Ангели по десять шилінгів - Адамс Питер (Петер) - Страница 15
- Предыдущая
- 15/28
- Следующая
Чед кашлянув, але чоловік за письмовим столом не звернув на нього найменшої уваги. Тримаючи в руках величезні блискучі ножиці і пензлик, він ворожив над кучугурою газетних вирізок.
— Мене ні для кого немає, — промовив Лайнор, не підводячи очей. А потім пояснив свої слова — З глузду можна з'їхати! Ні хвилини спокою, ніби газетний архів — поштове відділення, куди кожний і в будь-який час може заглянути. Що вам треба, Елізо?
— Я не Еліза, — скромно проказав Чед.
— Невже? — без жодної нотки збентеженості сказав Лайнор і додав повчальним тоном: — Ці молоді гуски заважають мені працювати. Вони заходять сюди або почухати язика, або порадитися зі мною про свої амурні справи. З якою радістю я втягнув би їх разом з пилом у свій пилосос! Тоді б, може, я пожив спокійно!
Чед ногою присунув до себе стілець і сів, подумавши при цьому, що поголос нерідко буває несправедливим.
— Місіс Порджес, колишня домоправителька місіс Шеклі, в будинку якої я зараз мешкаю, — почав Чед, — сказала мені, що ваша пам'ять зберігає всі події й факти, що стосуються Крайстчерча. І якщо я хочу одержати деяку інформацію, то повинен звернутися тільки до вас.
— Давайте, викладайте, в чому річ, у вашому розпорядженні — п'ять хвилин, — Лайнор вийняв з кишені годинника величезних розмірів і поклав його на столі перед собою.
— Мова піде про пастора Стерджена, — провадив далі Чед, уважно спостерігаючи за архіваріусом, щоб побачити, як той реагуватиме на пробний камінь. Старий пан зреагував саме так, як і провіщала місіс Порджес.
— Всі пастори англіканської церкви, у всякому разі такі, як оцей Стерджен, — паразити, абсолютно не потрібні суспільству створіння, і якщо ви хотіли почути про нього щось гарне, то потрапили не за адресою. Та, власне кажучи, хто ви, біс би вас узяв?! І яке вам діло до цього старого продажного шарлатана? — буркнув архіваріус і додав з усмішкою: — Я можу дозволити собі такі вирази, мене вже вісім разів штрафували за образу цього віслюка в рясі, а що я людина заможна і працюю лише для втіхи, то зайвий штраф мене нітрохи не лякає.
Минуло п'ять хвилин, десять, і Чед та архіваріус стали вже добрими друзями — як буває щоразу, коли зустрічаються люди, що мають однакові погляди на те чи інше питання. Після цього Чедові було досить легко вивідати у Лайнора те, заради чого, власне, він прийшов сюди. Архіваріус був справді живою пам'яттю Крайстчерча, і просто не вірилося, що він так багато знає про містечко і його мешканців. Саме така людина і потрібна була Чедові.
Він розповів Лайнорові про вбивство незнайомки і про те, що разом з інспектором Абернаті вони намагалися знайти зв'язки між місіс Шеклі, вторгненнями в Касл-Хоум, вбивством і показною гармонією Крайстчерча.
Коли Чед показав йому фотографію вбитої, обличчя архіваріуса одразу спохмурніло. Здавалося, що Лайнор раптом відчув, як у кімнату хтось увійшов, слухає їх, і він намагається притлумити страх перед цим незримим свідком. У старого аж голос упав:
— Ви зачіпаєте такі речі, які не тільки Меріел, а й нам з вами можуть коштувати життя.
— Меріел? Ви знали вбиту?
— Ще б пак!
— А ви можете пояснити взаємозв'язок усіх подій, про які я вам розповідав?
— Так, деякі припущення в мене є.
— Тоді негайно розповідайте, — попрохав Чед. — А потім разом обговоримо, як нам краще зруйнувати це осине гніздо.
Лайнор підвівся і попрямував до дверей, зробивши знак Чедові, щоб той замовк. Підійшовши до дверей, він прислухався, а потім раптово відчинив їх. Але в коридорі не було нікого, крім молоденької співробітниці, яка, очевидно, тільки-но збиралася ввійти до архіву.
— Я до вас, Девіде, — у дівчини було світле волосся і дві маленьких ямочки на щічках, і Лайнор, здавалося, не звернув на неї уваги. Він вийшов у коридор, уважно оглянув усе довкола, потім швидко підійшов до дверей сусідньої кімнати, похитав головою, повернувся назад і аж тоді спитав у дівчини:
— Послухайте, якщо ви вже піднялися сюди, щоб відірвати мене від роботи, скажіть, вам ніхто не зустрічався тут, у коридорі?
