На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович - Страница 40
- Предыдущая
- 40/67
- Следующая
Дівчина нагодувала хворого кашкою з чарівних горіхів, потім усі троє посідали біля постелі і терпляче стали чекати. Минуло кілька хвилин. Слабке дихання Пандіона зробилося сильним і розміреним, шкіра на запалих щоках порожевіла. Етруск враз повеселів. Він, як зачарований, стежив, як діють на хворого таємничі ліки. Ось молодий еллін голосно зітхнув і раптом, розплющивши очі, підвівся й сів.
Пандіон побіжно глянув сонячними очима на етруска й Кідого і потім прямо у вічі дівчині, і погляд його завмер. Молодий еллін вражено дивився на обличчя кольору темної бронзи з надзвичайно гладенькою, якоюсь дуже живою шкірою.
Трохи спущені внутрішні кутики довгастих очей пересікалися біля перенісся маленькими зморщечками, повними лукавства. Крізь примружені повіки поблискували білі й чисті білки, ніздрі широкого, але правильного носа нервово роздувалися, товстуваті яскраві губи відверто й соромливо посміхались, відкриваючи перлистий ряд великих зубів. Усе її кругле обличчя було таке сповнене задирливого і ніжного лукавства, веселої гри юного життя, що Пандіон мимоволі посміхнувся. І відразу золотаві очі молодого елліна, що за хвилину перед тим були тьмяні й байдужі, засяяли і заіскрилися. Зніяковіла Ірума опустила повіки і відвернулась.
Вражені друзі дуже зраділи — вперше після фатального дня битви з носорогом їх друг посміхнувся. Було цілком очевидно, що дивовижні горіхи чарівно подіяли на нього. Пандіон сидів і жадібно розпитував товаришів про всі події, що сталися від дня, коли його було поранено, перебиваючи їхні пояснення швидкими запитаннями; він був схожий на сп'янілу від чогось людину.
Ірума поспіхом пішла, пообіцявши прийти надвечір довідатись про здоров'я юнака. Пандіон багато і з задоволенням їв та все розпитував. Однак перед вечером ліки вже перестали діяти на нього, життя знову почало згасати і знов дрімлива байдужість охопила молодого елліна.
Пандіон лежав у хатині. Етруск і негр радилися, чи треба знову дати йому чарівних горіхів, і вирішили спитати про це Іруму.
Дівчина прийшла в супроводі батька — високого атлета з рубцями від лев'ячих кігтів на плечах і грудях. Батько й дочка довго радилися, кілька разів мисливець зневажливо одмахувався від дівчини, сердито трясучи головою, потім голосно розреготався і злегка вдарив її по спині. Ірума досадливо знизала плечима і підійшла до друзів.
— Батько сказав — багато горіхів давати не можна, — пояснила вона негрові, певно вважаючи його більш близьким другом хворого. — Горіхи треба давати один раз в середині дня, щоб хворий добре їв…
Кідого відповів, що знає, як діють ці горіхи, і робитиме так, як йому сказано.
Батько дівчини подивився на хворого, похитав головою і сказав дочці кілька слів, незрозумілих ні Каві, ні Кідого. Ірума раптом стала чимсь схожою на велику роздратовану кішку — так заблищали в неї очі. Верхня губа трохи піднялася, показавши край зубів. Мисливець добродушно посміхнувся, махнув рукою і вийшов з хатини. Дівчина схилилася над Пандіоном і довго придивлялась до його обличчя, потім, немов спохватившись, теж пішла до виходу.
— Завтра ввечері я лікуватиму його сама за звичаєм нашого народу, — рішуче сказала вона перед відходом. — Здавна жінки так лікують у нас хворих або поранених. Твого друга покинула душа радості — без неї ні одна людина не захоче жити. Треба повернути її!
Кідого, подумавши над словами дівчини, вирішив, що Ірума права. Пандіон після всіх пережитих зворушень справді втратив інтерес до життя. Щось у ньому надломилося. Але спосіб лікування, про який говорила Ірума, негр так і не зміг збагнути, як не ламав собі голову. Нічого не придумавши, він ліг спати.
На другий день Кідого знову нагодував друга кашкою з горіхів. Пандіон так само сидів, розмовляв і, на радість друзів, їв з великим апетитом. Молодий еллін весь час поглядав туди й сюди і, нарешті, спитав про вчорашню дівчину. Кідого зробив веселу гримасу, підморгнув етруску і попередив Пандіона, що сьогодні ввечері ця дівчина лікуватиме його таємничим, нікому не відомим способом. Пандіон спочатку зацікавився, а потім, видно, коли горіхи перестали діяти, його знову охопила апатія. Та все ж і Каві і Кідого бачили, що вигляд хворого за ці два дні значно покращав. Їх молодий друг ворушився частіше і дихав глибше, ніж звичайно.
