Звіробій - Купер Джеймс Фенимор - Страница 22
- Предыдущая
- 22/122
- Следующая
— Ну, здається, ми випередили цих гультіпак, — сказав Непосида, сміючись, що все закінчилось щасливо. — Якщо їм закортить відвідати замок, нехай собі пливуть або йдуть бродом. Старий Томе, твоя ідея сховатися посеред озера, їй-бо, просто блискуча! Більшість людей гадає, що земля безпечніша за воду, та зрештою здоровий глузд доводить нам, що це, далебі, не так. Бобри, хохулі й інша тямовита звірина в скрутну хвилину рятуються саме в воді. Тепера ми неприступні й можемо кинути виклик цілій Канаді.
— Давайте пропливемо вздовж південного берега, — сказав Гаттер, — подивимось, чи немає там табору. Але спершу дозвольте мені зазирнути в бухту, — треба знати, що робиться й там.
Гаттер замовк, і всі троє рушили в напрямку, який він назвав. Та тільки-но перед ними відкрився берег, де кінчалася бухта, як усі троє зненацька здригнули. Очевидно, щось несподіване в одну й ту ж мить привернуло їхню увагу. То було не що інше, як згасаюче багаття, над яким мерехтіло кволе світло. Але в такий пізній час і в такому місці воно одразу впадало в око, як «добре діло в грішному світі». Не було й тіні сумніву — вогонь горить у розташуванні індіянів. Багаття розклали так, що побачити його можна було тільки з одного боку, та й то з дуже близької відстані. Це свідчило про те, що його намагалися сховати з більшою ретельністю, ніж буває за звичайних обставин. І Гаттер, знаючи, що поблизу є джерельце і що в цьому закутку озера найліпше ловиться риба, негайно висновив, що в таборі повинні бути жінки та діти.
— Це не воєнний табір, — пробурчав він у бік Непосиди, — і навколо отого багаття лежить стільки скальпів, що можна заробити купу грошей. Одішли хлопця з човнами геть, бо тут він ні на що негоден, та візьмемось одразу до діла, як справжні мужчини.
— Твої слова не позбавлені здорового глузду, старий Томе, і мене вони взяли за живе. Звіробою, сідай у човника, парубче, та катай на середину озера, а там пусти за водою другого човника, як ми ото зробили з першим. Потім веслуй попід берегом до входу в затоку, тільки не запливай за мис та тримайся якомога далі від очеретів. Ти нас почуєш, коли будеш потрібен. В разі непередбаченої затримки я крикну пірникозою — так, нехай крик пірникози буде умовним сигналом. Якщо почуєш постріли і тобі теж закортить побитися, що ж, можеш підплисти ближче до берега, й тоді ми подивимось, чи твоя рука така ж несхибна на дикунів, як і на дичину.
— Якби ви обидва порахувалися з моїми бажаннями, то не затівали б цього, Непосидо…
— Так-то воно так, хлопче, не буду перечити, але з твоїми бажаннями ніхто рахуватись не хоче — і край! Тож поганяй на середину озера, а коли повернешся назад, в отому таборі почнеться веремія.
Молодий мисливець узявся за весла з великою неохотою і з важким серцем. Але він надто добре знав вдачу прикордонних жителів і не робив спроби відговорити їх. До того ж тепер це було не тільки марно, а навіть небезпечно. Отож він мовчки, не забуваючи, як і раніше, про обережність, повернувся на середину гладенького водяного дзеркала й там пустив щойно визволеного човника, якого враз підхопив південний вітрець і погнав до «замку». Як і першого разу, це було зроблено з цілковитою певністю, що за ніч легкі суденця не пропливуть і двох миль, і їх неважко буде піймати, коли розвидниться. А щоб який дикун-заброда не скористався з човників, діставшись до них плавом, — випадок можливий, хоча й не дуже ймовірний, — з них передбачливо забрали всі весла.
Кинувши порожнього човника, Звіробій подався на тому, в якому сидів сам, до мису, що про нього казав йому Непосида. Крихітне суденце пливло так легко, а досвідчена рука веслувала так упевнено, що не минуло й десяти хвилин, як він знову наблизився до суходолу, подолавши за цей короткий час щонайменше півмилі. Тільки-но очі Звіробоя розгледіли в темряві очерети, що тяглися суцільною стіною футів за сто від берега, юнак різко зупинив човника, вхопившись за гнучке, але міцне стебло однієї з рослин. Тут він і зостався чекати кінця ризикованої авантюри в напрузі, яку легко собі уявити.