Дівчина заперечливо похитала головою і сказала:
— Мене послав шеф, йому негайно потрібні відомості про скандал у Неаполі, що відбувся три роки тому. Він просить, щоб ви принесли йому всі папери, які у вас є.
— Негайно! За мить навіть курка яйця не знесе. Передайте старому, що він матиме матеріал через півгодини. А тепер, Зузі, щезніть, інакше до кінця робочого дня мені доведеться вислуховувати вашу балаканину. — А коли дівчина вийшла, звернувся до Чеда: — Буде краще, якщо ми перенесемо нашу розмову в інше місце.
— Вас влаштовує, коли я зайду за вами пізніше, десь годині о восьмій, і ми підемо до мене? — запропонував Чед. Старий подумав і погодився.
Рівно о восьмій вечора Чед знову з'явився в архіві і, як було умовлено, разом з Лайнором поїхав у Касл-Хоум. Коли вони добралися до будинку, вже зовсім стемніло.
Джун сиділа в холі й читала. Місіс Порджес поралася на кухні. Чед відрекомендував архіваріусові свою наречену і, показавши йому на крісло, приніс випити.
Хоч Лайнор ще не вимовив жодного слова, його обличчя виказувало, що він почуває себе не вельми надійно у великому й похмурому холі.
— То хто ж усе-таки Меріел? — Чед вирішив розпочати розмову, але в цю мить сталося непередбачене.
У всьому будинку погасло світло.
— Мабуть, перегоріли пробки, — висловив припущення Чед. — Зараз усе буде гаразд.
Джун засвітила кілька свічок і, взявши в руки свічник, провела Чеда до вітальні.
Але пробки були справні. Причину треба шукати в іншому місці: або в проводці, або зовні, на лінії.
— Тут я безсилий, доведеться завтра викликати електрика, — вирішив Чед і разом із Джун повернувся в хол.
На них війнуло прохолодою. Одні з дверей тераси, що виходили в сад, були відчинені навстіж. Крісло, в якому сидів Девід Лайнор, спорожніло.
Архіваріус безслідно зник.
Чед кинувся в сад і кілька разів гукнув Лайнора, але даремно. Тоді, не гаючи часу, сів у машину й помчав у місто. По дорозі він не стрів жодної живої душі.
Прочекавши добру годину в квартирі Девіда Лайнора, Чед поїхав до Джорджа Абернаті і розповів йому про загадкове зникнення старого.
— Мабуть, він просто злякався, — погодився Джордж з припущенням Чеда.
— Добре, але де ж він?
— Це ми з'ясуємо завтра, коли він прийде на роботу, — впевнено заявив Джордж.
І все-таки після повернення в Касл-Хоум Чеда не залишало погане передчуття.
Місіс Порджес, яка відчинила йому двері, зробивши за звичкою реверанс, повідомила, що вже години зо дві на нього чекає пан Хаббард, який сидить зараз у холі разом з Джун.
Чед завжди вважав, що ревнощі — ознака слабкості характеру, і давав Джун цілковиту свободу. Інакше чинити він не міг. Джун була самостійною людиною і жила своїм власним життям. І Чед ніколи не допитувався, де і з ким вона була.
Але зараз він раптом відчув, що його терзають неприємні сумніви. При світлі канделябра, який стояв на столі поряд з пляшкою вина, Джун так жваво розмовляла і Хаббардом, що навіть не помітила появи Чеда. Очі її блищали, в голосі бриніли інтонації, які нагадували йому про давно минулі дні і ночі, коли вони тільки познайомилися.
«Чорти б його забрали, цього проклятого Хаббарда», — подумки вилаявся Чед. Та коли тиснув руку гостеві, то вже так опанував себе, що ніхто не запідозрив би його в поганому настрої. Джун уже докладно розповіла Хаббардові про несподіване зникнення архіваріуса, і той хотів тепер вислухати думку Чеда. Здавалося, що перед Чедом сидить не провінційний адвокат, а державний оборонець, який пройшов вогонь і воду і не залишає в показаннях найменшої прогалини і жодної суперечності.
Коли Чед закінчив пояснення, Хаббард деякий час мовчав, стежачи за вогнем у каміні. Джун теж притихла, поглядаючи на двері тераси, за якими виднілося безхмарне вечірнє небо з місяцем і зірками. «Ідіотський час, — заскреготав зубами Чед. — Тебе змушують думати про якусь вигадану гармонію, а про неї нічого й мріяти, доки люди будуть носити шкури своїх пращурів шерстю всередину і зможуть вчинити будь-яке насильство, якщо впевняться в безкарності злочинів».
- Предыдущая
- 15/28
- Следующая
