Смертна ніч - Азимов Айзек - Страница 5
- Предыдущая
- 5/7
- Следующая
— Як ти, Манделе, міг дозволити, щоб такий винахід залишався власністю ексцентричної особи? Знання у нього в разі потреби слід було відібрати Психічним Зондом.
— Це його вбило б, — запротестував Мандел.
Але Ерт уже ні на що не зважав. Він хитався взад-вперед, міцно притиснувши руки до щік.
— Передача маси! Єдиний порядний спосіб, яким повинна подорожувати цивілізована людина. Єдиний можливий спосіб. Єдино мислимий спосіб. Якби я тільки знав! Якби я міг бути там! Але ж цей готель аж за тридцять миль звідси.
Райджер, який слухав, не приховуючи роздратованості на своєму обличчі, нарешті не витримав:
— Наскільки мені відомо, звідси є пряме сполучення просто з Конвент-Холлом. Туди можна дістатися за десять хвилин.
Ерт закляк і дивно поглянув на Райджера. Його щоки почали надиматися. Він зірвався на ноги й прожогом вискочив з кімнати.
— Що з ним у біса стряслося? — здивувався Райджер.
— Хай йому чорт! — пробурмотів Мандел. — Мені слід було попередити вас.
— Про що?
— Доктор Ерт не користується ніякими транспортними засобами. Невротична фобія. Він пересувається виключно пішки.
Каунас обвів напівосвітлену кімнату спантеличеним поглядом.
— Але ж він екстратеролог, чи не так? Знавець форм життя на інших планетах?
Тальяферро підвівся, підійшов до моделі нашої Галактики, приваблений внутрішнім сяйвом зоряних систем. Йому ще не доводилося бачити Галактичний Диск у такому масштабі і в такому детальному виконанні.
— Так, він екстратеролог, — сказав Мандел, — але ніколи не був на жодній з досліджуваних планет і ніколи не побуває. Я сумніваюся, щоб за останніх тридцять років він хоч раз побував далі як за милю від цієї кімнати.
Райджер розреготався.
— Може, вам це видається смішним, — сердито спалахнув Мандел, — але я радив би добирати слів у розмові з доктором Ертом.
За якусь хвилинку знову з’явився Ерт.
— Прошу мені вибачити, панове, — пошепки сказав він. — А тепер можемо взятися до нашої проблеми. Може, хтось із вас надумав зізнатися?
Губи Тальяферро саркастично скривилися. Цей опецькуватий, ув’язнений у власній квартирі екстратеролог не такий уже й грізний навіть на вигляд, аби змусити будь-кого зізнатися. Зрештою, обійдеться й без талантів цього детектива, якщо він взагалі їх має.
— Докторе Ерт, — запитав Тальяферро, — ви маєте зв’язки з поліцією?
Неприховане самовдоволення, здавалося, розпливлося на рум’яному обличчі Ерта.
— Офіційно зв’язків з поліцією я не підтримую, докторе Тальяферро, але наші неофіційні взаємини вельми плідні.
— В такому разі поділюся з вами деякою інформацією, яку ви зможете передати поліції.
Ерт мовчки втягнув черево і смикнув за полу своєї сорочки. Пола вилізла із штанів, а Ерт повільно протер нею скельця окулярів. Лише повністю упоравшись з цією процедурою й ретельно насадивши окуляри знову на ніс, він урешті запитав:
— І чим саме ви збираєтесь поділитися?
— Я назву вам ім’я присутнього під час смерті Вільєрса, того, хто перезняв його доповідь.
— Ви розгадали цю таємницю?
— Я обмірковував її цілий день. Сподіваюся, що докопався. — Тальяферро, здавалося, насолоджувався ефектом від своїх слів.
— Отже?
Тальяферро глибоко вдихнув. Справа мала бути нелегкою, хоч він готувався до цього вже кілька годин.
— У всьому, безсумнівно, винен, — сказав він, — доктор Х’юберт Мандел.
Мандел втупився у Тальяферро, важко дихаючи від раптового обурення.
— Послухайте, докторе, — голосно почав він, — якщо ви маєте хоч будь-яку підставу для такого безглуздого…
Тенор Ерта птахом впурхнув у паузу:
— Нехай каже, Х’юберте, вислухаймо його. Ти ж підозрюєш його, і ніхто не має права заборонити йому підозрювати тебе.
Мандел сердито замовк.