Коли сонце вже схилилося до заходу, у селищі, як звичайно, запалали біля хатин вогнища, від яких несло їдким запахом хмизу, що горів потріскуючи, монотонно і глухо застукотіли великі ступки, в них жінки товкли для їжі дрібні зерна якоїсь вирощуваної тут рослини.[93]
Чорною кашею з цих зерен із приправою з молока й масла годувалися тут усі жителі.
Присмерк швидко перетворився в ніч. Раптом у затихлому селищі глухо протарабанив бубон. Гомінка юрба молоді наблизилася до хатини трьох друзів. Попереду йшли четверо дівчат з факелами, оточуючи двох зігнутих старих жінок в широких темних плащах. Юнаки підхопили хворого і при гучних криках юрби понесли його на другий край селища, що прилягав до розчищеного узлісся.
Каві і Кідого пішли слідом за юрбою. Етруск незадоволено поглядав навкруги і, здавалося, нічого хорошого не чекав від цієї витівки.
Пандіона принесли у величезну порожню хату, що мала не менше як тридцять ліктів у поперечнику, і поклали біля центрального стовпа, спиною до широкого входу. Кілька факелів з дірчастого дерева, насиченого пальмовою олією, прикріплених на стовпі, яскраво освітлювали середину хати. Стін під краями покрівлі, що низько спускались, не видно було в півтемряві. У хаті було повно жінок — молоді дівчата і баби сиділи вздовж стін, жваво перемовляючись. Якась стара жінка дала Пандіону темного питва, що зразу підбадьорило юнака.
З видовбаного слонового бивня залунав різкий тремтячий звук — у хаті настала тиша, і всі чоловіки поспішно повиходили з приміщення. Етруска і Кідого, які намагалися залишитись, безцеремонно виштовхали в темряву. Купка бридких бабів стовпилася біля входу, затуляючи від очей цікавих те, що відбувалося в хаті. Каві сів поблизу від хати, вирішивши нізащо не йти назад, аж поки не скінчиться таємнича справа. До нього, шкірячи зуби й посміхаючись, приєднався Кідого — він вірив у способи лікування, що існували у південних народів.
Дві дівчини обережно підвели хворого і посадили, притуливши його спиною до стовпа. Пандіон здивовано оглядався, у півтемряві він бачив блискучі білки очей і зуби жінок, які чогось сміялися. В хатині висіло на стінах багато жмутків якоїсь запашної рослини.[94] Широка гірлянда тяглася кільцем навколо хатини по внутрішньому карнизу покрівлі, тонкі гілочки куща цієї ж рослини обплітали стовп, до якого притулився Пандіон. Усе пахло терпким бадьорливим ароматом рослин, — цей запах дражнив і тривожив Пандіона, нагадуючи щось надзвичайно близьке і принадне, але безповоротно забуте.
Прямо перед елліном сіло кілька жінок. При світлі факелів біліли дві довгі вигнуті сурми із слонових ікол, виднілися круглі боки темних бубнів, зроблених з відрізків видовбаних товстих стовбурів дерева.
Знову пролунав тремтячий звук сурми. Баби поставили перед Пандіоном дерев'яну статуетку жінки, почорнілу, з грубо випнутими міцними формами.
Високі жіночі голоси заспівали тиху пісню—полилися повільні переливи гортанних звуків і тужливих зітхань, що дедалі прискорювалися і гучнішали, стрімливо ширячись і рвучко підносячись усе вище й вище. Раптом важкий і лункий удар бубна стряс повітря. Пандіон мимоволі здригнувся. Пісня затихла, на межі світла й тіні з'явилася дівчина в синьому плащі, вже знайома Пандіону. Вона ступила в освітлений факелами круг і наче в нерішучості зупинилась. Знову залунала сурма, її стогін підхопили нестямним зойком кілька бабів. Дівчина відкинула назад плащ і залишилася в пояску з плетеної гірлянди запашних гілок.
Світло від факелів мінилося туманними бліками на блискучій темнобронзовій шкірі. Очі Іруми були дуже підмальовані синюваточорною фарбою, на руках і ногах блискотіли начищені мідні кільця, недовге чорне волосся, що круто вилося, розкинулось по гладеньких плечах.
- Предыдущая
- 40/67
- Следующая
