Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 50
- Предыдущая
- 50/51
- Следующая
Харлан ковтнув слину. Несподівано в його пам’яті виразно зринули Твіселові слова, сказані в капсулі, коли йшлося про еволюціонованих жителів Прихованих Сторіч: «Ми вилучили незвичайне».
А хіба це не правда?
— Здається, ти замислився, — сказав Нойс. — Тоді подумай ось про що. Чому в існуючій Реальності людина не перестає вдаватися до космічних подорожей, хоча завжди зазнає невдачі? У кожній космічній ері, безперечно, знають про невдачі своїх попередників. Чому ж тоді досвід не зупиняє людей?
Він стурбовано подумав про колонії, які час від часу створювали на Марсі і які завжди занепадали. Він подумав про ту дивну принадність космічних польотів, яка полонила навіть серця Вічних. Він пригадав, як після знищення електрогравітаційних космічних кораблів Соціолог Кантор Вой із 2456-го, зітхнувши, сказав: «Вони були прекрасні!» І як тоді Розраховувач Нерон Ферук, гірко вилаявшись, почав критикувати Вічність за її методи розподілу протиракової сироватки.
А, може, це інстинктивне прагнення розумних істот розірвати кайдани гравітації, вирватися на простори Всесвіту, дістатися до зірок? Чи не воно спонукало людину десятки разів заново створювати міжпланетні кораблі, щоб знову й знову здійснювати подорожі у мертві світи Сонячної Системи, де тільки Земля придатна для життя? Чи випадкові були невдачі? Чи, може, вони переслідували людей тільки тому, що Вічність, під приводом боротьби з цими невдачами, зовсім вилучала з Реальностей космічні подорожі? Харлан знову подумав про знищені електрогравітаційні космічні кораблі.
— Оберігаючи людство від невдач і небезпек, — вела далі Нойс, — Вічність тим самим позбавляє його тріумфальних відкриттів. Тільки подолавши найважчі випробування, людство зможе піднятися до небачених вершин. Тільки з тривог і невдач народжуються сили, здатні штовхнути людство до нових висот. Невже ти не розумієш? Невже не можеш збагнути, що, відвертаючи невдачі й помилки, Вічність позбавляє людину змоги самій знаходити власні, хай важкі, але правильні рішення, бо правильні рішення завжди народжуються в труднощах, а не тоді, коли уникають їх.
— Найбільше благо найбільшого числа людей… — завченим голосом почав Харлан.
— Припустімо, що Вічність не була б створена? — перебила його Нойс.
— Ну й що б тоді сталося?
— Я скажу тобі, що б тоді сталося. Ті зусилля, які були витрачені на розвиток темпоральної механіки, були б укладені в розвиток ядерної фізики. Замість Вічності були б створені міжзоряні кораблі. Людство досягло б зірок на сотні тисяч Сторіч раніше, ніж у нашій Реальності. Галактика була б тоді незайнята і її заселили б люди. — І чого б ми досягли? — вперто стояв на своєму Харлан. — Хіба були б ми тоді щасливіші?
— Кого ти маєш на увазі під словом «ми»? Це був би не якийсь один світ, а мільйони, мільярди світів. Могутність людства не знала б меж. У кожного світу була б власна історія, власні моральні цінності й ідеали, власні можливості для пошуків щастя. Тобто було б нескінченно велике число різновидів щастя, різновидів блага… Оце і є Природний Стан людства.
— Це прості здогадки, — сказав Харлан. Він був сердитий на себе, що його так захопила намальована Нойс картина. — Звідки ти знаєш, що було б насправді?
— Вас смішить неуцтво Часів’ян, які вважають, що існує тільки одна Реальність. А нас смішить неуцтво Вічних, які вважають, що Реальностей багато, але може існувати тільки одна.
— Що означає цей набір слів?
— Ми не розраховуємо Реальностей. Ми тільки спостерігаємо їх. Ми можемо бачити Реальності, які не здійснилися, в їхньому стані Нереальності.
— Щось на зразок примарної країни «ніколи-ніколи», де «може бути» грають у схованки з «якщо»?
— Атож. Тільки без сарказму. — І як ви це робите? Нойс замислилась.
— Як тобі пояснити, Ендрю? Є багато речей, з якими ми звиклися, але не все в них розуміємо. Ти можеш пояснити принцип роботи Кібермозку? Проте ти знаєш, що Кібермозок існує і працює. — І що далі? — зацікавлено спитав Харлан.