Тальяферро, не дозволяючи своєму голосові затинатися, повів далі:
— Це, докторе Ерт, навіть важко назвати підозрою. Докази абсолютно очевидні. Четверо нас знали про передачу маси, але тільки один з нас — доктор Мандел — був очевидцем досліду. Тільки він знав, що метод реальний. Тільки він знав, що доповідь на цю тему дійсно існує. Трьом з нас було лише відомо, що. Вільєрс у більшій або меншій мірі неврівноважена людина. Звісно, ми могли припустити, що він дійсно винайшов метод передачі. Тому й відвідали Вільєрса об одинадцятій, гадаю, щоб переконатися в цьому, хоч прямо ніхто з нас так не казав. Але під час візиту він поводив себе ще гірше, ніж звичайно. Просто як божевільний.
Зважте, що фахова обізнаність, отже, і мотиви переважають у доктора Мандела. Тепер, докторе Ерт, уявіть собі таке. Той, хто був у Вільєрса опівночі, бачив, як у нього почалася агонія, і копіював його доповідь сканером (не будемо поки називати імен), мав би страшенно перелякатися, побачивши, що Вільєрс явно повертається до життя й навіть намагається подзвонити по телефону. Тоді наш злочинець, впавши у паніку, усвідомлює одну річ: треба позбутися речових доказів злочину.
Йому треба було сховати непроявлену плівку з доповіддю, й слід було зробити це так, щоб ніхто її не знайшов і щоб згодом, коли він опиниться поза підозрою, знову забрати плівку. Віконний карниз видався йому тим, що треба. Він швиденько відчинив вікно, поклав плівку надворі і покинув кімнату. Тепер, хай би навіть Вільєрс вижив або ж телефонний дзвінок досяг мети, то залишається лише голослівна заява Вільєрса, а переконати всіх, що це лише маячня людини з хворобливою уявою, було б неважко.
Тальяферро замовк з почуттям, схожим на тріумф: тут було важко щось заперечити.
Венделл Ерт увесь час позиркував на нього і підбивав великими пальцями складених на череві рук висмикнутий перед сорочки.
— А суть цього всього? — врешті озвався він.
— Суть полягає в тому, що вікно відчинили й плівку поклали у відкритому просторі. Так от, Райджер десять років провів на Церері, Каунас — на Меркурії, я — на Місяці, і це все за винятком коротеньких відлучок, яких було не так багато. Вчора ми кілька разів скаржилися один одному, як важко знову акліматизуватися на Землі.
Всі ми працюємо на об’єктах у безповітряному просторі. Назовні ніколи не виходимо без скафандрів. Опинитися без них у незамкненому просторі для нас є немислимим. Ніхто з нас не відчинив би вікна без гострого внутрішнього опору. А ось доктор Мандел постійно живе на Землі. Для нього відчинити вікно є лише справою невеличкого фізичного зусилля. Отже, він міг це зробити. Ми ж не могли. Ergo, це зробив він.
Тальяферро сів і злегка посміхнувся.
— Клянуся Космосом, так воно й було! — з ентузіазмом вигукнув Райджер.
— І зовсім не так! — прокричав у відповідь Мандел напівпідвівшись, ніби збирався кинутись на Тальяферро. — Я заперечую всю цю жалюгідну вигадку. А як бути з тим, що я маю запис телефонного дзвінка Вільєрса? Там є слово «однокурсник». Вся стрічка незаперечно доводить…
— Вільєрс був при смерті, — перебив його Тальяферро. — Більшості із сказаного, як ви самі згадували, не розібрати. Тому я питаю вас, докторе Мандел, навіть не чувши запису, чи правда, що голос Вільєрса був спотворений до невпізнанності?
— Так, — спантеличено відповів Мандел.
— Я певен, що так. Немає рації не припускати в такому разі, що ви могли заздалегідь сфабрикувати стрічку разом з тим клятим словом «однокурсник»…
— Боже милий, — не втримався Мандел, — та звідки я міг знати, що на Симпозіумі є однокурсники Вільєрса? Звідки міг я довідатися, що їм відомо про передачу маси?
— Вільєрс міг розповісти вам. Гадаю, що так і було.
— Слухайте, — сказав Мандел, — ви бачили Вільєрса живим об одинадцятій. Медичний експерт, оглянувши тіло Вільєрса одразу ж після третьої години ночі, дійшов до висновку, що смерть настала щонайменше на дві години раніше. Це не підлягає сумніву. Отже, Вільєрс помер між двадцять третьою і першою годинами. Минулого вечора я був на вечірній конференції. Щонайменше десяток очевидців засвідчить місце мого перебування за кілька миль від готелю між 22.00 і 2.00. Неупередженість кожного з них поза всякими сумнівами. Цього вам вистачить?
- Предыдущая
- 5/7
- Следующая