Тим, хто ніколи не відчував цього сам, важко донести в словах грандіозну музику найглибшої тиші, що панувала в цей час над Мерехтливим Свічадом. Враження від неї посилювали темні фантастичні тіні, що їх порозкидав нічний морок на озері, в лісі, по горбах. Місце, де сидів Звіробій, якнайкраще сприяло цьому. Широке озерне плесо доносило все, що тільки можна донести до людських почуттів, загострюючи їх до краю. Як уже говорилося, Звіробій уперше в житті потрапив на озеро. Досі він знав тільки річки та невеликі потічки, але ще ніколи перед його очима не розстилалася така безкрая, мила його серцю лісова глушина. Однак призвичаєний до життя в лісі, він міг уявити собі всі сховані з ній таємниці, дивлячись на листяний покрив. Вперше в своєму житті він ступив також на стежку, де на людське життя чигала смерть. Він не раз слухав розповіді про прикордонні війни, але ще ніколи не стикався з ворогом віч-на-віч.
Отож читачеві неважко буде зрозуміти, як сторожко чатував юнак, сидячи в самітному човнику та дослухаючись до найменшого шереху, який би йому підказав, що твориться на березі. Звіробій пройшов чудову попередню підготовку і, незважаючи на хвилювання, природне для новачка, його витримка зробила б честь ветеранові. З того місця, де стояв його човник, неможливо було помітити бодай найменших ознак табору чи багаття, і Звіробій змушений був покладатися тільки на свій слух. Він не виявляв нетерплячки, бо його вчили, що треба бути дуже терплячим і надзвичайно обережним, надто коли сидиш у засідці на індіянів. Один раз йому причулося, ніби десь вломилася суха гілячка, але напруження, з яким він дослухався, могло його обманути.
Так спливала хвилина за хвилиною. Ось минула вже ціла година, як він залишив на березі своїх товаришів, а там і досі було тихо. Звіробій не знав, радіти йому чи печалитися: ця непередбачена затримка свідчила про безпеку його напарників, але водночас вона віщувала смерть слабким і безневинним істотам.
Минуло ще з півгодини, коли, нарешті, до Звіробоя долинув звук, що викликав у нього досаду й подив. Тремтливий крик пірникози пролунав на тому боці озера, очевидно, недалеко від місця, де починалася річка. Неважко було впізнати голос цього птаха, знайомий кожному, хто плавав по американських озерах. Пронизливий, надсадний, гучний і досить тривалий, цей крик ніби про щось попереджає. На відміну від голосів інших пернатих мешканців глушини, його часто можна почути й ночами. Саме тому Непосида й обрав його за умовний сигнал. Звичайно, минуло досить часу, щоб обидва шукачі пригод устигли дістатися берегом до того місця, звідки озвався птах. Та все-таки юнакові не вірилось, щоб вони пішли манівцями. Якби в таборі нікого не було, вони б підкликали Звіробоя до берега. Коли ж там є люди, то навіщо робити гак, знаючи, що човник у них під боком?
Якщо він послухається сигналу й запливе так далеко від умовленого місця, люди, що звірились н, а нього, можуть накласти життям. А якщо віє знехтує почутим, гадаючи, що то не їхній голос, наслідки можуть бути такі ж трагічні, хоча й з інших причин. Сповнений вагань, він чекав, сподіваючись, що крик, природний чи підроблений, незабаром мусить повторитися. Він не помилився. Минуло ще кілька секунд — і пронизливий, тривожний голос знову розітнув тишу, і знову ж таки з того самого закутка озера. Цього разу Звіробій був насторожі, і слух не міг ввести його в оману. Хоч юнакові часто доводилося чути надзвичайно майстерне імітування голосу пірникози, та й сам він навчився цього мистецтва, а проте зараз молодий мисливець вдоволено зітхнув, бо добре знав, що Непосида нездарний так тонко наслідувати природу. Отже, він вирішив не звертати уваги на цей крик і почекати іншого, не такого досконалого, що мав пролунати десь зовсім близько.
Тільки-но встиг Звіробій про все це подумати, як у глибоку нічну тишу вдерся нестямний зойк, що від нього миттю вилетіла з голови слухача навіть згадка про тужливий голос пірникози. То був крик конання, і кричала жінка або хлопчик-підліток, у якого ще не змужнів голос. Неважко було збагнути, про що говорив цей крик. Про неймовірний жах, коли не про передсмертні муки, про біль, такий же несподіваний, як і страшний.
- Предыдущая
- 22/122
- Следующая
