Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 15

• Предыдущая
• 15/51
• Следующая

Він дав їй розбрунькуватися, розцвісти й дозріти, аж поки вона пояснила йому сотні дивних і незрозумілих речей, які інакше залишалися б просто дивними й незрозумілими.

Після повернення до Вічності він ще мусить дослідити все це, перевірити, але в глибині душі він уже був цілком переконаний, що розгадав страшну таємницю, яку не повинен був знати.

Таємницю, від якої залежало існування Вічності.

Минув місяць біологічного часу від тієї ночі в 482-му, коли Харлан пізнав багато нових для себе речей. Тепер, якщо брати звичайний вимір часу, його відділяли від тієї ночі майже дві тисячі Сторіч. Зараз, перебуваючи від Нойс Ламбент у далекому Майбутньому, він намагався вивідати з допомогою лестощів, підкупу й шантажу, — яку роль приготували для неї в новій Реальності?

Його поведінка була чимось гіршим, ніж просто порушенням професійної етики. Але це його не хвилювало. За цей біомісяць він уже став злочинцем у власних очах. Просто безглуздо приховувати від себе цей факт. Новий злочин уже нічого не змінював, зате, коли йому поталанить, він багато виграє. І ось, унаслідок усіх цих злочинних маніпуляцій (йому й на думку не спадало добирати м’якших виразів), він стояв перед входом у 2456-е. Вхід у Час був набагато складнішою процедурою, ніж просто перехід між Вічністю й шахтою капсули. Для того щоб увійти в Час, слід з надзвичайною точністю встановити на шкалах приладів координати потрібної точки земної поверхні й відповідної миті Часу даного Сторіччя. Незважаючи на величезну внутрішню напругу, Харлан настроював прилади легко й упевнено -свідчення його великого досвіду та неабиякого таланту. І ось він опинився в машинному відсіку космічного корабля, що його вперше колись побачив на екрані у Вічності. Мабуть, цієї біомиті Соціолог Вой у цілковитій безпеці сидить перед тим самим екраном і спостерігає, як Технік здійснює свій Акт Впливу.

Харлан не поспішав. Відсік буде порожній ще 156 хвилин. Щоправда, просторово-часова інструкція дозволяла йому використати тільки 110 хвилин, а решта — 46 хвилин — була звичайним сорокапроцентним «запасом». «Запас» давався на випадок крайньої потреби, і Технікам не рекомендувалося використовувати його. «Пожирачі запасів» недовго залишалися Спеціалістами.

А втім, Харлан мав намір використати не більше двох хвилин із ста десяти дозволених інструкцією.

Насаджений на зап’ясток генератор Поля окутував Харлана невидимим серпанком біочасу (це була своєрідна еманація Вічності) і в такий спосіб захищав його від будь-яких наслідків Зміни Реальності. Харлан ступив крок уперед, до стінки, зняв з полиці невеличку коробку і обережно переставив її на заздалегідь підготовлене місце на нижній полиці.

Зробивши своє діло, він повернувся у Вічність. Для нього це було так само просто, як увійти до кімнати через двері. Якби хтось із Часів’ян спостерігав його в цю мить, йому здалося б, що Харлан несподівано зник.

Невеличка коробка лежала тепер на новому місці. Вона не одразу відіграє свою роль у світовій історії. Мине кілька годин, і чоловіча рука простягнеться по неї, але не знайде її на місці. Півгодини буде згаяно на розшуки, а тим часом зникне силове поле й механікові машинного відсіку урветься терпець. Пойнятий гнівом, він прийме рішення, від якого утримався б у попередній Реальності. І як наслідок — важлива зустріч не відбудеться; чоловік, що мав померти, проживе ще один рік; другий — той, котрий повинен був жити, навпаки, помре дочасно.

Ця ланцюгова реакція поширюватиметься далі й далі й досягне своєї найвищої точки в 2481-му через двадцять п’ять Сторіч після Акту Впливу. Потім інтенсивність Зміни Реальності спаде. Теоретики стверджують, що вона ніколи не дорівнюватиме нулю, але вже через п’ятдесят Сторіч її не можна буде помітити навіть за найпильніших Спостережень.

Зрозуміло, що жодна людина в Часі ніколи не довідається про будь-яку Зміну Реальності. В таких випадках мозок людини, її пам’ять змінюється так само, як і матеріальні об’єкти, й тільки Вічні незворушно, мовби з іншого світу, стежать за перемінами.

