Кінець Вічності - Азимов Айзек - Страница 11
- Предыдущая
- 11/51
- Следующая
Фінджі повільно схитнув головою. Здавалося, розмова потішає його. Харлан насторожився.
— Міс Ламбент перебуває тут із чітко визначеною метою. Вона виконує спеціальне завдання. Це — тимчасова робота. А поки що вам доведеться якось перетерпіти її присутність.
У Харлана затремтіло підборіддя. Його протест Фінджі хитро повернув проти нього самого. К бісу обережність! Зараз він скаже все, що думає!
— Я чудово уявляю, в чому полягає «спеціальне завдання» цієї жінки. Ніхто вам не дозволив би тримати її відкрито.
Він круто повернувся й попрямував до дверей. Голос Фінджі зупинив його на півдорозі.
— Послухайте, Техніку, ваші взаємини з Твіселом, очевидно, породили у вас хибне уявлення про власну особу. Так воно і є! До речі, скажіть мені, чи була у вас коли-небудь… — він замовк, добираючи підходяще слово, — …подружка?
Не обертаючи голови, Харлан ретельно, з образливою точністю процитував Статут:
— «Щоб уникнути напружених стосунків з Часом, Вічний не повинен одружуватися. Щоб уникнути напружених стосунків із сім’єю, Вічний не повинен мати дітей».
— Я питав вас не про одруження і не про дітей, — поважно промовив Обчислювач.
Харлан цитував далі:
— «Тимчасові любовні взаємини з Часів’янками можуть існувати тільки після погодження з Центральним розрахунковим бюро при Раді Часів за умови сприятливого Розрахунку Життя. Любовні взаємини повинні існувати в суворій відповідності з просторово-часовими інструкціями».
— Цілком правильно. А ви, Техніку, коли-небудь вдавались до тимчасових любовних взаємин?
— Ні, Обчислювачу.
— Маєте намір?
— Ні, Обчислювачу.
— А не завадило б. Це розширило б ваш кругозір. Може, тоді менше вас обурювали б деталі жіночого туалету, менше хвилювали б чиїсь уявні інтимні стосунки.
Нетямлячись од люті, Харлан вискочив із кабінету.
Харлан відчув, що йому дедалі важче ставало виходити в 482-е Сторіччя, хоча такі подорожі тривали не довше як дві години.
Він знав, чому порушилася його душевна рівновага. В усьому винен Фінджі! Так, Фінджі зі своїми цинічними порадами не цуратися інтимних взаємин із Часів’янками.
Любовні зв’язки існували. Про це знали всі. Вічність усвідомлювала необхідність компромісу з природними інстинктами людини (сама ця фраза викликала в Харлана огиду), але обмеження, пов’язані з обранням коханки, позбавляло цей компроміс таємничості й шляхетності. А тим небагатьом щасливчикам, яким удавалося виклопотати дозвіл, рекомендувалося тримати язик за зубами, аби не викликати заздрощів у решти і, звичайно, задля добропристойності.
Серед Вічних нижчого рангу, надто серед Обслуги, нерідко ходили чутки, з присмаком напівобурення та напівзаздрощів, про вивезених із Часу жінок для зрозумілих потреб. Недобра слава найбільше зачіпала Обчислювачів та Розраховувачів. Вони і тільки вони могли визначити, котру із жінок можна було викрасти без ризику викликати Зміну Реальності.
Злі язики не гребували і трохи меншим ласим шматком — не зовсім сенсаційними чутками про куховарок та служниць, що їх наймав кожен Сектор на певний термін (якщо підходили їхні просторово-часові характеристики) для приготування їжі, прибирання в кімнатах та іншої чорнової роботи.
Але найняти Часів’янку в «секретарки», та ще таку жінку, як Нойс, — це означало поглумитися над тими ідеалами, задля яких було створено Вічність.
Незважаючи на всі ці чисто житейські поступки, на які йшли практичні люди Вічності, віддаючи данину природі, ідеалом Вічного все-таки залишалася людина, що зреклася утіх і живе тільки заради вдосконалення Реальності, заради збільшення суми людського щастя. (Харлан полюбляв думати, що Вічність, у такому розумінні, чимось нагадує стародавній монастир).
Тієї ночі Харланові приснилося, нібито він розповів про все Твіселові й Твісел, цей ідеальний Вічний, просто не тямився з жаху та обурення. Йому снився Фінджі, переможений і жалюгідний. Йому снилося, як він із жовтою нашивкою Обчислювача, запроваджує новий порядок у 482-му й з почуттям власної гідності переводить Фінджі в Обслугу. Біля нього сидить Твісел і з задоволеною усмішкою на устах розглядає його нову організаційну схему — чітку, акуратну, послідовну, — а він просить Нойс Ламбент розмножити копії.
