На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович - Страница 35
- Предыдущая
- 35/67
- Следующая
Палала розжарена сонцем суха земля, ледве помітно тремтіла сітка сонячних плям під деревами, сумно лунали у палючій тиші крики дикого голуба. У людей пройшов азарт бою, заболіли побиті місця і рани, пекла здерта шкіра.
Смерть Ремда дуже засмутила Каві — юнак був єдиною ниткою, що зв'язувала етруска з далекою батьківщиною. Тепер ця тонка нитка обірвалась.
Кідого, забувши про свої рани, сидів біля Пандіона. У молодого елліна, мабуть, було ще пошкоджено щось усередині, і він не приходив до пам'яті. Крізь засмаглі губи ледве чутно, з легеньким свистом проривалося дихання. Негр кілька разів поглядав на товаришів, які мовчки лежали в затінку, і, нарешті, схопився, кличучи їх до річки по воду для поранених.
З мимовільним стогоном люди почали підводитись. Зразу підступила нестерпна спрага, пекучи і роз'їдаючи горло. Коли так захотілось пити тим, хто уцілів, то що ж терпіли поранені, онімілі від втрати сил! А до ріки навпростець треба було йти не менше двох годин.
Раптом за кущами почулися голоси — на галявині показався загін воїнів кількістю до п'ятидесяти чоловік, обвішаних посудинами з водою та харчами. В загоні не було єгиптян — прийшли лише нубійці та негри з двома провідниками.
Воїни, як тільки побачили місце побоїща, відразу ж замовкли. Вони попрямували до дерева, під яким стояв Каві, і, не промовивши ні слова, опустили до його ніг глиняний і дерев'яний посуд, поклали з десяток списів, шість луків з сагайдаками, повними стріл, чотири важких ножі і чотири маленьких щити з бегемотової шкіри, поцятковані мідними бляшками, Люди з жадністю кинулись до глеків. Кідого схопив ножа і, злісно поводячи очима, заявив, що вб'є того, хто спробує першим узяти воду. Воду з двох посудин поспішно стали вливати у розкриті пересохлі роти поранених, потім напилися всі інші. Воїни пішли, так нічого й не сказавши.
Серед рабів знайшлося двоє таких, що вміли лікувати рани, вони почали разом з Каві перев'язувати товаришів. Поламані кістки Пандіона взяли в лубки з твердої кори, обмотали клаптями тканини з його ж пов'язки на стегнах. При цьому Кідого побачив виблискуючий блакитнозелений камінь, який був міцно зав'язаний у матерію. Негр, вважаючи, що це чарівний амулет товариша, бережно заховав його.
Лубки довелося накласти ще двом пораненим: одному лівійцю, у якого була переламана рука, і сухому мускулястому негрові, що безпомічно лежав з переламаною нижче коліна ногою. Решта поранених були, очевидно, в безнадійному стані — страшний ріг чудовиська пройшов глибоко, ушкодивши їм нутрощі. Деякі з них були розчавлені вагою здоровенного тіла носорога і його схожих на колони ніг.
Не встиг Каві подати допомогу всім пораненим товаришам, як у жовтій траві показався темний силует людини, що поспішала до місця битви. Це був один з місцевих жителів; він приводив воїнів з водою і тепер знову сюди вернувся.
Задихаючись від швидкої ходи, нубієць підійшов до Каві і простягнув йому обидві руки долонями догори. Етруск зрозумів цей жест дружби і відповів тим самим… Тоді провідник присів навпочіпки у затінку дерева, спершись на свій довгий спис, і швидко заговорив, показуючи в бік річки і на південь. Сталася запинка: нубієць знав не більше десяти слів з мови Та-Кемту, а Каві зовсім не розумів нубійця, проте серед рабів знайшлися перекладачі. Виявилось, що провідник відстав від загону воїнів і спішно повернувся, щоб допомогти рабам знайти дорогу. Нубієць запевняв, що звільнених рабів вигнали з підвладної Та-Кемту області, і тому повертатися до річки для них небезпечно — вони можуть знову потрапити в рабство. Провідник порадив Каві йти на захід, де скоро їм зустрінеться величезна суха долина. Нею треба йти на південь; там на четвертий день путі вони, натраплять на мирних кочовиків-скотарів.
— Ти віддаси їм оце, — нубієць витяг з клаптя тканини, перекинутого через плече, якийсь знак, складений з червоних гілочок, що були якось особливо переплетені й поламані, — тоді вони приймуть вас добре і дадуть ослів для перевезення поранених. Ще далі на південь будуть володіння багатого і мирного народу, який ненавидить Та-Кемт. Там поранені зможуть вилікуватися. Чим далі на південь, тим більше буде води, тим частіше литимуть дощі. У сухому річищі, яким доведеться йти спочатку, ви завжди знайдете воду, коли викопаєте яму на два лікті глибиною…
Нубієць підвівся, збираючись іти, і Каві вже хотів подякувати йому, коли раптом до провідника підскочив один із рабів-азіатів з довгою, скуйовдженою й брудною бородою, з шапкою кудлатого волосся на голові.