Соціолог Вой пильно вдивлявся в голубий екран, де ще недавно вирувало напружене життя космічного порту. Він лише краєм ока глянув на Харлана, коли той увійшов, і пробурмотів кілька слів, які, очевидно, мали означати привітання.

Над космічним портом немов промчав ураган. Померкло світло; колишні грандіозні споруди скидалися на жалюгідні руїни. Від космічного корабля залишився іржавий кістяк. Людей ніде не було видно.

Харлан дозволив собі на мить усміхнутися самими куточками уст. То була чудова МБР — Максимальна Бажана Реакція. І відбулася одразу. Хоча Зміна не конче мала відбутися негайно після Акту Впливу. Коли розрахунки, що передують Акту Впливу, були не досить точні, доводилося чекати Зміни (за біологічним часом) цілі години, а то й дні. І тільки після того як зводилися до нуля всі ступені свободи, виникала нова Реальність. Коли ж залишалась бодай найменша ймовірність протидії, Зміна не відбувалася.

Харлан пишався тим, що коли він сам розраховував МНЗ, коли він сам, власними руками здійснював Акт Впливу, то ступені свободи вичерпувались одразу і Зміна наставала негайно.

— Чудовий був космопорт, — сумно промовив Вой.

Ця фраза боляче шпигнула Харлана; йому здалося, що вона принижує ефект його роботи.

— А мені його не шкода, — сказав він. — Як на мене, то космічні подорожі слід було б узагалі викреслити з реальності.

— Ви так вважаєте?

— А яка з них користь? Захоплення космосом ніколи не тривало більше тисячі, ну, хай двох тисяч років. Потім людям це набридає. Вони повертаються на Землю, а колонії на інших планетах вимирають. Минає п’ять чи там сорок або п’ятдесят тисячоріч, і все починається спочатку, щоб знову так само безславно закінчитися. Марна трата сил.

— А ви філософ, — сухо промовив Вой.

Харлан почервонів. «Який сенс із ним розмовляти? Всі вони однакові», — подумав він і, щоб змінити тему розмови, сердито буркнув:

— Що там чути від Розраховувача?

— А що ви маєте на увазі?

— Чи не час поцікавитися, як у нього справи? Повинен же бути хоч якийсь поступ.

По обличчю Соціолога промайнула тінь осуду.

— Ходімо зі мною. Ви його самі побачите, — сказав він.

Табличка на дверях кабінету повідомляла, що ім’я Розраховувача — Нерон Ферук. Воно вразило Харлана своєю схожістю з іменами двох середземноморських правителів, що жили за часів Первісної епохи (щотижневі заняття з Купером помітно поглибили Харланові знання в галузі Первісної історії).

Однак, наскільки міг судити Харлан, Розраховувач не скидався на жодного з тих правителів. Худючий, мов скіпка, туго обтягнутий шкірою горбуватий ніс, вузлуваті руки, довгі пальці. Натискуючи ними на кнопки невеличкого Аналізатора, він мовби зважував на своїх терезах людські душі.

Харлан жадібно дивився на Аналізатор. Ця машина була серцем і кров’ю Розраховувача Життя, його кістяком, м’язами, шкірою і ще чимось. Варто ввести в неї біографічні дані людини та рівняння Зміни Реальності, натиснути на кнопочку й машинка непристойно захихотить, а тоді за хвилину чи за день виплюне із себе стрічку з описом можливих вчинків людини в новій Реальності, ще й акуратно позначить, наскільки ймовірний той чи той вчинок.

Соціолог відрекомендував Харлана. Ферук, не приховуючи зневаги, глянув на емблему Техніка й сухо кивнув головою.

— Ви вже розрахували життя тієї молодої леді? — запитав Харлан.

— Ще ні. Як тільки буде готово, я повідомлю вас особисто.

Ферук був один з тих, у кого зневага до Техніків виливалась у неприховану зухвалість.

— Заспокойтесь, Розраховувачу, — докірливо мовив Вой.

У Ферука були світлі, майже безбарвні вії, і через те його обличчя нагадувало череп. Він люто поводив очима, які, здавалося, рухались у порожніх орбітах.

• Предыдущая
• 15/51
• Следующая