— Ми навчилися спостерігати Реальності і знайшли серед них Природний Стан. Він точно такий, яким я його тобі змалювала. Ми знайшли також Зміну, яка знищила Природний Стан. Це була не просто одна з тих Змін, які здійснює Вічність. Це було власне саме створення Вічності, сам факт її існування. Будь-яка система, на зразок Вічності, яка дозволяє групі людей обирати майбутнє для всього людства, неодмінно призведе до вибору безпеки й посередності. В такій Реальності зірки недосяжні. Саме існування Вічності вже перекреслює можливість підкорення Галактики людиною. Для того щоб скорити Галактику, треба знищити Вічність.
Число можливих Реальностей безмежне. І кожна Реальність має безмежну кількість своїх різновидів. Наприклад, число Реальностей, у яких існує Вічність, безмежне; число Реальностей, в яких Вічність не існує, безмежне; і, нарешті, число Реальностей, в яких Вічність існувала, але була знищена, також безмежне. Серед останніх — люди мого Сторіччя вибрали групу Реальностей, в одній з яких жила я.
Спочатку я не знала, що мені випаде така роль. Мене готували для майбутньої роботи так само, як Твісел і ти готували Купера. Однак число Реальностей, в які я могла бути заслана як агент свого Сторіччя для знищення Вічності, також безмежно велике. Мені запропонували на вибір п’ять Реальностей, які здавалися найпростішими. Серед них я вибрала ту єдину Реальність, у якій був ти.
— Чому ти вибрала саме її? — запитав Харлан.
Нойс опустила очі.
— Тому що я кохаю тебе, зрозумій. Я кохала тебе ще задовго до того, як зустріла тебе.
Вона говорила так щиро, що Харлан був вражений.
«Вона грає, немов актриса», — з відразою подумав він.
— Ти просто глузуєш.
— Ні, я не глузую. Я вивчила всі запропоновані мені Реальності і вибрала ту, в якій мене послали в 482-е, де я спочатку зустріла Фінджі, а потім тебе, ту, в якій ти покохав мене, в якій узяв мене у Вічність, а потім, рятуючи від Зміни, сховав у моєму рідному Сторіччі; Реальність, в якій ти заслав Купера не в те Сторіччя і в якій ми з тобою вирушили в Первісну епоху і залишилися в ній до останніх днів свого життя. Я бачила, як ми кохали одне одного і жили щасливо. Як бачиш, я не глузую. Я вибрала ту Реальність, де існувало наше кохання.
— Фальш. Суцільна облуда! — обурився Харлан. — Невже ти думаєш, що я повірю тобі? — Він зробив паузу, немов намагався знайти вразливе місце в її розповіді. — Стривай! Ти сказала, що знала все наперед? Все, що має відбутися.
— Так.
— Тоді це очевидна брехня! Хіба могла знати, що я триматиму тебе під дулом анігалятора? Хіба ти могла знати, що твоя місія закінчиться провалом? Що ти на це скажеш?
Нойс тихо зітхнула.
— Я вже пояснювала тобі, що в кожній Реальності існує безмежна кількість її різновидів. Хоч би як точно ми наводили фокус на дану Реальність, ми завжди насправді спостерігаємо безліч дуже схожих Реальностей. Що різкіший фокус, то менша невиразність. Що менша невиразність, то нижча ймовірність того, що якась випадкова варіація зіпсує наслідок. Хоч ця ймовірність ніколи не дорівнюватиме нулю. Все зіпсувало одне незначне відхилення.
— Яке?
— Я знала, що ти повернешся до мене в Приховані Сторіччя після того, як буде знято бар’єр в 100 000-му. І ти повернувся. Однак ти мав повернутися сам. Ось чому я так злякалася в першу мить, коли побачила з тобою Обчислювача Твісела. І знову Харлан не знав, що й думати. Як усе в неї виходить до ладу!
— Я ще більше здивувалася б, якби сповна зрозуміла значення цього відхилення, — вела далі Нойс. — Коли б ти вернувся сам, ти взяв би мене із собою в Первісну епоху, так як ти і вчинив. Але тоді заради свого кохання до мене, заради любові до людства ти не став би розшукувати Купера. Ваше коло було б розірване. Вічність припинила б своє існування, а ми були б щасливі ’і нам нічого не загрожувало б.
Проте сталася випадкова варіація — ти повернувся з Твіселом. Під час подорожі він поділився з тобою своїми припущеннями з приводу Прихованих Сторіч і цим навів тебе на роздуми, які в свою чергу породили в тобі сумніви й недовіру до мене. І от між нами анігілятор… Ось така історія, Ендрю. Можеш стріляти, тобі ніщо не перешкодить.
- Предыдущая
- 50/51
- Следующая