— Чому ти радиш іти на захід і на південь? Наш дім отам, — азіат показав на схід, у бік річки.
Нубієць уважно подивився на нього і поволі, чітко вимовляючи слова, відповів:
— Коли ти переберешся через річку, на сході буде кам'яниста безводна пустиня. Якщо ти перейдеш через неї і потім через високі гори, то потрапиш на берег моря, яким володіє Та-Кемт. Коли ти зумієш переплисти море, там, кажуть, пустині ще страшніші. А в горах і вздовж берега ріки Ароматів живуть племена, які постачають Та-Кемту рабів, обмінюючи їх на зброю. Думай сам!
— А на північ нема дороги? — вкрадливо запитав один лівієць.
— Якщо пройти на північ днів зо два, то далі буде безмежна пустиня: спершу каміння та суха глина, потім піски. Куди ж ти підеш і чого? Можливо, там є якісь дороги і джерела, але я їх не знаю. Кажу про дорогу найлегшу, яку знаю добре… — І, показавши жестом, що розмову закінчено, провідник вийшов з-під дерева.
Каві пішов за ним, обійняв за плечі і став дякувати, змішуючі єгипетські і етруські слова, потім підізвав перекладача.
— Я не маю чого тобі дати, у мене самого нема нічого, крім… — етруск доторкнувся до забрудненої пов'язки на стегнах, — але в серці я збережу тебе.
— Я теж роблю не за плату, а слухаюся серця, — відповів нубієць, посміхнувшись. — Хто з нас, зазнавши гніту Чорної Землі, відмовиться допомогти вам, хоробрим людям, що визволилися такою страшною ціною?! Дивись же, послухай моєї поради і збережи знак, який я дав тобі… І ще скажу: джерело води від вас праворуч, за дві тисячі ліктів — он там, де купалися носороги, але найкраще сьогодні ж, поки настане ніч, піти звідси. Прощай, сміливий чужоземець, привіт твоїм хоробрим товаришам. Я поспішаю.
Провідник пішов, а Каві, замислившись, дивився йому вслід.
Ні, сьогодні вони не зможуть піти звідси і покинути вмираючих товаришів на поживу гієнам. Коли вода близько, то тим більш потрібно залишатися на місці.
Каві вернувся до товаришів, які міркували, що робити далі. Утоливши спрагу і трохи поївши, люди стали більш розсудливими і обережно зважували дальші дії.
Усім стало зрозуміло, що на північ іти не можна, — треба скоріше піти далі від річки, але в питанні про те, чи просуватись на південь, чи рушити на схід, думки розійшлися.
Азіати, які становили майже половину уцілілих рабів, не хотіли заглиблюватися в країну чорних і доводили, що треба йти на схід. Як запевняли нубійці, за три тижні можна було дістатися до берегів вузького моря, яке розділяло Нубію і Азію, і жителі цієї країни готові були зважитися знову йти через пустиню, щоб швидше повернутися додому.
Каві був захоплений у рабство під час воєнного походу. В нього у рідних місцях була сім'я, і він вагався: такою принадною здавалася йому можливість швидко повернутись туди. Найпростіше було повернутись через Та-Кемт, спустившись човном по річці вниз до моря. Але досвідчений воїн, який багато мандрував, розумів, що купка людей, потрапивши у ворожу країну і. особливо в пустиню, де колодязів дуже мало, зможе протриматись хіба тільки чудом. А чудес у житті етруска ще не бувало, і він не дуже вірив у них.
У розмову втрутився Кідого, залишивши свого друга для того, щоб взяти участь у нараді.
Негр уперше розповів про себе. Виявилося, що Кідого був сином гончара і походив з багатого та численного народу, який жив на морському узбережжі, на заході країни чорних. Там глибоко врізалась у сушу величезна затока, що зветься Південний Ріг.[85] Кідого, потрапивши в полон на краю великої пустині, коли прямував у Та-Кемт, охоплений бажанням подивитися на чудеса майстерного мистецтва цього народу, не знав звідси дороги у рідні місця. Проте негр гадав, що його країна знаходиться десь недалеко на південний захід від місця битви. Юдого запевняв, що зможе дізнатись і про вірну дорогу від того племені, куди направляв їх провідник-нубієць. Кідого обіцяв усім товаришам гостинність, коли тільки вони зуміють дійти до тієї області, де живе його народ, а етруску заявив, що за розповідями, які він чув у дитинстві, кораблі з людьми, схожими на нього і на Пандіона, прибували до його країни з північного моря. Каві, зваживши все, порадив товаришам послухатися провідника і йти на південь. Після того, що сказав Кідого, невідома країна чорних уже не здавалася йому ворожою. Море, вільне, не підвладне ненависному Та-Кемту, давало можливість добратися до батьківщини. Етруск більше вірив морю, ніж пустині.
- Предыдущая
- 35/67
- Следующая
