно… Що ж, далі буде (було би?) видно А поки

— Виходи за мене Будь моєю. Все зроблю для тебе. Давай утечемо далеко-далеко. В тебе буде все.

(Тобто, обіцяє стати, гм… Коротше,

Я не хочу, аби таке ставалося з Аскольдом! Я ж його типу люблю. Я дуже ніжно ставлюся! до нього як до особистості, а він хоче на нас п'ялити якісь там суспільні моделі…) Однак через день:

— Я боюся тебе. Я хочу спокою… Видно, старість прийшла… — (ага, в 31 рік. Тук-тук, я ваша, блядь, старість!) — Я тут… у неї. — (мається на увазі колишня дружина: «свята», «сильна», «неї щасна» і, що ще нудніше, НЕ кохана. Але ж СПОКІЙ зато!) — Знаєш… Вона — мій єдиний другі Вона єдина, хто мене любить… Це тільки ти! своїх ексів посилаєш під три чорти з кінцями…! Уті ж мої путі. Мир бездоганний. Світі благородства.

— І так день у день. Туди-сюди, сюди-туди. Ліпше би вже лахи мої й не розпаковував, бої дідька лисого я потім можу щось знайти після! його «прибирання».

— Я тікаю. Я не можу так… Я знову прав читав твої листи. Ти знову обманула…

От. Саме так і говорить, щоразу із трьома! крапками на кінцях. Не розуміє мене і неї хоче цього робити. Правильно — кому, на фіг, І цікаво копирсатися у чомусь до кінця зрозумілому? Краще вже копатися в купі гівна, сподіваючись витягти з нього лялю. Це вже ж просто мітологія китайська, ги-ги-ги.

— Хочу бачити тебе іншою. А бачу те, що є.

Ха— ха-ха! Я єво слєпіла із таво, шо била!!! Тобто, навпаки. Соррі, соррі, коханий, за невідповідність твоїм сподіванням. Але… колись) ти ще скажеш за це велике «дякую».

— Я люблю тебе, ти знаєш. Всьо, Аmen.

много лет назад я сидел на подоконнике многоэтажного дома где-то в полной жопе напротив меня сидела девочка с которой у меня тогда был роман она болтала со своей подругой о всяких глупостях а я сидел гладил ее по спине по животу и понимал что я тут просто наблюдатель что меня собственно с ними нет что я безусловно важен т.е. как составляющая этой картинки без меня она бы была неполной нельзя было бы вот так вот расслаблено болтать курить и т.д. и вдруг у меня пронеслась такая мысль неприятная что собственно мне все это нахер нахер не нужно ну вот конкретно вот это все эта кухня эта девочка эти сигареты а нужно только вот это ощущение смотреть из окна и гладить девочку чтобы это вот ощущение у меня запечатлелось в голове чтобы потом когда-нибудь через много лет я бы смог это ощущение вспомнить и написать т.е. мне показалось что я просто использую своих друзей для своего удовольствия но я не с ними я бля снова таки картинка потом правда я откинул эту мысль с девочкой этой ничего не вышло она ушла к другой картинке а я жутко переживал много месяцев пил страшно считал что девочка эта вся моя жизнь от и до а сейчас сейчас я помню вот ту кухню вид из многоэтажного дома девочку подростка и то как я глажу ее по спине по животу и выше картинка запечатлелась очень очень остро

Одній дівчинці якось наснилося, що вона мене пристрасно цілує. Так собі цілує, впивається своїм ротом у мій, аж раптом відчуває язиком, що у мене в роті повно трави. Вже й не знаю, що там та трава робила — метафорично росла чи трохи непрактично сушилася, але сон її здався мені дуже гарним. Фітоаутентичним.

Дівчинку звуть зовсім по-людськи. Олею. А от є в мене друг, якого звати просто Фікус. І навряд чи хтось згадає його метричні дані. Фікус іст айн фікус, та й усе. Хоча йому, напевно, більше пасувало би назвисько іншої рослини. Такий він весь тонкий, голубокровий, інтелектуальний, лінивий і йобнутий. Одного разу три доби поспіль на гойдалці катався. Міліція силою знімала.

— Виродок ти, Фікус… — не приведе тем твоя баронська кров ні до чого доброго. Оди тобі й лишилося, що губи.

Губи в нього воістину еталон сексуальності. Будь-яка силіконова тьотька обзаздриться по самі вуха.

Фікус мене тихцем ненавидить, але більшість часу любить. Він часто читає мені вголос. Особливо, кеди ми никаємося у нього! в гнізді. Хоча, ні. Коли ми вже никаємося, тої никаємося. Тобто, затикаємося наглухо. Хіба! що жувати їдло можемо, та й то під ковдрою. Бо зверху гніздо, а знизу — офіс.

Гніздо — це такий саморобний другий по! верх у кімнаті з високою стелею. Там кидають! матрац, ставлять настільну лампу, приставляють тоненьку драбинку і починають наносити:

— книжок

— журнальчиків

— пилюки

— п'яних колег

— пилюки

— таємничих, курва, незнайомців

— шкарпеток

— цукерок

— демісезонних пальт

— плеєрів

— ковбаси

— склянок

— рисинок (хоча, вони, напевно, таки опадають зі шкарпеток…)

Потім із того всього добра кублається кубло. Виходить дуже затишно. Хіба що слину ми не використовували для зліплення тих бебехів докупи, ато би точно були діти-ластівки.

Незважаючи на своє аристократичне походження і тонку шкірку, Фікус — панк. А в панків не буває власних помешкань. Принаймні, поки вони ще залишаються панками і заробляють на життя яким-небудь фрілансингом, а не просиджують дупу на посаді сьома-вода-на-киселі директора. Якась така дивна закономірність — запитайте у тих, кому зара 40. Вражаюча частина колишніх контркультурщиків сьогодні цілком успішні пузаті дядьки. Втім, крім геморою, в цих екс-панків, як правило, є шанс насидіти собі грубі яйця і такого ж гаманця. А тоді й квартирка купиться, і пральна машинка, і авто яке-небудь потворне, середньокласове.

Не, Фікус хотів лише якихось дуже визначених автомобілів, а до того навіть ровера собі не заводив. Тусувався він або у брата в Пітері (це там, де гніздо), або в батьків у Москві (це там, де велетенські площі з книжковими полицями, цигарковий дим, розкиданий конструктор лего, племінники і ніколи не ясно, хто до кого і за чим прийшов. Фікус любить собі прихистити з десяток львівських музикантів, компанійку п'яних письменників чи стрет-ейджерних молодих йогів. Вся та наволоч пре до нього, головно, з України, нагло користуючись його українофільством вкупі з широкою рашен натурою), або в підвалі.

— Знаєш, що ми жерли, коли зависали два тижні в підвалі в одного чувака?

— Ну і що ж?

— Гречку.

— Тю. Здивував! Я ледь не п'ять років універських наминала гречку, так, що аж гай шумів! І нічо. Правда, тепер не можу на неї дивитися… Коричнева смерть. Тепер у мене рис на базі.

• Предыдущая
• 6/41
• Следующая