Однак Нойс Ламбент з’явилась йому вві сні зовсім голою, і він прокинувся тремтячий та присоромлений.
Якось він зустрів Нойс у коридорі й, опустивши очі, ступив убік, щоб дати їй дорогу. Але вона зупинилась перед ним і дивилася на нього, аж поки він не підвів очей і не зустрів її погляду. Дівчина — кров з молоком! Харлан відчув легенький запах її парфумів.
— Ви — Технік Харлан, правда ж? — запитала вона.
Першим його бажанням було присадити її, поставити на місце, відштовхнути й піти своєю дорогою, але за мить він подумав, що вона, власне, ні в чому не винна. До того ж відштовхнути її — означало доторкнутися до неї.
— Так, — кивнув він.
— Я чула, що ви експерт з нашого Часу.
— Я бував у ньому.
— Мені хотілося б якось поговорити з вами про це.
— Я дуже зайнятий. У мене зовсім немає часу.
— Невже містер Харлан не знайде хоч коли-небудь вільної хвилини?
Вона всміхнулася йому чарівною усмішкою.
— Проходьте, прошу вас, — хрипко прошепотів він. — Або дайте мені пройти. Прошу вас.
Вона поволі рушила далі, плавно похитуючи стегнами, і від цієї ходи Харланові кров прилинула до щік.
Він розсердився на неї, бо вона збентежила його, розсердився сам на себе за своє збентеження та понад усе, бозна-чому, розлютився на Фінджі.
Наприкінці другого тижня Фінджі викликав Харлана до себе. На робочому столі Обчислювача лежала перфострічка; з її довжини й складності рисунка перфорацій Харлан здогадався, що цього разу йтиметься не про півгодинну прогулянку в Часі.
— Сідайте, Харлане, й прогляньте, будь ласка, ось цю стрічку, — сказав Фінджі. — Ні, не візуально. Скористайтесь дешифратором.
Харлан звів брови й з байдужим виразом обличчя вставив стрічку в щілину апарата, що стояв на столі Фінджі. Стрічка поволі вповзала всередину дешифратора, а на молочно-білому прямокутнику екрана висвічувалися слова.
Десь посередині Харлан ураз вимкнув апарат і так рвучко висмикнув стрічку, аж та розірвалася навпіл.
— У мене є копія, — спокійно промовив Фінджі.
Але Харлан тримав обривок двома пальцями з таким виглядом, немов боявся, що він ось-ось вибухне.
— Обчислювачу Фінджі, тут якась помилка. Оселитися майже на тиждень у домі цієї жінки, використовувати її житло як свою базу в Часі — просто немислимо. Ні, це неможливо.
Фінджі міцно стиснув уста.
— А чому б і не оселитися, коли так вимагає просторово-часова інструкція?! Хіба що ваші взаємини з міс Лам…
— Ніяких взаємин, — палко перебив його Харлан.
— Мабуть, усе-таки існують якісь проблеми. Зважаючи на обставини, я можу навіть пояснити вам деякі аспекти вашого завдання. Звичайно, як виняток.
Харлан сидів нерухомо. В голові роїлися важкі думки. Професійна гордість підказувала відмовитися від будь-яких пояснень. Спостерігачі і Техніки в таких випадках робили своє діло й ні про що не запитували. За інших обставин Обчислювачеві й на думку не спало б давати якісь пояснення.
В усякому разі, тут щось не те. Харлан висловлював невдоволення присутністю так званої секретарки. Фінджі боїться, що він може донести на нього. «Тікає винний, хоч нема погоні», — зловтішно подумав Харлан, намагаючись пригадати, де він вичитав цю фразу.
Розгадати стратегію Фінджі неважко. Поселивши Харлана в її домі, він, у разі потреби, зможе висунути проти нього контрзвинувачення й таким чином знешкодить його як небезпечного свідка.
Що ж, він, звичайно, хотів би почути, під яким пристойним приводом Фінджі вмовлятиме його пожити тиждень в домі тієї жінки. Харлан приготувався слухати, майже не приховуючи своєї зневаги.
— Як вам відомо, — почав Фінджі, — чимало Сторіч знають про існування Вічності. Вони вважають, що основне наше заняття — міжчасова торгівля, і це нам на руку. Крім того, ходять чутки, що ми маємо відвернути катастрофу, яка ніби загрожує людству. Зрозуміло, це всього-на-всього забобони, та оскільки ці забобони більш-менш відповідають істині, то й вони нам на руку. Цілі покоління ми живимо відчуттям безпеки й упевненості в завтрашньому дні. Вам усе зрозуміло?
- Предыдущая
- 11/51
- Следующая